Анастасія Левкова: «Пишучи книжку, я працювала зі словниками — фразеологічним та сленґу»
Анастасія Левкова презентувала свій перший роман «Старшокласниця. Першокурсниця» у Книгарні «Є» у Дніпрі. Модерувала зустріч Надійка Вовк, а говорили про відмінності в житті підлітків тепер і на початку 2000-х, про роботу письменниці над мовою тексту, міркували про те, чим є підліткова література, а також про те, чи є ознакою успіху виїзд за кордон. Презентація видалася інтерактивною, присутні охоче долучалися до обговорення.
Говорили, зокрема, про те, як ЗНО вплинуло на вступ до університетів і, відповідно, на життя сучасних підлітків. На початку 2000-х років більшість старшокласників та їхніх батьків переймалися вступними іспитами, розуміючи, що, швидше за все, при вступі доведеться давати хабарі — дніпряни це підтвердили. У книжці показаний саме цей час.
Зачепили й мовну проблему. Авторку запитали, чи не вважає вона, що ця проблема для нашого суспільства надумана. Анастасія Левкова відповіла, що так не вважає, адже багато україномовних натрапляють (а ще більше натрапляли раніше) на мовну дискримінацію, зневагу або просто нерозуміння, навіщо говорити українською, навіть якщо це рідна мова людини, — багато з таких випадків описані в романі «Старшокласниця. Першокурсниця» (дехто з присутніх дніпрян із цим погодився, розповів власні історії).
Що таке підліткова література? На це питання Анастасія Левкова відповіла, що поняття «підліткової літератури» досить умовне, можливо, це передусім література ПРО підлітків (хоча в цьому визначенні є нюанси). Загалом, письменниця вважає, що добрі книжки для підлітків — цікаві й для дорослих читачів, а підлітковий вік — це той час, коли можна читати все: і цілком дорослу літературу, і те, що ми умовно називаємо книжками для підлітків.
Говорили також про успіх — письменниця зачитувала міркування своєї героїні Лілії про те, чи є ознакою успіху виїзд за кордон, чи варто до цього прагнути понад усе. «Мені не подобається, що виїзд за кордон апріорі вважають ознакою второпності людини, незважаючи на те, чи вона щаслива за кордоном, чи займається улюбленим заняттям, чи почувається там собою, — наголосила письменниця. — Я не проти того, щоб люди робили те, що хочуть, зокрема і їхали в інші країни, але маємо визнати, що часто їдуть не від бажання побачити інші землі й там самореалізуватись, а від неможливості самореалізуватися тут. Я проти того, щоб безапеляційно стверджувати, що ті, хто за кордоном, — успішні, а всі, хто лишилися в Україні, — лузери, адже й тут багато хто може себе знайти й почуватися щасливою людиною, а в цьому і є успіх».
Авторка зізналася, що при роботі над книжкою працювала зі словниками, зокрема сленґовим, а також фразеологічним. «Моя героїня, — каже Левкова, — готується до вступу у ВНЗ, де в тестуванні з української мови мають бути чотири питання на знання фразеологізмів, тож вечорами вона, одинадцятикласниця, читає двотомний фразеологічний словник. Тож і я, пишучи книжку, читала такий словник. Спеціально стежила за тим, щоб у 9-10-му класах Лілія вживала мало фразеологізмів, а в 11-му класі та на 1-му курсі, коли вже краще їх знає, — більше».
«Над мовою слід працювати все життя, особливо письменникам, — вважає авторка книжки. — Часом чую від співрозмовників слова, яких або ніколи не чула, або просто не вживала, бо забула про них. Якщо вони мені подобаються, запам'ятовую їх і вплітаю у власне мовлення». Авторка поділилися з присутніми тим, яке слово вона повезе з Дніпра, — «белебень», «на белебні».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно