0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Богдан Коломійчук: «Війна нищить людські долі, а імперії вбиває бюрократія»
У галереї ДЗИҐА відбулася презентація ретро–детективу Богдана Коломійчука «Готель "Велика Пруссія"». Разом із модераторкою Танею Пилипець письменник говорив про розкіш та злидні Австрійської імперії (час дії роману), про тодішні й теперішні захоплення мешканців Львова, про «грішки» головного героя комісара Вістовича та чому ми, читачі, так любимо «поганих хлопців» ;)
 

«Чому ретродетектив? Як і художник, письменник відчуває, де повинен бути наступний штрих. Так само і я, одного разу прокинувшись письменником (а я змінив десятки професій, не працював хіба що хірургом і пілотом–винищувачем), зрозумів, що найкраще я почуваю себе в детективістиці. Мені приємно аналізувати Львів 100 років тому і робити певні висновки для сьогодення. Бо, що найдивніше, львів'яни сьогодні і тоді мало–чим відрізняються. Тиждень тому я перечитував поліційну хроніку Львова початку ХХ ст., і надибав скарги львів'ян: на дороги – у 1913 році містяни через пресу жаліються на вулицю Коперника, бо "бруківка викладена нерівно"; на фасади – у 1907 році на львів'ян обсипалася ліпнина; на одне одного – романтично–кримінальних історій не бракувало; на транспорт – у 1910 році львів'яни жалілися на здорожчання проїзду у трамваї. Дрібним хуліганством задля розваги також не гребували і у Львові на початку ХХ ст. почали штрафувати за фальшиві виклики "рятункової служби" – швидкої допомоги», – розповів Богдан.
 
 
«Львів – найбільший скарб, що у мене (його мешканця) є. Саме тому у моїх книжках людські та міські історії завжди вивищуються над історією Імперії. Якщо говорити саме про Львів, то це місто цікаве тим, що у його мешканців завжди була дуля в кишені для будь–якої влади: завжди були аргументи, щоб їй опонувати. Це опонування інколи межувало з таким легким сепаратизмом – індивідуалізмом. Це дуже небезпечні граблі, на які ми в певні періоди історії наступаємо і які неодмінно використовують на свою користь сусіди. ХХ ст. це дуже добре показало. Тому мені хотілося б, аби ми пам'ятали про цей досвід і, тримаючи свою незмінну дулю в кишені, не забували вмикати холодний розум. Бо люди, які зараз воюють на Сході нашої країни, вони борються за нашу цілісність».
 


«Культ бабці–Австрії з'явився вже зараз, у ХХІ столітті. А тоді львів'яни дуже би здивувалися, що хтось ностальгує за їхніми часами. Уявіть собі похід до стоматолога у 1905 році. Це ж бійня! І йдеться не лише про рівень медицини – життя абсолютної більшості львів'ян не було комфортним. Зараз розіб'ю найбільший міф, але на початку ХХ ст. далеко не всі мешканці мали змогу просиджувати у кав’ярнях і смакувати різні сорти напою, що став символом нашого міста. Також міфом є гармонійна мультикультурність Лемберга, про яку мило розповідають екскурсоводи. А насправді доходило до сутичок не те, що стінка на стінка (у поліційних хроніках про це особливо згадується), доходило до рекету і розбоїв, бо переламні 1890-ті й 1990-ті в цьому плані мало відрізнялись. Польська молодь завжди мала що закинути молоді русинській, а ті – єврейській. А ще ж чубилися усі між собою через політичні переконання – москвофіли недолюблювали есдеків тощо. І, звісно ж, улюблені забави молоді – побитися за прекрасних дам... Життя Лемберга кипіло і вирувало. Але все ж, варто зауважити, що у тодішніх довоєнних хроніках вбивств згадується небагато. Тобто, якби я був тогочасним детективістом, то відверто знудився би».
 

«Для відтворення епохи, у якій жили комісар Адам Вістович та інші герої роману, досліджував побут тих часів. Наприклад, тогочасна краса була в прямому сенсі вбивчою силою, бо косметика містила несумісні з життям людини компоненти... Аж до 20-х років ХХ ст., коли були проведені ретельні хімічні досліди. Тоді нарешті у білила перестали додавати свинець. А до 20-х років усі остервеніло вибілювалися, після чого почували себе зле і вже ніякі солі не допомагали.

Окрема царина - зброя того часу. Моя улюблена модель - FN Browning M.1900 року - невеличкий пістолет, з якого, наприклад, стріляла Фанні Каплан і не влучила (на жаль) у Леніна. Цим же пістолетом успішно (на жаль) було скоєне Сараєвське вбивство. Я вивчав цю модель у Музеї зброї в Запоріжжі і зауважив цікаву деталь: якщо стріляти лівою рукою, то гільза ранить великий палець. Це доводить, що ані Фанні Каплан, ані Гаврило Принцип не були шульгами. У пригодах Адама Вістовича я використав це спостереження, коли комісар розслідував справу піаністки, знайшов гільзу і виснував, що стріляли з пістолета (у револьвері гільза залишається всередині). Незмінно актуальною зброєю до початку ХХст. залишались яди, зокрема Арсен - білий порошок, який легко можна було сплутати з борошном. Пізніше цю сполуку криміналісти навчились виявляти завдяки "пробі Марша" і отруєнь поменшало. Також у 1900-тих роках навчилися знімати відбитки пальців і це не одразу, але допомогло у розкритті злочинів. 
Здавалось би - усе це нюанси, дрібнички, але їх незнання може завдати автору серйозних неприємностей».
Вам може бути цікаво
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мене болить»
До краси
Робота не Walk: 7 книжок для справжнього перезавантаження
Оля Русіна презентує книжку «Мія і місячне затемнення» у Дніпрі та Одесі
Марґарет Етвуд та Бернардіна Еварісто – переможці Букерівської премії
Роман Клочко презентує «Домівку для минулого» у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати