0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Богдана Матіяш: «Якщо боятися співати, то сенсів життя на один стане менше»
У львівській Книгарні «Є» відбулася презентація поетичної книжки Богдани Матіяш «Пісня Пісень», що об'єднана чотирма темами-розділами: Пісні любові, Пісні саду, Пісні для Богородиці, Пісні пустелі. Разом з модератором – літературознавцем Данилом Ільницьким – говорили про особистісний досвід мовчання, про сміливість «заходити на газони», про проживання та подолання страхів і, звісно, – про спів як любов. До уваги читачів кілька думок авторки:
 
- Мені хотілося написати книжку, яка була би інтонаційно як біблійна «Пісня Пісень». А потім я зрозуміла, що ми живемо у ХХІ ст.: надзвичайно травмовані багатьма зовнішніми факторами, не є такими чистими, як «старозавітна» людина. Навіть наша любов дуже змінилася. Нам ніколи не пізнати ТІЄЇ любові. Але ось ця книжка – моя версія «Пісні Пісень». І, гадаю, кожен, хто живе, має співати свою «Пісню Пісень»: любити, надихатися і ділитися.
 
 
- Моя «Пісня Пісень» має інший настрій, аніж біблійна: тут трохи смутку, трохи приватних трагедій... Ця книжка не є моєю амбіцією, вона – мій обов'язок співати. Я знаю художників, співаків, які також переосмислюють ці сюжети. І це важливо. Бо якщо ми боятимемося повертатися до таких базових речей як любов, будемо боятися співати, то сенсів життя на один стане менше.
 
- Данило Ільницький сказав, що часто ми витрачаємо все життя, щоб подолати власні страхи. Але ще частіше ми переживаємо страхи, не долаючи їх.
 
- Кажуть, кожен текст можна перетворити на музику, але я – візуал. Я переживаю Образи: бачу їхній потік і часом встигаю щось впіймати й записати.
 
 
- Усьому свій час: час говорити і час мовчати. Найприродніша тиша та, коли ти її не зауважуєш. Коли вона западає і ніхто не чується зніченим. Мовчання треба проживати. Дуже добре пам'ятаю, як до мене прийшла тема мовчання: це був мій другий курс «Могилянки», літо, в якому я багато часу проводила одна, й надзвичайно насичений переосмисленнями час. Я мала безліч внутрішніх досвідів. І тоді я ж розуміла, що жодна тиша не є німою – вона словесна, вона промовляє... Власне, писання віршів – це і є черпання ідей та образів з тиші.
 
- Щоразу нова книжка - наче перші кроки дитини. І ти ніколи не знаєш, якою вона буде.
 
- Кажуть, поет пише все життя одну книжку. Тобто посилає нам один енергетичний згусток... Мені імпонує цілісність книжки, доцільність текстів, що вміщені поруч, – хочеться бачити перед собою тему, а не збірку текстів. Тож відколи написала «Розмови з Богом», кожні мої наступні тексти ішли концепційно, будувались навколо певної теми.
 
 
- Останній з чотирьох розділів книжки має назву «Пісні пустелі». З цим пов'язаний окремий період у моєму житті – пустеля мене «підловила». У попередній книжці я зверталася до понять «первісності», втраченого раю. Просила: «Мені б віднайти таку пустелю, де ні лев, ні гієна не вчинять жодної шкоди». Це був такий ідеалістичний поетичний образ пустелі. І в певний період до мене прийшов цей образ в друге, але відкрився з іншого боку – пустелі як середовища, в яке ти потрапляєш попри власну волю й не маєш виходу. Цей досвід зустрів мене після Майдану, коли я (після певного випадку) не могла ходити. Досвід «пустелі», про яку я так ідеалізовано писала, але в якій не хотіла насправді бути. Після того я зрозуміла, що просити треба дуже обережно.  
 
Вам може бути цікаво
«Амадока» Софії Андрухович. Уривок з книги
Вірш дня. Мар`яна Савка
Топ-5 книг, фільмів та музичних композицій від Надійки Гербіш
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати