0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Богдан Коломійчук: «Війна нищить людські долі, а імперії вбиває бюрократія»
У галереї ДЗИҐА відбулася презентація ретро–детективу Богдана Коломійчука «Готель "Велика Пруссія"». Разом із модераторкою Танею Пилипець письменник говорив про розкіш та злидні Австрійської імперії (час дії роману), про тодішні й теперішні захоплення мешканців Львова, про «грішки» головного героя комісара Вістовича та чому ми, читачі, так любимо «поганих хлопців» ;)
 

«Чому ретродетектив? Як і художник, письменник відчуває, де повинен бути наступний штрих. Так само і я, одного разу прокинувшись письменником (а я змінив десятки професій, не працював хіба що хірургом і пілотом–винищувачем), зрозумів, що найкраще я почуваю себе в детективістиці. Мені приємно аналізувати Львів 100 років тому і робити певні висновки для сьогодення. Бо, що найдивніше, львів'яни сьогодні і тоді мало–чим відрізняються. Тиждень тому я перечитував поліційну хроніку Львова початку ХХ ст., і надибав скарги львів'ян: на дороги – у 1913 році містяни через пресу жаліються на вулицю Коперника, бо "бруківка викладена нерівно"; на фасади – у 1907 році на львів'ян обсипалася ліпнина; на одне одного – романтично–кримінальних історій не бракувало; на транспорт – у 1910 році львів'яни жалілися на здорожчання проїзду у трамваї. Дрібним хуліганством задля розваги також не гребували і у Львові на початку ХХ ст. почали штрафувати за фальшиві виклики "рятункової служби" – швидкої допомоги», – розповів Богдан.
 
 
«Львів – найбільший скарб, що у мене (його мешканця) є. Саме тому у моїх книжках людські та міські історії завжди вивищуються над історією Імперії. Якщо говорити саме про Львів, то це місто цікаве тим, що у його мешканців завжди була дуля в кишені для будь–якої влади: завжди були аргументи, щоб їй опонувати. Це опонування інколи межувало з таким легким сепаратизмом – індивідуалізмом. Це дуже небезпечні граблі, на які ми в певні періоди історії наступаємо і які неодмінно використовують на свою користь сусіди. ХХ ст. це дуже добре показало. Тому мені хотілося б, аби ми пам'ятали про цей досвід і, тримаючи свою незмінну дулю в кишені, не забували вмикати холодний розум. Бо люди, які зараз воюють на Сході нашої країни, вони борються за нашу цілісність».
 


«Культ бабці–Австрії з'явився вже зараз, у ХХІ столітті. А тоді львів'яни дуже би здивувалися, що хтось ностальгує за їхніми часами. Уявіть собі похід до стоматолога у 1905 році. Це ж бійня! І йдеться не лише про рівень медицини – життя абсолютної більшості львів'ян не було комфортним. Зараз розіб'ю найбільший міф, але на початку ХХ ст. далеко не всі мешканці мали змогу просиджувати у кав’ярнях і смакувати різні сорти напою, що став символом нашого міста. Також міфом є гармонійна мультикультурність Лемберга, про яку мило розповідають екскурсоводи. А насправді доходило до сутичок не те, що стінка на стінка (у поліційних хроніках про це особливо згадується), доходило до рекету і розбоїв, бо переламні 1890-ті й 1990-ті в цьому плані мало відрізнялись. Польська молодь завжди мала що закинути молоді русинській, а ті – єврейській. А ще ж чубилися усі між собою через політичні переконання – москвофіли недолюблювали есдеків тощо. І, звісно ж, улюблені забави молоді – побитися за прекрасних дам... Життя Лемберга кипіло і вирувало. Але все ж, варто зауважити, що у тодішніх довоєнних хроніках вбивств згадується небагато. Тобто, якби я був тогочасним детективістом, то відверто знудився би».
 

«Для відтворення епохи, у якій жили комісар Адам Вістович та інші герої роману, досліджував побут тих часів. Наприклад, тогочасна краса була в прямому сенсі вбивчою силою, бо косметика містила несумісні з життям людини компоненти... Аж до 20-х років ХХ ст., коли були проведені ретельні хімічні досліди. Тоді нарешті у білила перестали додавати свинець. А до 20-х років усі остервеніло вибілювалися, після чого почували себе зле і вже ніякі солі не допомагали.

Окрема царина - зброя того часу. Моя улюблена модель - FN Browning M.1900 року - невеличкий пістолет, з якого, наприклад, стріляла Фанні Каплан і не влучила (на жаль) у Леніна. Цим же пістолетом успішно (на жаль) було скоєне Сараєвське вбивство. Я вивчав цю модель у Музеї зброї в Запоріжжі і зауважив цікаву деталь: якщо стріляти лівою рукою, то гільза ранить великий палець. Це доводить, що ані Фанні Каплан, ані Гаврило Принцип не були шульгами. У пригодах Адама Вістовича я використав це спостереження, коли комісар розслідував справу піаністки, знайшов гільзу і виснував, що стріляли з пістолета (у револьвері гільза залишається всередині). Незмінно актуальною зброєю до початку ХХст. залишались яди, зокрема Арсен - білий порошок, який легко можна було сплутати з борошном. Пізніше цю сполуку криміналісти навчились виявляти завдяки "пробі Марша" і отруєнь поменшало. Також у 1900-тих роках навчилися знімати відбитки пальців і це не одразу, але допомогло у розкритті злочинів. 
Здавалось би - усе це нюанси, дрібнички, але їх незнання може завдати автору серйозних неприємностей».
Вам може бути цікаво
Тест. Неуки, бунтівники та інші генії. Як добре ми їх знаємо?
«Острови поміж течій». Де твоя хоробрість, рибалко?
Джуді Муді - детектив
Мінлива хмарність: три зворушливі історії для підлітків і не тільки
Безкоштовна кур`єрська доставка по Львову
З музикою легше: мелодійні книги
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати