0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Богдан Коломійчук: «Сильнішим за опис найбурхливішої сексуальної сцени може бути лиш опис кохання, що не є можливим»
У Львові відбулася презентація книжки-переможниці конкурсу Book Forum Best Book Award (у номінації «Місто») – «Моцарт із Лемберга». Автор роману Богдан Коломійчук та модераторка, письменниця Галина Вдовиченко розмірковували про постать сина великого Амадея – Франца Ксавера Моцарта, що жив та творив у Львові. Чи гнітила композитора слава батька? Чи саме нерозділене кохання до Жозефіни затримало Моцарта на 30 років у Львові? Де похований Франц Ксавер Моцарт та чому про нього не знають львів'яни? Про це та багато іншого йшлося під час зустрічі, а ми зібрали для вас кілька найцікавіших цитат з розмови.
 
«Не усі освічені львів'яни знають про те, що впродовж 30 років у Львові мешкав син відомого Амадея – композитор і педагог Франц Ксавер Моцарт, – зауважила на початку зустрічі Галина Вдовиченко. – Це більша частина життя, зважаючи, що прожив він усього 56 років... І сьогодні мене неймовірно тішить, що ім'я Моцарта повертається у Львів завдяки літературі та музиці. Адже передмову до книжки написала відома диригентка, засновниця фестивалю LvivMozArt Оксана Линів. До речі, цього року, якраз у час виходу книги, в межах LvivMozArt відбувся концерт, присвячений династії Моцартів, де, власне, Оксана розповідала про батька і про сина Моцартів». 
 
 
«Як накладаються одне на одне кольори й утворюють зовсім новий, так і з цією книжою: музика та література наклалися – виник "Моцарт із Лемберга", – розповів письменник. – Заслугу Оксани Линів у появі цього тексту важко переоцінити, адже ідея належить їй. Оксана відправила мене в Зальцбург разом з іншими організаторами фестивалю, аби знайти в архівах "Моцартеуму" щонайбільше матеріалів про Франца Ксавера. Там я провів три дні і дуже завдячую перекладацькій роботі Олесі Яремчук, яка також досліджувала постать Моцарта... Пізніше Оксана Линів стала однією з перших читачів роману, найголовнішим консультантом щодо фактажу та виправила на краще дуже багато моментів у книзі. Оскільки я автор авантюрної, пригодницької прози, мені щоразу хотілося відійти від шаблонних, стереотипних уявлень про династію Моцартів і, звісно, трохи пофантазувати на тему. Але з цієї книжкою мені вперше не вдалося на повну вдатися до вигадки. Наприклад, я вирішив, що мій Моцарт не буде усе життя страждати за своєю Жозефіною, тож створив йому ще одне захоплення – дівчину Каролін, наділивши її вокальним талантом. І от якось телефонує мені Оксана і каже, що співачка Каролін справді існувала в житті Моцарта, більше того – зберігся дуже ніжний лист Франца Ксавера до неї, куди він вклав свої ноти».
 
«Певні містичні події супроводжували цю книжку, і, зрештою, сам сюжет роману також не позбавлений містики, – додав Богдан Коломійчук. – Колись, пригадую, одна газета написала статтю "Коломійчук шукає героїв романів на цвинтарі". У цій фразі є частинка істини, бо я справді іноді шукаю імена, біографії, якісь приватні історії на кладовищах. Для чого вигадувати персонажа з нуля, якщо можна його списати з реальної людини – і тоді точно не промахнешся. Власне, тому мені було цікаво відшукати могилу Франца Ксавера Амадея Моцарта... Знайшов її у Карлових Варах. Не без пригод, звісно, бо в кожному туристичному інфоцентрі на мене дивилися круглими очима і перенаправляли у Відень. Поховання композитора я знайшов вже перед самим від'їздом, тому не мав часу розібратися у доволі таємничій історії: сам надгробок зберігся в прекрасному стані, але з могили були вилучені кістки Франца Ксавера... Власне, жоден історик так і не зміг мені пояснити, для чого відбулася ексгумація і куди перевезли останки композитора. Цю історію я просто змушений був обіграти у романі, доповнивши тогочасними уявленнями про те, що геніальні люди мають особливу будову черепа. І, якщо продовжувати цю тему містифікацій, то батько Франца Ксавера – великий Амадей – також не похований у Відні, як вважає більшість. Річ у тім, що до поховання у XVIII ст. ставилися простіше: усіх ховали у братських могилах, і після служби родичі прощалися з померлим назавжди. Тобто про справжнє місце поховання Вольфганга Амадея нічого не відомо. Зате недбале ставлення до праху композитора породило міф про те, що дружина Констація (з якою у Моцарта справді були дуже непрості стосунки) жодного разу не прийшла на його могилу».
 
 
 
«Назбирав повну шафу документів про Франца Ксавера, а в результаті – для роману використав не більше 3%, – продовжив автор. – Що, зрештою, традиційно для письменницького дослідження. Якби я писав публіцистику, біографію Моцарта, то звісно, використав би більшість цієї інформації. Але мені залежало на іншому – розповісти кожному доступно і цікаво про львівського Амадея, повернути його місту. Як для письменника-авантюриста, який претендує на чуттєвість у прозі, мені було важливо, на що дивився герой, коли прогулювався Міланом чи Львовом. Було цікаво, що відчував Франц Ксавер, все життя існуючи в тіні батькової слави (при цьому жодного разу не бачачи його). Адже з нього в буквальному сенсі ліпили копію батька, і ніхто не спитав – хоче він бути генієм чи ні? Перед моїм героєм поставили чітке завдання: перевершити батька або померти. Звісно, він не витримав тиску і втік з Відня у (на той час Богом забутий) Лемберг. Тут він мав славу, увагу публіки, виступав у найкращих залах. Але ця тінь батька переслідувала його усе життя. Я також рано втратив батька, ця тема була мені близька, тому я намагався проаналізувати лінію стосунків батька та сина в романі».
 
 
«Існує думка, що саме через кохання до однієї заможної та одруженої львів'янки Моцарт не міг покинути міста, – розповів наостанок Богдан Коломійчук. – Звісно, в якийсь момент композитор відчув смак слави і це його також тримало у Львові. "Я не мушу писати вам свою адресу, спитайте будь-кого у Лемберзі, де живе Моцарт – і вам покажуть мій будинок", – писав Франц Ксавер другові. Проте ця "фатальна любов Моцарта" все ж таки існувала, і її звали Жозефіна. Вона мешкала там, де зараз у Львові вулиця Курбаса; Їхнє кохання було взаємним, проте нереалізованим та нещасливим, адже Жозефіна була заміжня, а про розлучення у ХІХ ст. не могло бути й мови... Критики мені закидають, що у романі зовсім нема сексуальних сцен. Знаєте, я належу до тих авторів, котрі зовсім не цураються сексуальних сцен, але в цьому романі мені хотілося показати дещо інтимніше і сильніше. А сильнішим за опис найбурхливішої сексуальної сцени може бути лиш опис кохання, що не є можливим».  
 
Вам може бути цікаво
Золотий дім
Підлітковий «свіжачок»: 10 книжок на літні канікули
Вірш дня. Маріанна Кіяновська
«Франческа. Володарка офіцерського жетона». Уривок з книжки Доржа Бату
Даруємо знижку на книжку тижня Тома Генкса
За книжкою Террі Пратчетта створять анімаційний фільм
stary_lev Стежити
1839 дописів 41793 читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати