0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Андрій Зелінський: Любов - це те, що перетворює людину на сонце. І саме тому – соняхи…
«Коли Україну огорнула непроглядна темрява, 
вони соняхами запалали на полях української журби...»
 
У львівській Книгарні «Є» відбулася зустріч із військовим капеланом Андрієм Зелінським та презентація його книги «Соняхи. Духовність на час війни», що нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева». Це книжка історій, вдячності і пам’яті. Ця книжка – про любов. І саме любов була центральною темою у цій розмові. Модерувала зустріч головний редактор ВСЛ Мар’яна Савка.
 
«Це незвичайна книжка, - розпочала Мар’яна Савка. - Це книжка цієї війни. Книжка-осмислення людини, яка була і є ТАМ, проживає ці моменти, співпереживає тим хлопцям, яких уже немає з нами, з тими, хто залишився, з тими, хто покалічений, з тими, хто може й упав і віддав своє життя, але все одно залишився, залишився назавжди. І ця книжка не про смерть. Ця книжка – про любов. Про любов, про благодать, про радість, попри дуже складні випробування».
 
«Чітко пригадую собі момент, коли вже розпочалася фаза активних бойових дій (говоримо про кінець травня - червень минулого року) і я усвідомлював, що треба щось робити, - розповідає Андрій Зелінський. - На початок минулого року була значна кількість священнослужителів, військових капеланів, які здійснювали короткотривалі виїзди у зону бойових дій, яка почала формуватися (у той час йшлося, перш за все, про передмістя Слов’янська). Це були короткотривалі візити з гуманітарною допомогою, з матеріальним забезпеченням, зі словом Божим. Але я зазвичай кажу, що життєве кредо військового капелана - «Бути поруч». І я подумав, що я роблю тут, у Києві? Якщо мої хлопці там, то і я маю бути там. З ними. Поруч. Так розпочалася ця моя історія, яка перевтілилася у текст. У книжці мало інформації – більше емоцій. Досвід пережитий, емоції сконденсовані і вербалізовані. Те, що впродовж майже двох років переживалося у найгарячіших точках нашої країни, вербалізувалося і стало текстами».
 
«У Збройних Силах я почуваю себе, як вдома, - зізнається військовий капелан. - Куди б я не їхав, я почуваю себе вдома. Не пригадую жодного випадку, жодного місця (а я виїжджаю на тривалий час, щонайменше - на місяць, і живу у бойових підрозділах чи у штабі з можливістю дістатися до підрозділів), де б я не знайшов якихось рідних очей, людей».
«Коли ти осмислюєш, рефлектуєш і врешті записуєш, ти твориш відстань між собою і між пережитим досвідом, - каже отець Андрій. - І ця відстань, дистанція дозволяє рятуватись. Я раджу цю «вправу» й іншим військовим капеланам: думайте, моліться про те, що переживаєте, і записуйте, об’єктивуйте, вербалізуйте. Це віддаляє біль, він отримує чіткі межі, які ви самі визначаєте. І це рятує. Для людини, яка переживає біль, яка стає свідком темряви, найважливішим викликом стає не стати частиною цієї темряви, не почати використовувати (іноді підсвідомо) ті ж самі механізми мислення, заражені деструктивом, емоціями з отруєним потенціалом. Людство не винайшло ефективнішого механізму внутрішнього відновлення, ніж спілкування. З армією потрібно спілкуватися. Військовослужбовцям потрібне спілкування».
 
«Центральним повідомленням цієї книжки стало: «Тільки любов здатна на перемогу. Лише вона здатна давати життя»,  - наголошує військовий капелан. -  Один із основних механізмів ненависті – це інструменталізація: використати, щоб досягти мети. Для зла немає значення, під якими прапорами ходити на мітинги, доки існує механізм використання іншого. Любов - це цілком протилежний «механізм». Це вміння забрати від себе, для того, щоб утвердити в житті іншого. Любов дарує життя в усіх можливих вимірах людського існування. Дає зміст, ділиться своїм часом, внутрішнім ресурсом. Це те, що дозволяє іншому бути, жити. І це – священне. Бог у християнстві є любов’ю. Людина у християнському розумінні є образом любові. Любов - це те, що перетворює людину на сонце. І саме тому – соняхи… Сонях – квітка, настільки зорієнтована на сонце, постійно за ним гуляє, що стає ніби його втіленням. Любов - це те, що дозволяє людині стати втіленням Бога у світі людей. Те, що дозволяє людині палати настільки яскраво і обігрівати своїм теплом тих, хто її оточує, що світ, який може виглядати безбарвним і дуже суворим, стає світом, де надія може знайти для себе місце. У цій книжці є певні тексти, рефлексії, які часом піднімаються до рівня певної абстракції, міркувань про універсальні речі. А з іншого боку, є дуже конкретні обличчя людей. Це для того, щоб сказати, що у світі людини любов має конкретне обличчя. Любов не може заблукати на рівні абстракції. Коли вона справжня, то вона змінює людину по-справжньому, зсередини. Це та любов, яка запалює, яка гріє».
«Посвята у книжці: «Найкращим у світі захисникам найкращої в світі Вітчизни, моїм друзям і бойовим побратимам, офіцерам Збройних Сил України з вдячністю за роки дружби!». Для мене таким образом оцієї щирої, справжньої, втіленої в людський досвід любові на початок війни в Україні стало покоління молодих офіцерів, з якими мені довелося познайомитися ще тоді, коли вони були курсантами, безтурботними хлопчиськами. І так трапилося, що коли Збройні Сили були неготові до війни, і держава на загал була неготова, коли бракувало найсуттєвішого технічного, матеріального, ідеологічного забезпечення, ці молоді офіцери ЗСУ були там на полях. Це вони зустрілися з ворогом, дуже підступним, дуже потужним, зовсім не очікуваним у тому масштабі, в якому він себе проявив. І це саме тому, що вони  любили. Можливо, дехто з них навіть не думав, що, виконуючи свою службу, насправді любить. Але коли вони не мали нічого, найсуттєвіших речей (я пригадую період, коли бракувало бронежилетів, касок, і коли роздавали бутафорні речі – каски, які використовують на будівництві, один на трьох бронежилет і т.д.), ці люди просто по-чоловічому виконували свій обов’язок. Захищали, бо захисники. Кидалися під кулі для того, щоб врятувати життя, щоб виконати свій обов’язок. Помирали за інших. Це те, що я називаю любов’ю – справжньою, щирою, яка не шукає свого, бо боролися за спільне, віддавали усе, включно з власним життям і залишалися вірними до кінця. Це три ознаки, які для мене характеризують любов Христа на хресті – він любить по-справжньому, любить щиро, віддає усе і залишається там до кінця. Це той момент, коли любов долає смерть. Коли життя стає сильнішим за смерть. Голгофа стає початком шляху до Воскресіння. Так і тут. Я бачу це коли дивлюся на обличчя цих хлопців. І це від нас залежить, чи ці смерті будуть не даремні.
«Одне із дуже важливих завдань, яке я поставив перед собою, пишучи свої роздуми і прийнявши рішення опублікувати книгу, це те, щоб ми не забули і щоб нам не забракло вдячності. Аби ми жили сьогодні так, щоб їхні мрії стали дійсністю. Кожна війна - це завжди дуже багато дір, дуже багато хаосу і руйнації. Руйнуються якісь основи суспільства, залишаються діри у просторі, часі, людській свідомості. Чорними дірами на тілі нашого з вами народу є ті серця – чисті, щирі, які перестали битися. Добра у світі стало менше. У нашому з вами суспільстві стало настільки менше добра протягом останніх двох років. Це серйозний виклик для кожного з нас - аби наше серце билося сьогодні удвічі потужніше. Аби ритми наші були вдвічі швидшими. Щоб ми пам’ятали, що ми сьогодні покликані любити, докладати максимум зусиль, перетворювати країну, в якій ми живемо не лише за себе, а й за того хлопця, який не повернувся з бою. І це дуже залежить від нас. А для цього потрібно не вагатись вірити, не боятися надіятися і не втомлюватися Любити».
 
 
Вам може бути цікаво
Як навчатися вдома з Астрокотом, Левом і дитячими письменниками
Не тільки про дощик і про сніг
Цікаві факти про Саллі Руні та її творчість
Завдання №1 — стати щасливими. Мотиваційні книжки і челенджі
«Видавництво Старого Лева» запускає гаражний розпродаж в онлайн-форматі!
Троє українців – у почесному списку Honour List 2020
stary_lev Стежити
дописів читачів