Арундаті Рой: «Завдання письменника – якомога глибше пізнати світ»
Під час 26 Book Forum відбулася зустріч з індійською письменницею, громадською діячкою, володаркою Букерівської премії Арундаті Рой. Арундаті прилетіла в Україну презентувати свою другу книгу – «Міністерство граничного щастя», що вийшла українською у «Видавництві Старого Лева». Під час зустрічі письменниця разом із видавчинею Мар’яною Савкою та перекладачем Андрієм Маслюхом дискутували про те, чим є консерватизм традицій у Західному та Східному світі, про різницю між першим – «Бог дрібниць» – та другим романом Рой, про те, чим є щастя для письменника. А разом із тим, Арундаті Рой відкрила чимало неочікуваних фактів про життя сучасної Індії.
До вашої уваги кілька вибраних із розмови цитат письменниці.
Про відсутність зіркової хвороби
«Я зовсім не зірка, не вважаю себе нею. Я – письменниця: людина, котрій добре жити у світі читачів. Так, була Букерівська премія. Але важливіше, що я творю нові світи, де можуть перебувати одночасно і письменник, і читач. Коли отримала запрошення від Мар’яни Савки відвідати Україну, Львів, це для мене було значущіше, аніж поїхати у Нью-Йорк, наприклад. Бо я є представницею маленького містечка, я говорю від імені цих містечок. Я є представницею країни, яку безмежно люблю і терпіти не можу водночас, усіми тими почуттями, на які тільки здатна письменниця. Це видно з моїх книг. І мені надзвичайно приємно було зустрітися з Андрієм Маслюхом – перекладачем, якому, власне, довелося перепрожити цей текст, цю мову і ці почуття».
Про те, що справжня Індія – не Боллівуд
«Індія – надзвичайно складна країна. Уявіть клаптик землі, де співіснують десятки релігій: індуїзм, іслам, християнство. Землю, де поєднуються 300 офіційних мов і понад 3000 неофіційних. Це країна, що була колонізована Британією, а зараз перебуває під владою радикальних правих політичних сил. Лиш уявіть собі, що може вийти, якщо поєднати усе це розмаїття і доволі радикальну політику партії, в руках якої зброя і фінансова потужність. Це міф, що Індія – ідилічна країна, де йога, Ганді, Боллівуд і усі за мир. Ми дуже стратифіковане суспільство. Ми культивуємо утиски та насильство. Ми продовжуємо шанувати ієрархію та кастову систему. У своїх художніх книгах і есеях я показую, як влаштований цей багатошаровий світ».
Про небезпечність «традиційних цінностей»
«Не існує більш структурованої і безапеляційної суспільної системи, аніж кастова. Це не просто порядок – це історія і міфологія, це самосвідомість. Кастовість є причиною цієї вічної боротьби старого і нового в Індії. Кастовість є причиною того, що мою країну століттями оминало усе прогресивне. Бо у закритому консервативному суспільстві усе нове дорівнює «незрозуміле, складне і небезпечне». Але я не вважаю прогрес небезпечним. Я вважаю небезпечними насильство та агресію – такі прості та примітивні поняття. У 1947 році Індія отримала незалежність від Британії. Але й відтоді не було ні одного спокійного дня в межах моєї країни без насилля, без сутичок нашої армії з християнами, мусульманами... А зараз, мабуть, найстрашніший, найагресивніший період зі спробою підігнати усіх під одні рамки. У "Міністерстві граничного щастя" якраз описано, як поступово загострювалась ця ситуація».
Про неоднозначне сприйняття своїх романів
«Коли вийшов мій перший роман "Бог дрібниць", мені було складно оцінити, чи сприймається він однаково в Індії і у світі. Навіть сьогодні, коли журналісти запитували мене, з чим я звертатимусь до українського читача, це питання мене заскочило – я не замислювалася, що з кожним читачем треба говорити по-різному. Я вирішила, що говоритиму з українським читачем, так само як з читачем у Делі. Тож узагальнюючи, я скажу, що книга була сприйнята неоднозначно. Саме за неї я отримала Букерівську премію, але перед тим саме за неї мені надійшло чимало судових позовів та звинувачень у крамольності, аморальності, наклепництві у цих текстах. Бо книжка, зрештою, непроста – я викриваю сувору реальність, нещадність кастової системи... Насправді, з цією книгою я потрапила на вдалий період у країні: Індія зав’язала дружні відносини з США, Ізраїлем, відбувся бізнес-розквіт, засилля корпоративного світу та стрімке будівництво офісів. Тут виходить мій роман – і я потрапляю на обкладинки ЗМІ під заголовками «Проста індійська жінка написала книжку – і стала суперзіркою». Але невдовзі до влади в Індії прийшли праві сили – і почалася мілітаризація, масштабні ядерні випробування. Мені перехотілося бути обличчям цієї країни, уособленням цього жаху, що відбувається. Тоді я написала свій есей "Кінець фантазій", де різко повстала проти правого радикалізму, проти ядерних випробувань. Це було моє слово: "Я не з вами, я проголошую свою країну окремою від цього жаху". Усе те, що спіткало моє письменницьке життя опісля, призвело до написання роману "Міністерство граничного щастя"».
Про інакшість
«Каста – це штрих-код, перепрошивка мозку, навіть з вашого прізвища видно, до якої касти належите. Але моя сім’я була "особливою". Ні, ми не належали до касти недоторканих, абощо... Ми взагалі не належали до жодної з каст. Моя мати – християнка, та ще й наважилась подати на розлучення з моїм батьком. Ми з братом зазнавали знущать змалечку (у 3-4-5 рочків), інші діти зачіпали нас і казали "їдьте звідси". Ми відчували себе іншими, чужинцями. Мій брат багато з цього не пам’ятає, а я – завдяки розуму письменниці – пам’ятаю усе. Зараз я вважаю це своєю перевагою – пізнати кастове суспільство і водночас бути поза ним... Мабуть, це і є завдання письменника – якомога глибше дослідити світ».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно