Богдан Коломійчук: «У кожній книжці намагаюся відобразти дух часу та дух міста»
Під час IX Книжкового Арсеналу автори «Видавництва Старого Лева» порушили тему детективістики: трендів, особливостей українського детективу на тлі європейської традиції. Українська детективістика відносно нова, проте розвивається динамічно. Наші автори мають можливіть взяти з європейської традиції найпрогресивніші та найдієвіші прийоми. З іншого боку, над ними тяжіє радянська детективістика з усіма штампами і кліше. Богдан Коломійчук – автор ретродетективу «Готель "Велика Пруссія"», та Ілларіон Павлюк – автор містичного детективу-триллеру «Білий попіл», обмірковували перспективи і тенденції жанру в Україні.
«На детективі теліпається бірка «масова література», – зауважив Богдан Коломійчук. – Але я не погоджуюся з цим терміном. Це провокативна проза, що кидає читачеві виклик. Якісний, хороший детектив не залишає читача байдужим, «наздоганяє» його роздумами вже після прочитання. Наприклад, коли я читав завершення книги Ілларіона Павлюка, то попирхнувя вином від несподіванки. Я не лише отримав задоволення від прочитання роману «Білий Попіл», розмірковую над ним досі. Якщо коротко резюмувати, чим для мене є детектив – зокрема мій роман «Готель «Велика Пруссія» – це протиставлення самотнього інтелекту грубій силі».
«Готель «Велика Пруссія» – це ретродетектив, де майстерно реставрована Австро-Угорщина початку ХХ століття, – продовжив Ілларіон Павлюк. – З одного боку, тут є смачні описи тогочасного Львова (і Берліна) з назвами вулиць й примітками, що «оця книйпа існує досі, а ця зникла у такому-то році». А з іншого – це подорож на дно імперії, занурення у злочинний світ, бруд, опіум, секс. Це погляд, що абсолютно відрізняється від того шароварно-рушникового погляду на Україну ХХ ст, що нам прищепили у Радянському Союзі».
«Коли у «Видавництві Старого Лева» вийшла моя попередня книга – «Моцат з Лемберга», – посипалась критика, чому у ній нема сцен сексу. Мушу заспокоїти – у «Готелі «Велика Пруссія» є все. Головний герой комісар Адам Вістович чимось схожий на Тараса Білого з роману «Білий Попіл» – вони близькі по духу, до того ж обоє далеко не зразкові персонажі. Якщо по-правді, то комісар Вістович відверто неприємний чувак, він алкоголік, ходить по борделях, але все ж таки він на стороні добра. Це вже певна тенденція, що нам подобаються поганці. Впровадженню цього «антигероя на стороні добра», якого усі люблять, ми завдячуємо насамперед кінематографу. Гадаю, глядачеві та й читачеві цей герой ближчий, бо зважаючи на його слабкості, ми пробачаємо собі свої недоліки», – пояснив Богдан.
«Дещо відходячи від теми, скажу, що у мене громіздкий театральний досвід. Під час репетицій є момент, коли актори усі стоять на сцені, режисер їм розповідає про бачення нової постановки, вони виконують його вказівки... І от, під час цього всього я не послухав режисера і ступив крок вправо. Режисер страшенно розгнівався і спитав, чому я це зробив. Я відповів: «Та просто так». Режисер згадував мені ці слова увесь час. І я зрозумів: на сцені жоден крок не може бути «просто так». Так і у книзі – кожен рух має бути вмотивований. Якщо говорити про прототипів персонажів і чи змальовував я себе, то у «Готелі «Велика Пруссія» я всюди і ніде. Кожен крок зроблений мною, і водночас не факт, що в реальності я би насправді зробив цей крок», – продовжив автор.
«У “Білому Попелі” я точно знаю, хто я, – розвинув тему Ілларіон. – Я той, хто закохався в героїню Настю, яку сам же й вигадав з нуля. У найінтимніші моменти книги я заздрив герою, який опинився поруч з Настею. Знаю, що Богдан займався боксом, тож комісар його також боксер. Мій герой Тарас Білий завжди має при собі ножа – це й моя слабкість. І зізнаюсь, в дечому мені хотілось би бути схожим на Білого».
«Мій персонаж – комісар Вістович – дзеркало своєї епохи. У 1905 році мапа ще не перекроювалась і світ здавався стабільним, існували усталені Імперії. Проте сталася важлива подія – програш Російської Імперії у російсько-японській війні. Після цього економіка імперії різко переорієнтувалася на Захід, бо на Сході ловити вже було нічого. Відповідно, криміналітет також почав дивитись в бік Пруссії. Можете уявити, який гарячий котел заварився. Мій герой – кар’єрист, тож він також несеться на Захід, намагається повернути стрілку компаса у свій бік», – розповів Богдан.
«Не погоджусь, на мою думку Вістовича ведуть почуття і кохання, а не кар’єра, – заперечив Ілларіон Павлюк. – Він впіймав російського шпіона, але дременув в Берлін до колишньої дружини. Говорячи про Берлін, мене зацікавив образ посла Росії в Прусії, який не зміг вивчити німецьку і принципово спілкувався з усіма французькою. Якщо додати до цього згадки про російську мафію, то можна окреслити це як нотки русофобства».
«Не погоджусь, на мою думку Вістовича ведуть почуття і кохання, а не кар’єра, – заперечив Ілларіон Павлюк. – Він впіймав російського шпіона, але дременув в Берлін до колишньої дружини. Говорячи про Берлін, мене зацікавив образ посла Росії в Прусії, який не зміг вивчити німецьку і принципово спілкувався з усіма французькою. Якщо додати до цього згадки про російську мафію, то можна окреслити це як нотки русофобства».
«Його я змалював з реальної особи, – відповів Коломійчук. – Цей коротун з імперськими бакенбардами, що вперто спілкувався з німцями французькою справді був російським послом... Якщо говорити про кліше, то я навпаки намагався з ними боротись. Наприклад, мене як львів’янина перенасичує ця ностальгія за бабцею Австрією (а вона повсюдна, візьмімо хоча б рекламу львівського пива). Мені цікаво було повернути цю медаль іншим боком, бо Львів – це не лише про мистецтво, архітектуру та гастрономічну культуру. Це батьківщина волоцюг, пройдисвідів і авантюристів. Це багатовікова кримінальна культура. А початок ХХ ст – вибух спокус. Не всі розуміли ризики від опіуму, гашишу, але розуміли, що від цього класно. Якось я знайшов у архівах згадку, що австрійська поліція заарештувала учасників «Клубу любителів вранішньої гімнастики» – дивувався, чому гімнастів арештують. А потім знайшов пояснення, що так називали себе мазохісти. Тобто це було забороненою темою, але люди себе не стримували. Так у книзі з’явився бар «Мінотавр» – пристанище повій та негідників».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно