Андрій Цаплієнко: «Ця книжка на 576 сторінок народилася з розмови, підслуханої в окопі»
У п’ятницю, 8 червня, у Києві відбулася розмова про військовий досвід та фантазію у романі-антиутопії «Стіна» відомого журналіста Андрія Цаплієнка, який нещодавно побачив світ у «Видавництві Старого Лева». Спілкувався із автором його колега – журналіст та кінодокументаліст, а також автор роману «Білий попіл» Ілларіон Павлюк.
На початку Андрій Цаплієнко розповів, як народилася ідея книжки: «2015 року я був у відрядженні в Мар’їнці. Під час однієї з перестрілок з окопу повернувся кулеметник і почав лаятися: говорити про те, що варто було би збудувати бетонну стіну на кордоні з Росією. Ці слова дуже зачепили людей навколо, і мене теж – тоді у мене виникла ідея роману. Коли повернувся із відрядження, почав робити замітки. Ця книжка на 576 сторінок народилася з розмови, підслуханої в окопі. На сторінках роману розгортається історія, що є ні цілковитою фантазією, ні реальністю, але цілком можливим розвитком подій. Колись відомий політолог Збігнєв Бжезінський сказав, що майбутнє буде вирішуватися без Росії. Концепція “Стіни” повністю відповідає його думці».
Ілларіон Павлюк зауважив, що автор «Стіни» добре розуміється на військових конфліктах, адже був очевидцем багатьох з таких. «Ззовні військові конфлікти дуже схожі. Але конфлікт України та Росії – унікальний. Фактично це не конфлікт двох країн, це конфлікт цивілізацій. Деякі вважають, попри невелику кількість жертв (якщо це порівнювати з Сирією), від того, як він закінчиться, залежить те, яким стане світ у майбутньому. Але для завершення цього протистояння треба докласти ще багато зусиль», - поділився думкою Андрій Цаплієнко.
«Нещодавно знімав сюжет про звільнення полковника ФСБ, – пригадав Андрій Цаплієнко. – Він розповів, що відрізняє українські спецслужби від російських. Якщо українські спецслужби бачать, що загине хоч одна людина, місію скасовують. У них навпаки. Імідж держави важливіший за людське життя. І це відображає ставлення Росії до всього. Держава – понад усе. Росіяни без неї себе дуже некомфортно почувають. І це рабська залежність. Ми, українці, більш вільні усередині».
Говорили під час зустрічі і про персонажів книжки. Головний герой роману – це скоморох. «Це фактично психолог, фахівець з лікування посттравматичного синдрому, - поділився враженнями від образу персонажа Ілларіон Павлюк. – Це людина усіх гуманітарних професій, які злились в одну. Скоморохи знаходяться в зоні постійного конфлікту, але не мають права висловлювати свою думку. Вони не підтримують жодну зі сторінки. Це дуже схоже на журналістів».
«Мій скоморох – це людина з Дикого Поля, – продовжив Андрій Цаплієнко. – У книжці я моделюю ситуації, коли він пробує інтегруватися в цивілізоване суспільство. І це в нього не дуже виходить. Він перестав бути своїм серед своїх, а своїм серед чужих стати не може, йому бракує сил. Це людина достатньо досвідчена і розумна. В книжці є ситуації, коли люди з цивілізації потрапляють до Дикого Поля, і дуже швидко адаптуються там. Але щоб здійнятися вгору сходинками – до цивілізованості – треба докладати чимало зусиль, натомість спускатися вниз завжди легше».
У цій війні – між Росією та Україною – журналістам дуже важко бути нейтральним, стояти осторонь – зауважив Андрій Цаплієнко. «Ми розуміємо, що ця війна стосується нас і майбутнього нашої країни. Ми – добровольці інформаційної війни. Коли я працював журналістом в інших країнах, які перебували в стані збройних конфліктів, то певною мірою відчував драйв. Від того, що можу знімати на одному, а потім іншому боці. Але наша війна потребує емпатії, бо вона наша. Розумію: якщо ми втратимо Україну, дехто з нас муситиме виїхати, дехто загине, а хтось буде змушений співпрацювати з окупантами… Я цього не хочу – і роблю усе, щоб цього не сталося».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно