Андрій Бондар: «Назву цієї книжки можна пояснити одним словом – мозок»
Андрій Бондар розпочав тур Україною зі збіркою короткої прози «Церебро» у Києві. Про композицію, ключові оповідання в збірці, її загадкову назву та впливи інших авторів автор говорив із Вахтанґом Кебуладзе.
«Назва цієї книжки досить провокативна. Як на мене, це подарунок та загадка для читача, – каже Вахтанґ Кебуладзе. – З нею можна бавитися, змінювати наголос, змінювати першу літеру, або розбити на два слова “це” та “ребро”, а “це” - майже “се”. А потім знову поєднати».
Про назву книжки розповів Андрій Бондар: «Назву цієї книжки можна пояснити одним словом – мозок. Це слово звучить і в епіграфі. Єдиний інструмент, який ти маєш – це мозок. Мозок – це творча лабораторія, все в ньому, і більше ніде. У книжці є ще кілька посилань на мозок. Книжку я писав злагоджено, один текст за одним, упродовж двох років. Кожен текст писався в своїй атмосфері та настрої. Я не знаю про що ця книжка. Кожен текст про щось інше».
«Інколи збірка короткої прози – це певний випадковий набір текстів, – каже Вахтанґ Кебуладзе. – Але щодо цієї збірки, мені здалося, що книжка має композиційний задум, що тут невипадкова послідовність. Я почав читати з відчуттям, що це тексти знайомого Андрія, це нагадує перші есеї, оповідки, стилістично за ритмікою та голосом автора, а посередині вже відбувся зсув. Потім мені здалося, що це відбулося свідомо. І в цей момент виникає новий Бондар».
«Це оповідання межує в цій збірці між реальністю та абсолютною вигадкою, – пояснює автор. – Є місце у збірці, в якому вмикається інша реальність. В ньому з'являються містика. У мене було внутрішнє відчуття, що в другій половині книжці з'явилося щось нове. Мені було цікаво зібрати ці тексти докупи і видати цю неоднозначну книжку. Тут є тексти притчевого характеру, які легко писалися, а є речі, над якими я по-справжньому страждав. Мені здається, що після неї пасувало би посміятися. На мою думку, вона досить легка».
«Мене багато, що чіпляє в цій книжці. Але найбільш те, як легко автор переходить від буденних спостережень – раптом режим перемикається у щось інше, – до геть небуденного за сенсом, – додає модератор. – Мені дуже близький фрагмент про футбол в оповіданні “Синички люблять сало”. Тут органічно вписується скетч про те, як ми сприймаємо футбол. У мене було відчуття, що це я говорю. Це історія про хлопця, який дивиться футбол, а потім це перетворюється на глибокі роздуми про вік, навіть есхатологію. Як на мене, це найцінніше, що є в цій збірці».
Форзац із синичками та решта ілюстрацій намалювала художниця Олена Грозовська, відома ще й як авторка та виконавиця пісень у гурті GrozovSka Band. За словами Андрія Бондаря, їй належить половина слави цієї книжки. У форзацах художниця відобразила дві релігії українців – борщ та сало.
«Мені дуже важливо було зафіксувати певний перехід у цій збірці, – розповідає автор. – Мені було страшно жити з цим усвідомленням. Я досі нічого не пишу, бо розумію, що я змінився і вже інший. Наступна проза буде ще іншою. Якщо попередня книжка “І тим, що в гробах” збиралася, то ця писалася. Це можна порівняти з альбомами музикантів. Ця книжка, наче тематичний альбом, а не збірка “the best”. Для мене в цій книжці головний текст “Особлива порода людей”».
«Ця книжка на мене раз за разом викликає згадки про Борхеса, – Вахтанґ Кебуладзе згадує про впливи інших письменників на прозу Андрія Бондаря. – Поява іншого, який є водночас є і тобою, і чимось іншим. Ти подарував нам незнайомого Мрожека-прозаїка завдяки перекладу. Я читав ці книжки підряд і мені він теж близький у цій книжці».
Найближчим часом презентації збірки відбудуться у Чернівцях - 18 жовтня, в Івано-Франківську - 23 жовтня, у Тернополі - 24 жовтня та в Одесі - 25 жовтня.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно