0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Арундаті Рой про «Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя»
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшов друком український переклад роману індійської письменниці Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя». А вже зовсім скоро – під час 26 Book Forum – авторка завітає до України і презентує свою українськомовну книжку у Львові. Отже, у п'ятницю, 20 вересня о 17:00 у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (вул. Академіка В. Гнатюка, 11) чекаємо вас на презентації видання «Міністерство граничного щастя» за участі авторки :) А поки читаймо інтерв'ю Арундаті Рой про книжки «Бог дрібниць» і «Міністерство граничного щастя» для видання Eastern Times.
 
«Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя» – це різні романи. Вони вимагали різних способів представлення історії. Мова кожного з них розвивалась органічно під час їх написання. Якщо чесно, я насправді не знаю, як свідомо робити «вибір стилю» (роману. – ред). Пишучи «Бог дрібниць», я вибрала свій шлях до мови, який містив би і англійську, і малаяльську, адже це був єдиний спосіб розповісти історію того місця та тих людей. Роман «Міністерство граничного щастя» був набагато ризикованішим завданням. Щоб написати це, мені довелося штовхнути мову «Бога дрібниць» з даху дуже високої будівлі, а потім кинутися вниз і збирати черепки. «Міністерство граничного щастя» написано англійською мовою, але уявляється багатьма мовами – хінді, урду, англійською.
 
Я хотіла спробувати написати роман, який не був би просто історією, розказаною кількома персонажами, життя яких розігрується на певному тлі. Я спробувала уявити форму роману так, ніби він був однією з великих метрополій у моїй частині світу – давніх, сучасних, планових та незапланованих. Історія з автомобільними дорогами та вузькими алеями, старими дворами, новими автострадами. Історія, в якій ви заблукали і повинні знайти свій шлях назад. Історія, яку читачеві доведеться проживати всередині, а не просто спостерігати. Історія, в якій я намагалась не пройти повз людей, не зупинившись, аби швидко викурити сигарету чи промовити швидке «Привіт!». Роман, в якому навіть другорядні персонажі розповідають вам свої імена, свої історії, звідки вони прийшли і куди хочуть рухатись далі.
 
 
Роман «Міністерство граничного щастя» є фрагментарним та терміновим – мені подобається, що ідея роману, який писався майже десять років, на часі. Зрештою, більшість персонажів – це звичайні люди, які відмовляються скоритися навколишній похмурості, наполягають на тендітній любові, гуморі та вульгарності та затято процвітають у найнесподіваніших місцях. У житті персонажів обох книг кохання, смуток, відчай і надія настільки щільно переплетені і настільки швидкоплинні, що я навіть не знаю, який з цих двох романів більш кричущий і який подає більше надій.
 
Я не розумію, що таке «глобальний» роман. Я вважаю, що обидва мої романи є дуже локальні. Мене дивує те, як легко вони подорожували культурами та мовами. Обидва перекладено на більш ніж сорок мов, але чи це робить їх «глобальними» чи просто універсальними? Мене також цікавить термін «постколоніалізм»*. Я також часто його використовувала, але чи насправді може бути постколоніалізм?
 
Обидва романи по-різному розмірковують над цим питанням. Дуже багато видів закріплених і невпізнаних колоніалізмів існує досі. Хіба не ми випустили їх з гачка? Навіть «Індійська англійська художня література» є досить очевидною категорією. Але що це насправді означає? Межі країни, яку ми називаємо Індією, були довільно намальовані англійцями. Що таке «індійська англійська мова»? Чи відрізняється вона від пакистанської англійської, англійської бангладешської чи кашмірської англійською? В Індії є 780 мов, 22 з них офіційно «визнані». Більшість наших англійських формуються на основі близькості до однієї або декількох з цих мов.
 
 
Наприклад, мовці хінді, телугу та малаяльці по-різному говорять англійською. Персонажі моїх книг розмовляють різними мовами та перекладають один одного. Переклади, у моєму писанні, є первинним актом творення. Справді, я не вважаю себе письменником «індійської англійської художньої літератури», а швидше письменником, чиї твори та персонажі живуть кількома мовами. Оригінал сам по собі є частиною перекладу. Я відчуваю, що моя художня література походить із місця, яке є більш давнім та сучаснішим і, звичайно, менш дрібним, ніж концепція націй.
 
Чи є «Міністерство граничного щастя» опосередкованим закликом переосмислити представлення в індійському англійському романі? Не свідомо, ні. Але свідомі наміри автора – це лише частина того, чим закінчується книга. Коли я пишу художню літературу, моя єдина мета – спробувати побудувати всесвіт, через який я запрошую читачів прогулятися.

Національні уявлення та оповіді національних держав – лише частина того, з чим мають стикатися герої «Міністерства граничного щастя». Їм також доводиться домовлятися про інші вузькі та обмежені види уявлень – касти, релігійний фанатизм, гендерну стереотипізацію. Про міф, що маскується як історія, і про історію, що маскується як міф. Це тяжка справа і небезпечна історія, яку потрібно спробувати розповісти.
 
 
Сьогодні в Індії розповіді про історію контролює не тільки держава, але й релігійні фанатики, кастові групи та мафіозі, які користуються політичним захистом, спалюють кінозали, змушують письменників відкликати свої романи, вбивають журналістів. Ця жорстока форма цензури стає прийнятим режимом політичної мобілізації та побудови виборчих округів. Література, кіно та мистецтво трактуються так, ніби вони є політичними заявами або законопроектами, які чекають прийняття в парламенті, і які повинні відповідати уявленням усіх зацікавлених сторін про те, яким вони повинні бути, їх громада, історія чи країна. Не дивно, що фанатизм усіх видів продовжує процвітати і протистояти тим, хто не має політичної підтримки або організованого виборчого округу.

Намагатися писати, знімати фільми або практикувати справжню журналістику в такому середовищі – це насправді демотивує. Але цю історію треба також розповісти.
 
*Постколоніалізм - напрям мислення в філософії, теології, політології, історії а також літературі, починаючи з другої половини XX століття, спрямований на осмислення наслідків колоніального правління. Як ідейна течія, постколоніалізм займається вивченням ідентичності, культури та літератури — у сенсі культурного конфлікту між колишніми або нинішніми колоніями та країнами-колонізаторами.
 
Вам може бути цікаво
Комплект з двох книжок "Книга мого роду"
Найновіші книжки про їжу 2018-2019 років
Даруємо знижку на книжку тижня: «Велика магія» Елізабет Ґілберт!
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
stary_lev Стежити
дописів читачів