0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Богдан Логвиненко: «Люблю життя за можливість ловити момент, відчувати динаміку і стрімкі зміни»
У «Видавництві Старого Лева» от-от з’явиться довгоочікувана книга журналіста та мандрівника Богдана Логвиненка. «Перехожі» —  а саме таку назву вона має, — це короткі історії-портрети тих, кого автор зустрів під час своїх подорожей Таїландом, Лаосом, В’єтнамом, Малайзією та Сінгапуром. Портрети людей живих і справжніх — без прикрас, без вигадок і художніх метафор. Богдан розповів Старому Леву, як була написана ця книжка, чому він зробив акцент саме на людях та про що будуть його наступні книги.
 
- У «Перехожих» ти згадуєш, що ніколи не користуєшся туристичними путівниками. Як саме готуєшся до нових подорожей і як вивчаєш нову для себе країну?
 
- Їдучи у нову країну, намагаюся нічого про неї не читати – не лише довідників, а й блогів, порад мандрівникам тощо… Це допомагає сформувати власне враження про країну, не посилаючись на стереотипи, чиїсь висновки чи думки.  Крім того, красива картинка з Балі чи Таїланду, залита в інтернет, автоматично приводить на це місце натовпи туристів, які намагаються зробити й собі таке саме фото. Тому я уникаю якихось рекомендованих туристичних маршрутів і намагаюся вивчати країну через людей. Про це, власне, і йдеться у «Перехожих» - кожна із п'яти країн, що увійшли до цієї книги, показана різноманітними портретами.
 
 
- Але ти бувалий мандрівник, з дитинства цікавишся картографією і маєш певне уявлення про країну, куди збираєшся. Що робити тим, хто цього усього не знає?
 
- У кожного дуже персональний підхід до подорожей, тому намагаюся не давати порад мандрівникам. Що точно варто зробити, то це розібратися в собі: для чого ти вирушаєш в мандри? Багато людей таким чином втікають від чогось, інші – шукають відповідей на запитання. Зрештою, це порада і для самого себе. Я не можу сказати, що сідаючи на літак, завжди мав конкретну мету. Часом це теж було втечею.
 
- Які речі обов’язково мають бути у твоєму рюкзаку, коли ти збираєшся у подорож?
 
- Усе найпростіше і найнеобхідніше: телефон, документи, одяг… Тобто жодних там амулетів чи супердевайсів (сміється - авт.). Впродовж кількох місяців я їздив по Південно-Східній Азії з малесеньким рюкзачком, більшість місця в якому займав величезний ноутбук. Насправді, в Азії можна обійтися без наметів зі спальниками, але потрібно враховувати локальні умови. Наприклад, на острові Борнео є великий ризик зловити укус малярійного комара, тому репелент – обов’язкова річ.
 
 
- Зазвичай набираєш тексти через телефон?
 
- Так, 90% текстів з «Перехожих» написані через телефон і в постійному русі. Я навіть не можу сказати, що ця книжка написана на землі – найчастіше це був літак, корабель тощо. Намагався використати кожну хвилину вільного часу, щоб записати побачене. Майже усі ці тексти були створені у мережі й для мережі (окрім п’яти історій, які я написав спеціально для книжки), і це також накладає свої особливості: стисла форма, репортажний стиль… Зараз я пишу другу частину «Перехожих» – про Індонезію. Будуть ще європейські «Перехожі». Так от ці індонезійські тексти будуть трохи інші: більш художні й розгорнутіші, проте витримані в тому ж стилі.
 
- У книзі ти пишеш, що каучсерфінг в Азії більше слугує сервісом для знайомств, а азіатська кухня – не така страшна, як її описують. Які ще особливості привернули твою увагу?
 
- Південно-Східна Азія в принципі цікава тим, що це дуже різноманітний регіон, де сконцентровано більшість світових релігій та найпопулярніші в світі мови. Скажімо, у Сінгапурі, що за площею менший, аніж Київ, офіційними мовами є і хінді, і китайська, і англійська, і малайська… Північ В’єтнаму дуже відрізняється від Півдня, і я спробував описати, як і чому. Тобто не виїжджаючи з одного міста, можна побачити все й одразу.
 
А щодо кухні, то, мабуть, найнезвичніші страви були все-таки в Індонезії. Я намагаюся не їсти м’яса, але тут довелося спробувати усякого, чим мене пригощали: і собак, і крокодилів, і коктейль з кров'ю та серцем змії, яке ще б’ється.
 
 
- Реакція і «лайки» підписників у Facebook якось впливали на те, чи увійде певна історія у книжку?
 
- Навпаки, мені хотілося втулити туди найменш популярні історії (сміється – авт.). Бо кількість «лайків» у Facebook не завжди є показником. Часом мої улюблені історії проходять непомітно, бо у мене був нічний переліт і я виклав текст о другій ночі, або не було wi-fi і я запостив його на вихідні, коли більшість людей оффлайн... Коли я пишу про якісь абстрактні речі, свої роздуми, то кількість лайків, зрештою, не має значення. Але я дуже вболіваю за усіх своїх героїв. І мені було би дуже прикро, якби вони подумали нібито від кількості «лайків» залежить, наскільки добра їхня історія.
 
- Чому у своїх історіях ти зробив акцент на людях, на цих перехожих, а не на пам’ятках архітектури, природних і надприродних дивах?
 
- Бо страшенно хочеться у спілкуванні з деякими людьми зупинити час, зафіксувати цей момент зустрічі. Кожна історія з книжки - це перше знайомство, перше враження. Пам’ятки архітектури нікуди не подінуться ані за 10, ані за 50 років, вони статичні. А зустріч з перехожим – це один момент, і ти його або спіймаєш, або ні. Я люблю життя саме за можливість ловити момент, відчувати динаміку і стрімкі зміни: зовнішні, внутрішні. Це знімки, миттєва рентгенограма. Саме про такі моменти уся ця серія.
 


Вам може бути цікаво
Незвичайна дружба у світі рослин і тварин
Джуді Муді й талісман невдачі
Життя деінде
Глиняні ноги
Триває письменницький конкурс #безпробілів!
Мотиваційне чаювання з Мар’яною Савкою
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати