Андрій Цаплієнко: «У кожного журналіста на війні бувають ситуації, що ніколи не потраплять в ефір, але залишаться з ним на все життя»
Письменниця Мар'яна Савка та військовий кореспондент Андрій Цаплієнко «руйнували стіни» на 25 Book Forum. Говорили про досвід журналіста на війні та в літературі, про морально-етичний вибір, який щодня постає перед нами, про вчинки, що змінюють нас назавжди. Адже й цих питань також торкається Андрій у своєму новому романі «Стіна», що навесні побачив світ у «Видавництві Старого Лева».
«Андрій Цаплієнко – людина, яка щодня творить велику справу для нас, для країни, – говорила Мар'яна Савка. – Він той, хто чинить "контроль картинки", наводячи різкість на речі, яких ми можемо не зауважувати чи не розуміти. Це людина, яка присвятила професії велику частину свого життя і саме тому є взірцем для молодих журналістів. Це людина, яка живе на межі можливостей, він завжди у тій точці планети, де найстрашніше. І саме тому, на жаль, Андрій вже кілька років висвітлює військові дії на Сході України».
«Події у моїй книжці "Стіна" відбуваються у постапокаліптичному суспільстві, власне, у нашому недалекому майбутньому, – розповідав Андрій Цаплієнко. – Досвід журналіста дуже допоміг мені змоделювати цю дійсність... І я кажу зараз не лише про позитивне пережиття. У кожного журналіста (а особливо у військового) є свої скелети в шафі, про які він не хоче згадувати. І дуже часто вони не дають спокою впродовж усього життя. Це біль, що не відпускає. У мене їх кілька, і одним таким болем хочу з вами поділитися. Я покажу вам рідкісні кадри: 2002 рік, повстання на Західному березі Африки, Кот-д'Івуар. На наших із товаришем очах сталося вбивство людини: худорлявий хлопець із торбою в руках мав необережність опинитися біля пункту розміщення повстанців; вирок був винесений блискавично – вони повалили його на землю і розстріляли. Ці кадри ніколи не потраплять в ефір, але вони в моїй пам'яті – на завжди. Минуло 16 років, а я досі думаю: чи міг я зупинити це вбивство, чи міг би вигукнути "Стійте!". Я вважаю, що варто було спробувати, нехай навіть ціна цього кроку була б дуже висока».
«У романі "Стіна" мій герой постійно опиняється перед морально-етичним вибором, – продовжив Андрій. – Цей момент я списав із себе. Бо дуже легко бути "понад конфліктом", коли війна далеко. Але коли вона поруч – мусиш визначитись, з ким ти. Так, журналіст має бути відстороненим професіоналом із холодним розумом. Проте це надзвичайно складно, коли війна зайшла у твою країну. Я покажу вам ще один сюжет – випробування гібриду гранатомета РПГ-7 та системи залпового вогню, якою керують дистанційно. Це винахід харківського конструктора Олександра Безпалого. Випробування пройшли успішно, і я не втримав емоцій – радів разом із усіма. Журналісти ВВС мене би не зрозуміли. Але українці, сподіваюся, зрозуміють».
«Моє завдання на зараз: не дати людям забути, що триває війна. Бо з'являється відчуття, що ми вже звикли до неспокійної ситуації на Сході країни. Для усього світу війна в Україні це затяжний і ненагальний конфлікт. І власне цього добивається наш ворог – щоб усі звикли до цієї війни», – зауважив Андрій.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно