«Бог дрібниць», «Похований велетень», «Середня стать» – книжки про пам'ять і вміння пам’ятати
Цього року українською у «Видавництві Старого Лева» вийшли книжки Кадзуо Ішіґуро «Похований велетень», який торік став Нобелівським лауреатом; Арундаті Рой «Бог дрібниць», яка у 1997 році отримала Букерівську премію та Джеффрі Євгенідіса «Середня стать», який здобува Пулітцерівську премію. Чи мають значення для українського книжкового ринку ці премії? А для читачів? Чи означають премії, що це якісна література «на віки», чи навпаки, що вона актуальна саме тут і зараз? Зрештою, що, безвідносно до премій, означає вихід цих знакових для світу видань в Україні? Саме про це говорили перекладачі Аня Вовченко, Андрій Маслюх, а також поетеса Олена Гусейнова й головна редакторка «Видавництва Старого Лева», письменниця Мар'яна Савка. Модерувала розмову Таня Терен.
Мар’яна Савка розповіла, що не завжди премійовані автори викликають інтерес в українського читача, але їх видання є дуже важливим для нашого книжкового світу й вони точно мають своє, хоч може й не таке велике, як би хотілося, коло читачів. «Ми – видавці – часто видаємо такі книжки пропри їхню непопулярність в Україні, адже розуміємо, що присутність такої літературами у нашій лінійці – це великий престиж. Саме ця література творить світове культурне середовище, саме на ній виростають нові літератори й культурні діячі. І її прочитають ті, хто мусить її прочитати», - говорила Мар’яна Савка.
Письменниця розповіла, що раніше на ринку було багато російськомовного і російського продукту – перекладів світових бестселерів, тому українські видавці не мали мотивації перекладати ці тексти. Та все змінилося. «Зараз почався перекладацький бум, і навіть існує сильна конкуренція між видавцями в боротьбі за авторські права – з відповідним зростом ціни ліцензії на ту чи іншу книжку. Видавці нарешті повірили, що перекладати українською – нормально і дуже потрібно, і що ці книжки будуть купуватися. Нарешті ми робимо власний продукт, пишатися нашими перекладачами і тим, що ми – повноцінна країна, яка інтегрується у світовий ринок, що з нами тепер торгуються і співпрацюють іноземні видавці».
Звучали під час розмови теми вагомості премій та вибору видавцями творів для публікації в контексті тих чи інших нагород. «У нас є престижна Шевченківська премія, але ми досі до кінця не розуміємо, як обираються кандидати і переможці, – зауважила Олена Гусейнова. – Натомість книжки Арундаті Рой, Джеффрі Євгенідіса й Кадзуо Ішіґуро презентують три відомі світові премії і репрезентують, що таке літературна премія як соціальний інститут. Нобелівська премія є першою, яка показує, що література є автономною та незалежною від держави чи комерції, натомість є інститутом, що може змінювати свідомість читачів. Букерівська премія пропонує письменнику думати про серйозні і важливі теми й експериментувати з мовою. А Пуліцерівська – про серйозні теми, але так, що буде цікаво й зрозуміло кожному читачеві, але без експерименту. Ці три романи, які дозволяють оцінювати літературу і розуміти, що література може зробити з читачем, його сприйняттям».
Звернула увагу на спільні речі трьох книжок – «Бог дрібниць», «Середня стать» і «Похований велетень» і Тетяна Терен. «По перше, вони написані мовами, які не є найріднішими для усіх авторів: Євгенідіс – грецького походження, Рой – індійського, Ішіґуро – японського. І це певна тенденція в світовій літературі. По-друге, можна побачити, що усі вони мають справу із певним минулим, яке кожен з авторів намагається відновити, скласти із розрізнених моментів і деталей. Врешті, усі вони ставлять питання: що таке пам'ять, що потрібно пам’ятати, а що варто забути? І це питання пам’яті є важливим й актуальним і для українського читача».
Українською роман Арундаті Рой «Бог дрібниць» перекладав Андрій Маслюх, котрий розповів про роботу над перекладом й звернув особливу увагу на колоритну мову письменниці – індійська авторка писала книжку англійською. «Для мене переклад книжки передовсім став великим відкриттям Індії як країни, яка складається з багатьох різних деталей. Мені здається, що авторка малювала картину своєї країни – дуже різну, багату дрібницями. Друге відкриття стосується мови роману. Я англійською перекладаю 20 років, але коли прочитав перший розділ «Бога дрібниць», мене вразила мова книжки. Арундаті дуже оригінально пише, наче вигадала свою мову. Тому, я сильно хвилювався, чи вдасться мені передати цей колорит і дух англійської Арундаті. І, сподіваюся, мені це вдалося». Як зауважила Мар’яна Савка, колоритна англійська авторки й українська перекладача зійшлися дуже гармонійно.
А ось Анна Вовченко, яка здійснила переклад саги «Середня стать», зауважила, що хоча Джеффрі Євгенідіс і грецького походження, саме досвід зростання у Штатах частково ліг в основу книжки. «Передовсім це книжка про пам'ять, як і всі представлені тут книжки, і вміння пам’ятати, – поділилася думкою перекладачка. – ХХ століття, яке почалося 1914 року, триває, здається, досі, бо не було відрефлексоване, осмислене. І тепер ми маємо потребу зрозуміти, що ж це було. Бо такої великої і стрімкої трансформації одномоментної людство ще не зазнавало. Тому така родинна сага, як і багато інших, підсумовує досвід окремо взятої чарунки людства, є такою собі спробою осмислити, що сталося за цей час: дві Світові війни, промислова революція, яка прискорила пересування по світі, імміграцію, перемішала все в одному великому казані, яким ми звикли вважати США, а насправді ним є увесь світ. Мені здається, що Пулітцерівську премію за «Середню стать» Євгенідісу дали за спробу відверто дізнатись, що ми як людство досі не розуміємо, що з нами сталося і що продовжує відбуватися».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно