Анастасія Левкова: "Я спалила свої щоденники"
"Це книжка про дорослішання дівчини в українському маленькому містечку - провінційному містечку". Так журналістка й письменниця Анастасія Левкова говорить про свій дебютний роман "Старшокласниця. Першокурсниця".
Ганна Кундіренко, BBC Україна
А ще - це твір про школу, дружбу, перше кохання, і, як каже авторка, "про зміни у собі".
"Старшокласниця. Першокурсниця" увійшла до довгого списку премії "Книга року ВВС-2017".
В інтерв'ю ВВС Україна Анастасія Левкова розповіла, чому її роман став саме таким, і чи справді це - її щоденник. А також про те, як на її, здавалося б, цілком "дівчачий" твір реагує чоловіча аудиторія.
Анастасія Левкова: Мені залежало на тому, щоб показати реальність провінції на початку 2000-х. Тут ідеться і про тогочасні політичні реалії. У яких умовах сформувалося те покоління, яке потім брало участь у двох революціях і наразі є активним учасником змін у країні.
Але передусім тут ідеться про шкільні ситуації, про дружбу, кохання, невзаємне кохання, про пошук виходу з цього болісного кохання. І про зміни у собі й рух назустріч цим змінам.
ВВС Україна: Як ви вважаєте, хто ваш читач. Мені здалося, що це досить дівоча проза.
А. Л.: Коли я писала, то, чесно, орієнтувалася на дівчат того віку, який там описаний - 14-17 років і молодших. Пам'ятаю, що в 11-12 років сама любила читати таку літературу - для трошки старших дівчат.
Але, по-перше, з аудиторією вийшло так, що читають дуже багато дорослих: і мого віку (30+), і старших.
Я розумію, що це ностальгія, люди читають про свою молодість. Моє покоління у цій книжці читає про свою молодість. Старше покоління також читає. Напевно, це просто всіхня молодість.
Люди, особливо жінки, пам'ятають себе в таких ситуаціях, які тут описані: любов, подруги, подруга, яка зраджує... Це якісь універсальні речі.
ВВС Україна: Чи орієнтувалися ви і на чоловічу аудиторію?
А.Л.: Я маю багато відгуків від чоловіків, і вони просто якісь дивовижні. Ніколи б не подумала, що чоловік може так реагувати. Часто буває, що вони самі не думали що їм ця книжка може бути цікавою.
Мені було дуже приємно і дивно почути від знайомого, що він зрозумів, чому в певний період у нього з дівчиною склалося так, як склалося. Він сказав: "Я з твоєї книжки зрозумів, якби зробив ще один чи два кроки назустріч, то ми були б разом".
ВВС Україна: Ваш твір здається дуже автобіографічним. Чи це справді так? І чи мають ваші персонажі прототипів?
А.Л.: І так, і ні. Частина персонажів - мають. Частина - зліплені з різних людей. У мене був певний меседж, який я хотіла донести. І я підбирала під нього деякі ситуації, деякі - просто вигадувала. Не можна сказати, що це однозначно автобіографічний роман.
І це точно не мій щоденник, тому що свої щоденники я спалила 12 років тому...
ВВС Україна: А чому ви їх спалили?
А.Л.: Думаю, що в багатьох є такий потяг - спалити свої щоденники. У моїй ситуації - я просто не хотіла жити минулим. Я приїжджала до батьків і постійно перечитувала свої щоденники. І в певний момент зрозуміла, що постійно повертаюся до свого минулого, і треба з цим закінчувати. І тоді я їх спалила.
ВВС Україна: У мене склалося враження, що ваша героїня, з одного боку, - дуже типова, і, напевно, багато читачок легко можуть впізнати у ній себе. Але, з іншого боку, вона здалася мені ідеалізованою: добре вчиться, їздить на олімпіади, нікому не заздрить, любить своїх подруг, любить свою вчительку...
А.Л.: Одну з вчительок. А якихось не любить...
ВВС Україна: Але загалом вона морально чиста. Ви свідомо її ідеалізували?
А.Л.: Для мене дуже велика цінність - це людська порядність. Ви сказали, що героїня не заздрить. Так. Я думаю, що треба в собі плекати якусь чистоту в спілкуванні з людьми.
ВВС Україна: Чи плануєте продовження?
А.Л.: Ні, не планую. Багато читачів кажуть, що, коли дочитували книжку, мали враження, що прощаються із близькою людиною і хотілося б продовження... Наразі мені нецікаво писати лише в автобіографічному ключі.
Я зараз працюю над іншим романом, але він не автобіографічний - принаймні по подіях. За емоціями - можливо. І він для дорослих.
ВВС Україна: Чого, на вашу думку, не вистачає українській літературі? І чи ви написали саме те, що хотіли б прочитати?
А.Л.: Я написала цей роман, тому що мені здавалося, що маю чим поділитися із підлітками. Ще на етапі писання, коли я казала, що хочу написати твір у вигляді щоденника, багато хто казав: "О! Мені такого дуже бракувало, коли я був/була підлітком!" Вважали, що такого жанру і таких тем в українській літературі бракує.
Коли я була підлітком, теж любила читати такі книжки, в жанрі щоденника - відверті й про повсякдення.
Щодо української літератури... Є враження, що зараз ніші поволі заповнюються.
Мені б, напевно, хотілося більше художніх репортажів про інші країни. Щоб українці більше писали про країни, в яких вони живуть, якими вони подорожують.
Хочеться гарних романів і оповідань.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно