Бібліотека щастя. Затишні книжки на всі смаки
Хюґе, лаґом, люке, ікіґаї та інші магічні слова все частіше зринають на палітурках книжок та у модних статтях, однак всі вони просто демонструють нам різні відтінки людського щастя. Насолода дрібничками, втіха від чарівної атмосфери, гармонія навколо і всередині, радість бути у компанії чи наодинці із собою, знаходження балансу у своїх прагненнях і вчинках, зрештою, просто гарна книжка, теплий коцик та горня кави – все це про щастя, яке постає у різних подобах, але потрібне кожному з нас.
Олександра Орлова, blog.yakaboo.ua
Наступний перелік художніх та нон-фікшн книжок стане у нагоді тим, хто прагне розібратися у природі та магії щастя, або й просто отримати насолоду від затишного, смачного читання у ці зимові дні.
«Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи», Майк Вікінг
Ця книжка – абсолютний хіт у своєму сегменті. Випередивши кілька інших тематичних видань, вона вийшла друком у Лондоні восени 2016-го року, швидко здобула славу найзатишнішої книжки року, чи й навіть цілого десятиліття, та зробила з хюґе тренд на рівні творення/споживання (статистичні звіти кажуть, що свічки, тістечка та плетені шкарпетки ніколи не користувалися таким попитом по всьому світу) і навіть словника (скажімо, Collins English Dictionary поставив hygge на друге, після «brexit», місце серед слів року у Великій Британії в 2016-му році.
Її автор Мік Вікінг позиціонує себе як CEO у Happines Reserch Institute, та запевняє, що якщо хтось і знається на рецептах щастя, то це – данці із їх «секретною зброєю» творити і отримувати хюґе. Якщо ви раптом не знали, то хюґе (hygge) – особливе данське слово, що позначає благополуччя, втіху, затишок, задоволення – все в одному. А досягати його слід у теплій компанії друзів, зі смачною їжею, серед комфорту улюблених речей, у світлі свічок, у плетеному светрі та шкарпетках, за переглядом улюбленого кіно, із чашкою чаю і шоколадкою, словом, у будь-який приємний спосіб з арсеналу данців, які, направду, може й не відкрили Америку зі своїми затишними вивертами, але мають для них чарівну власну назву.
«Літня книжка», Туве Янсон
Дівчинка Софія з бабусею і татом щоліта приїздить на маленький острівець у серці Фінської затоки. Серед каміння, невибагливих чагарників і високих сосен заховалася їхня скромна дерев’яна хижка. Це маленький всесвіт із власними законами, пригодами і клопотами, радощами і трагедіями. Тато повсякчас зайнятий, та це не біда – разом із бабусею Софія проживає казкове літо: купається, перетворює звичайний ліс на чарівний, вирізає з дерева і навіть зводить маленьку Венецію. Терпляча мудра бабуся знає коли пожартувати, а коли зробити перерву у спілкуванні з маленькою запальною онукою.
Зміни настрою Софії – не просто примхи вередливої дівчинки, це прояв її туги за померлою мамою, так само як у тата — цілковите занурення в роботу. З тяжким серцем і в постійній боротьбі зі старечою неміччю бабуся виконує роль берегині маленької родини, та її мудрість, легке почуття гумору і майже дитяча безпосередність часом творять дива.
Певною мірою, «Літня книжка» – автобіографічна повість. Туве писала її вже дорослою, одразу після смерті старої матері – художниці Сіґне Хаммарштен, та вкладала у неї і щемку тугу втрати, і зворушливі спогади (бабуся Софії – збірний образ матері Туве наприкінці життя, а також її власної бабусі, з якою в дитинстві Туве проводила кожне літо). Додайте до цього, що острівець з «Літньої книжки» має цілком реальний прототип – острів Кловахарун, де Туве літувала з 1964-го року разом з коханою Тууліккі Пієтіле, і стане зрозуміло, звідки ця неймовірна, майже кінематографічна, атмосферність у тексті.
Ця книжка – про дитинство та дорослішання, про старість і смерть, про місце, де зупиняється час, куди прагнеш задля спокою, наснаги і душевної рівноваги. Вона про те, наскільки важливо помічати світ навколо себе і насолоджуватися тим, що маєш.
«Будиночок у прерії», Лора Інголз-Вайлдер
Автобіографічний роман Лори Інголз-Вайлдер «Будиночок у прерії» справедливо вважається шедевром і класикою американської дитячої літератури, але так само справедливо його називають «твором на всі часи» і «книжкою на будь-який вік», бо через призму життя маленької Лори ми маємо змогу спостерігати історію американських першопрохідників, які вирушили підкорювати Дикий Захід і оселилися на території індіанців.
Лора із сестрами та батьками спочатку живе у Великому лісі, потім серед дикої прерії, на березі Тінистого Струмка, біля Срібного озера. Снігові замети, пожежі в степу, індіанці, сарана, голод штовхають родину Інголз до поневірянь і невтомних пошуків справжнього дому, який їм доводиться будувати самим, по крихтах, але з щирою любов’ю та вірою у найкраще. Цей дім та стосунки у родині – саме те, що наповнює цю книжку, а заразом і серця читачів, затишком, ніжністю, любов’ю та щастям.
«Хюґе. Данське мистецтво знаходити щастя», Мері Турелл Сьодерберг
Усміхнена білявка на одній із перших сторінок книжки Мері Турелл Сьодерберг може бути знайома прихильникам скандинавсього кіно і телебачення, адже в першу чергу вона – данська акторка. У якийсь момент Мері вирішила дослідити, що таке хюґе для її співвітчизників, а з її пошуків та розмов народилася красива й дуже затишна книжка, головні переваги якої: живі історії, чуйність, чуттєвість, крафтовість, смак і фактурність. Як приймає гостей Марендіна і чому старенька Анна стала «другом за викликом» та щоразу пече 64 булочки? Чому у дітей природжене чуття хюґе та як не сполохати і плекати його? В чому подібність і відмінність бачення хюґе юної Леа та її старенької бабусі Ґрете? Як знаходити хюґе у повсякденності і повторюваності? Як родина Якоба Єссена створила свою казку з убогої хатини? Як виглядає хюґе в ресторані чи на знімальному майданику? Як святкує Вальпургієву ніч родина Марґрет у Північній Ютландії?
Люди розповідають свої історії, готують смаколики, діляться експертною думкою, настроєм, враженням, баченням щастя, досвідом про те, як живеться із хюґе в Данії, в оселі, в серці. У книжці купа-купезна настроєвих світлин, зокрема і ті, що показують оповідачів та їхні домівки, а в скарбничку цікавинок додаються рецепти, дрібні поробки, й навіть невеличкий перелік до переглядів та в аудіоплейліст.
«Смажені зелені помідори в кафе Зупинка», Фенні Флеґґ
Можливо, комусь може здатися, що «Смажені зелені помідори» – не найкращий вибір затишної книжки, надто вже багато складних тем підіймає роман Фенні Флеґґ, як то: Велика Депресія, сімейне насильство, расова сегрегація, одностатеве кохання, війна, хвороба, старість, біль утрати, але водночас вона напрочуд життєствердна і просякнута світлом, та й у теплій, провінційній атмосфері їй ніяк не відмовиш.
Перед читачем розгортається майже столітня історія родини Тредґудів та людей зосереджених навколо неї – друзів, сусідів, так чи інак причетних до містечка Вісл-Стоп та залізничної забігайлівки «Зупинка», де подають найсмачніші в Алабамі смажені зелені помідори. Десь оповідачем постає старенька Нінні – прекрасна життєрадісна жінка, котра мешкає у будинку для літніх людей, а десь сам читач перетворюється на стороннього свідка далеких подій, щоб дивуватися, радіти і співчувати Іджі та Рут, Великому Джорджу та Сипсі, Артісу, Джасперу та Смоукі Відлюдьку.
Це книжка зі смаком спогадів, сліз та простої їжі. Це книжка з ароматом густого меду, тютюну, барбекю, свіжоскошеної трави та зів’ялих квітів. Це книжка, в якій чутно як гудять бджоли та стукають залізничні рейки, як шелестять гілки розлогих дерев та сторінкки старих фотоальбомів. Це книжка, яка розкриває таємниці, розбиває серця, але дарує надію. Книжка, яка живе і дихає разом з нами.
«Лаґом. Шведські секрети щасливого життя», Лола Екстрьом
На хвилі популярності данського щастятворення хюґе, принесло й іншу скандинавську світоглядну філософію – лаґом (Lagom). Спочатку американський бренд Peach & Lily випустив колекцію косметики в стилі лаґом, згодом IKEA задіяла лаґом в усіх сенсах у каталозі 2017 під гаслом «Live Lagom», а тоді і модний журнал Vogue проголосив, що на зміну хюґе прийшов лаґом – шведське мистецтво збалансованого життя.
Книжка «Лаґом. Шведські секрети щасливого життя» Лоли Екстрьом саме про це мистецтво, про пошук та знаходження балансу, про розгадування шведського феномену щастя – не тимчасового і родзинкового, як данське хюґе, а стабільного і всеосяжного, такого яким треба жити щодня.
Концепція лаґом прекрасна, а історія її виникнення романтична: основи традиції були закладені ще за часів вікінгів. Коли за святковим столом вони передавали по колу ріг з медовухою, слід було ковтнути рівно стільки, щоб самому вистачило і інших не образити: «не замало, не забагато – а в самий раз». Якщо такий підхід застосовувати до всього у житті вимальовується досить симпатична картина: помірність у їжі, ні – fast-fashion та споживацькій культурі, мінімалізм в дизайні і матеріальних потребах, вибір натурального напротивагу штучному (прогуляка в лісі, замість перегляду тв-шоу, свічки, дерев’яні меблі, натуральна косметика, нуль ретуші), зрештою, турбота про довкілля – людей і природу.
«Ожинове вино», Джоан Гарріс
Авторка відомого роману «Шоколад» взяла собі за звичку дарувати читачам казкові смаколики. Цього разу мова йде про вино, що здатне творити дива і навіть нові світи. Джей Макінтош, письменник, який покинув писати, тому що безнадійно застряг у минулому, натрапляє на шість пляшок домашнього вина, які дивом збереглися з часів його дитинства. Про ті роки він згадує з гострою ностальгією, насолодою і гіркотою, а все через дивакуватого старого-садівника, котрий назавжди змінив життя Джея, а потім зник без сліду. От тільки встиг створити та залишити ягідне вино, яке вміє чарувати і розповідає історії.
Пошук себе, свого місця у світі, свого втраченого таланту жене Джея геть з Лондона до Франції, де він знаходить те, що, здавалося, було навіки втрачено. Географічно Джей розташовується зовсім поруч із містечком Ланксне, з того ж таки роману «Шоколад», а це означає, що на читачів чекає зустріч із старими друзями, невимушений шарм французької провінції, калейдоскоп зі смаків та ароматів, і, звісно, кохання. Це своєрідна казка про вино, яке потрібно виготовити, і провину, яку треба допити до кінця, про дружбу і любов, на які заслуговує кожен, хто у них вірить.
«Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей у світі», Майк Вікінг
Свіже творіння Міка Вікінга набагато далі від його книжки про хюґе, ніж може здатися на перший погляд: візерункові малюночки та графіки густо розбавлені затишними світлинами, та й тексту у книжці значно більше. Крім дійсних естетів та гедоністів, тут можуть отримати насолоду прихильники статистичних даних та поціновувачі строкатих фактів, насмиканих у різних частинах світу. Додайте сюди кількадесять симпатичних реальних історій, поради, дотепи, анекдоти і просто сюжети з життя Міка, та отримаєте “Маленьку книжку люке». До речі, Lykke – ніщо інше як «щастя», класичне та повсюдне, а не родзинкове, як Hygge, тож і погляд на речі в книжці ширший та глибший.
На читача чекають мандри, пошук і аналіз щастя у різних його проявах та на різних усюдах, розуміння чим власне займається Happines Reserch Institute, очолюваний Міком Вікінгом, і яка з того користь. Є тут і доповнення до словничка/тлумничка, й не лише зі скандинавською генезою, відвертість, гумор, стосунки, батьківство, освіта, самореалізація, зрештою, навіть певна інтерактивність, бо книжка занурює і спонукає не лише пити каву зі смаколиками у светрі, але й рухатися, мряти, творити і допомагати!
«Де Ойра?», Таня Стус, ілюстрації Надії Кушнір
Ця невеличка книжка-картинка на позір адресована дітям, але направду здатна подарувати чисто візуальну насолоду та відкрити прекрасні глибокі сенси будь-якому дорослому читачеві. За сюжетом маленька Орися хвилюється за свого цуцика Ойру, котра щовечора кудись щезає, та мудра Орисина мама припускає, що Ойрі, як і всім, потрібно побути на самоті, адже «не так просто постійно ділитися з кимось собою». І тут зринає чарівне слово, яке кортить смакувати, повторювати, носити із собою в серці, а головне використовувати за призначенням. Це слово вживав у листах і прописав у вірші «Мені зоря сіяла нині вранці…» видатний український поет Василь Стус. Це «самособоюнаповнення»…
Як кожен бажає наповнювати себе, щоб почуватися щасливішим, немає особливого значенння: для Орисиної мами це буде усамітнення у старенькому кріслі з книжкою та кавою з молоком, для когось із читачів – молитва, прогулянка, йога, біг, медитація чи ще яка майндфулнес практика, а для когось, на зразок Ойри, – пошук солодкої кістки у садку. І ніякі кущі (навіть рухомі) на стануть їй на заваді.
«Год в Провансе», Пітер Мейл
Ім’я Пітера Мейла ймовірно знайоме прихильникам кінострічки Рідлі Скотта «Хороший рік» із Расселом Кроу та Маріон Котіяр у головних ролях, адже це екранізація однойменного роману Мейла. Сам автор, точнісінько, як і його герой, свого часу переїхав із метушливого Лондона до затишного Провансу, а його книжка «Рік у Провансі» без прикрас, але зі смаком та іронією переповідає, що саме чекало на Пітера та його дружину Дженні протягом дванадцяти перших місяців життя у французькій провінції.
Уявіть собі, що одного дня ви придбали трьохсотлітній будиночок із виноградником у французькому селищі під назвою Люберон. Ваша французька кульгає на обидві ноги, будинок потребує ремонту, а провансальські зими виявилися значно страшнішими за лондонські. Проте люди навколо чарують та викликають ентузіазм, або, як мінімум, дивують і веселять, відтак зима змінюється весною, і все навколо перетворюється на рай земний, а кожна трапеза перетворюється на оду французьким багетам, бріошам, овочевим та м’ясним стравам, оливковому маслу, винограду і, звісно, вину.
«Рік у Провансі» – книжка із бездоганним антуражем, запаморочливо романтичним настроєм та повним зануренням у буття та звички чарівних французьких селян. Але, бережіться: шалений апетит і нестримна любов до Провансу – гарантовані!
«Ікіґаї. Японські секрети довгого та щасливого життя», Гектор Ґарсія та Францеск Міральєса
Нині до модних екзотичних конотацій щастя відносять ще й японське “ікіґаї” – буквально це означає «цінність життя», в побут на Батьківщині воно увійшло ще у 8-9-му століттях, а в обгрунтовану світоглядну систему сформувалося в 60-х роках із виходом книжки «Сенс життя» лікарки-психіатра, напрочуд ерудованої жінки на ім’я Міеко Камія. Міеко пояснювала ікіґаї, як знаходження балансу між тим, що ти любиш, тим, що вмієш, тим, що потрібно загалу і тим, за що платять гроші, та додавала: «це те, заради чого ми прокидаємося, а також те, що дає японцю надію на майбутнє, навіть якщо зараз він нещасливий».
Нещодавно західний світ почав проявляти чималу зацікавленість до такої позитивістської філософії і світ побачила книжка Гектора Ґарсії та Францеска Міральєса «Ікіґаї. Японські секрети довгого та щасливого життя». Автори не просто досліджують японську світоглядну систему, а запрошують шукати ікіґаї на острові Окінава, у відомому селищі довгожителів Охімі. Тут 3000 мешканців і наймолодшому 83 роки. Ці люди не хочуть чути про пенсію, вони ведуть активний спосіб життя, прагнуть бути соціально корисними та отримують від цього дійсну насолоду. Далі по тексту секрети і секретики як їм це вдається: рецепти, рекомендації, вправи дарума тайсо, йога, тайцзи, цигун, шиацу, та всі відтінки вабі-сабі.
Серія книжок «Теплі історії»
2012-го року світ побачила збірка оповідань Надійки Гербіш «Теплі історії до кави», яка згодом перетворилася на цілу мультиавторську серію приємних і добрих книжок. Усі вони різні, та єднає їх своєрідний рецепт – нести казку у звичну буденність. Можливо, хтось скаже, що «Теплі історії» далекі від високої літератури, але відмовити їм у терапевтичному ефекті неможливо. Нещодавно серія відзначила бестселер-ювілей, адже загальний наклад книжок склав 200 тисяч примірників. Про що ж вони «Теплі історії»? Про маленькі дива і віру в них, про затишок в оселі і в душі, про мандри і спогади, друзів і рідних, книжки, каву і шоколад, квіти і смаколики, мрії і сни, про незнайомців та про нас самих, яким потрібно вірити у казку та зігріватися теплом цієї віри.
Найсвіжіша новинка серії – «Теплі історії в конвертах» з оповіданнями про листи, поштівки, а часом і електронні меседжі – суцільне натхнення. У них історії на всі смаки, ми всі їх проживаємо, ми всі їх пишемо. Романтика та мудрість, випадок чи доля, гумор і біль, любов та ніжність на відстані і попри неї. Нова порція тепла і затишку.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно