0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Азіятський ренесанс: Чапай і Коробчук про перемогу дикого степу
У сучасній літературі є два образи України. Перший відсилає до австро-угорського міфу, цього втраченого західноукраїнського раю, де всі неодмінно говорили екзотичною мовою, а атмосфера була кавово-ламповою, вишуканою й вінтажно-еротичною. З цим образом тільки одна біда – це зразкова кітчева картинка, яка має мало спільного з Україною реальною.
 
Тетяна Петренко, Читомо
 
А от інший образ країни відсилає нас до естетики руїни, безмежного степу кочівників, де так і напрошується вигадана 100 років тому Миколою Хвильовим концепція «азіятського ренесансу». І сучасна українська проза подає нам не лише підкреслено солодкий європейський впорядкований і вишуканий космос, а й оцей дикий азіатський хаос, про який сьогодні й поговоримо.
 
Павло Коробчук. Ключові клапани
Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 320 с.
 
Спроби написати історію незалежності, а ще краще – міфологізувати знайомий історичний період тривають. Щоправда, здебільшого письменники вписують цей етап у більше полотно родинної саги, цим самим демонструючи, що світ не було створено в 90-ті й у нас існує певна тяглість традиції (як, наприклад, це робить Вікторія Амеліна в «Домі для Дома» чи Жанна Слоньовська в «Домі з вітражем»). Та в новому романі Павла Коробчука все дещо інакше. Спроби витягнути логіку 90-их – 2000-их з ХХ століття не буде. Зате буде несподівана і місцями вдала спроба пов’язати історію незалежністю з… (барабанний дріб!) кочівницькими практиками прадавніх часів. 
 
Отже, на початку не було нічого, лише великий дикий степ (пост)радянської України й химерне обрядове дійство: веселий натовп іде містом з порожньою труною, в якій несуть символічний труп минулого, щоб назавжди його поховати. Цей обряд відрізає пуповину потенційній часовій тяглості: минуле назавжди поховають у відведеному для нього степовому кургані. Натомість буде перший день від створення світу і tabula rasa 90-х.
 
Четверо друзів дитинства із провінційного містечка (Ян, Денис, Юра, Віта) ростуть у перші роки незалежності, грають на різних музичних інструментах, спостерігають віялові вимкнення світла, чекають на батьків із закордонних заробітків та переживають усі інші ключові досвіди й проблеми цього історичного періоду. Вони є нащадками радянських кочівників, а сліди цієї ментальності весь проявлятимуться в їхній поведінці. Скажімо, підліткові пограбування квартир двома із цих друзів подаються як набіги сучасних варварів. Та й історик, якого вони пограбували, розмірковує, що вчинений щодо нього акт – типовий вияв кочової ментальності половців, які досі живуть у великому степу і ще не звикли до того, що в них може бути дім.
 
Тож розпад СРСР – це великий історичний перехід, який символізує кінець столітніх блукань українських кочівників і початок нового осілого життя.
Щоправда, ця лінія розлому залишиться у книзі неопрацьованою. З одного боку, Коробчук натякає: Україна, 90-ті та все, що відбувається за часів незалежності – це новий виток давньої історії України. В героїв спрацьовують сліди кочівницької психології й зароджується відчуття, що вони перейшли до іншого способу життя. Та й героям книжки випадають архетипові ролі: співця, воїна, дами в біді. А з іншого боку текст перемикається на революційну романтику новітньої історії України, за якою весь цей міфологічний шарм дикого степу губиться.
 
 
З огляду на назву роману, можна здогадатися, що ці четверо – це також клапани серця епохи. І, здається, тут автор навмисне чи випадково протягує одну відому усім історію. Ту, де батько збирає своїх дітей і змушує їх ламати тростини разом і окремо, пояснюючи їм, мовляв, разом вас не зломиш, а от кожного окремо… Розійшовшись в різні напрямки, цих друзів дитинства дійсно добряче ламатиме – підліткова наркоманія, пограбування квартир, туберкульоз, посттравматичний синдром. Звісно ж, особисті проблеми героїв збігаються з ключовими переломами в країні. Скажімо, щойно в Яна виявляється туберкульоз – тоді ж починається Помаранчева революція. І в ці ключові моменти життя країни ці однокласники неодмінно перетинатимуться. Бо ж «натруджене серце епохи» має битися й функціонувати, ганяти кров і не давати таким чином країні, серцем якої вони є, померти.
 
Ну і з огляду на те, що цій четвірці випало бути речниками своєї епохи, то на окрему увагу заслуговує спосіб, у який вони говорять.
 
Річ у тім, що, здається, топос фейсбучного поста дійшов до свого наступного етапу еволюції: герої цієї книжки думають і говорять не діалогами, а довгими полотнами фейсбучних постів. Зрештою, «Ключові клапани» – це спроба написати епос. А всі епічні герої вміють виголошувати довгі, пафосні й не дуже реалістичні промови.
А оскільки на цих чотирьох Коробчук вішатиме всі провідні національні місії та ролі за чверть століття, варто уточнити одну деталь. На момент коли в одного з 4 друзів з’явиться син Аскольд, матиме сенс перепитати в цього тексту: Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь, то це весь час були ви? Бо тоді весь відведений героям пафос (як і перехід від кочівництва до осілого способу життя) і справді має особливе значення. Хоча цей момент губиться за шарами революційного пафосу та епічними полотнами монологів фейсбучного типу.
 
Повний текст читайте у джерелі.
 
Вам може бути цікаво
У пошуках сутності феномену Кріштіану Роналду
Дмухавка та інші пухнасті вірші
Про Стенлі Кубрика, позаземні цивілізації і магнітні бурі: інтерв’ю з автором книжки «Як влаштовано Всесвіт»
Графік роботи Старого Лева протягом 27 квітня – 9 травня
Ларс.LOL
Акерлі Ібен
stary_lev Стежити
1751 дописів 40218 читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати