Богдан Логвиненко: Найкраща компанія для подорожі – ти сам
Олена Семенюк
Відвідати більше 30-и країн світу всього за півтора роки, пожити в іноземному середовищі та познайомитися з цікавими людьми – звична справа для українського письменника та журналіста Богдана Логвиненка. У рамках 23-го Форуму видавців у Львові мандрівник презентував свою книгу «Перехожі. Південно-Східна Азія».
Про книгу, про мандрівку, про вподобання у подорожах та ситуації, які доводилося переживати – про це все і не тільки занотував кореспондент ІА ZIK.
«Якийсь час я подорожував Азією, не маючи жодного фотоапарату, їздив зі звичайним телефоном і не міг зробити нормальних фотографій. Писав різні історії, а мені постійно говорили «Ми тобі не віримо, тому що не може такого бути. Якби ти запостив фотографії з якимись фільтриками, ми б тобі повірили». Тому я купив смартфон і почав робити фотографії», – розповідає п. Богдан.
На думку автора книги, коли люди подорожують і ганяються за якомога більшою кількістю кадрів, то дуже багато втрачають. Те, що часто відбувається, не можна зловити на жодну камеру, саме для цього потрібен текст.
Ці історії про звичайних людей і практично вони не є якимось біографічним звітом, це не є навіть якоюсь приблизно короткою біографією. Це момент зустрічі. Для Логвиненка важливі не лише ті моменти, коли він зустрівся з людьми, але й розмови, що відбувалися під час зустрічі.
«Якщо я вмикаю камеру, то людина мені вже не буде відкриватися так, якщо б я вів із нею якийсь діалог», – каже автор книги «Перехожі».І хоч книга – це історія про людей, та парадокс у тому, що сам Богдан Логвиненко надає перевагу проведенню часу на самоті. «Мені здається, що цей час, який ви проводите в тиші, можна дуже корисно застосувати. Найкраща компанія для подорожі – самостійна подорож. Це різний формат. Якщо ти подорожуєш із кимось, із компанією, ви більше всередині самих себе, ви досліджуєте один одного, випробовуєте один одного. А якщо ви їдете сам – ви відкритий до всього. Мені більше подобається формат відкриттів, тому надаю перевагу подорожі на самоті».
У своїх відкриттях мандрівник намагається сприймати все як є. «Я завжди намагався зрозуміти «чому» та «як». Так, наприклад, сталося і під час подорожі Південно-Східою Азією.
«Є такий стереотип, що транссексуалів там набагато більше, ніж у нас, скажімо. Там я зрозумів, що є така річ, як індекс сприйняття. В одному із сіл Індонезії я зустрів 12-річного транссексуала. Це виглядало досить дивно. Це був хлопчик, який фарбував собі губи, був одягнений у сукню з квіточками, але по ньому все ж було видно, що він хлопець.
Це село досить далеко знаходиться від цивілізації. Там немає електрики, будинки стоять як на «курячих ніжках», відсутні будь-які медіа. Тобто в селі ніхто не дивиться телевізор, немає жодного впливу. Там, на острові Борнео, навіть розмовляють здебільшого своєю мовою.
Я почав говорити з цим хлопчиком: «Чому ти? Як так сталося? Чи не виникають в тебе проблеми в цьому селі?». І через якийсь час я зрозумів, що в Індонезії це сприйняття інакшості зовсім на іншому рівні. Цей рівень значно вищий ніж той, який є в Україні. Я просто собі уявив, як я в селі в 12 років фарбую собі губи, вдягаю сукню і виходжу надвір…».
Сенс подорожей для Логвиненка – відчути себе у будь-якому середовищі. «В будь-якій країні ви можете бути місцевим, вивчити кілька слів, вивчити якісь фрази, спробувати говорити як місцевий, спробувати виглядати як місцевий».
Про свою книгу автор розповідає лаконічно: «Книга хороша, ілюстрована, з картинками». Видати «Перехожі» – ідея видавництва. Раніше все обмежувалося лише публікаціями у Facebоok. Наступне видання, за словами Богдана Логвиненка, буде про перехожих з Індонезії, оскільки історії про них відсутні у презентованій.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно