Алеш Штеґер: «Література – це простір свободи та правдолюбства»
Третій день Книжкового Арсеналу триває, і сьогодні на гостей фестивалю чекала неймовірно цікава зустріч з Алешем Штеґером – автором роману «Прощення» та культовим словенським письменником, літературним критиком і видавцем.
Разом із Юрієм Андруховичем та Мар’яною Савкою автор говорив про свою книжку, що лише днями вийшла в українському перекладі, як ключ до розуміння різних досвідів і сприйняття. Про чорний гумор, гротеск і банальність у літературі загалом, словенській та українській зокрема. А також про на культуру і колективну пам'ять. Забуття як одну з головних рушійних сил нашої цивілізації.
Про знайомство з Алешем Штеґером і його творчістю
Юрій Андрухович: «Майже 19 років тому ми познайомилися з Алешем. Тоді я не знав нічого про словенську літературу, і ще менше – про поезію того часу. Але, безумовно, я не міг не зачаруватися ні віршами, ні постаттю Алеша. Він для мене уособлював словенську поезію та есеїстику. Але ось Алеш написав роман «Прощення». В українському перекладі я завершив читати його лише тиждень тому і досі перебуваю під великим враженням. Це вже для мене роман 2019 року. Я захоплений усіма вимірами книги, бо вона дуже багатовимірна. Тут є фантасмагорія, сюрреалізм, соціальна сатира, порушення будь-яких норм політичної коректності, зринає й тема пам’яті, життя і смерті, зради, продажності…».
Про літературу як шок
Юрій Андрухович: «Що для мене було читацьким шоком: ми живемо в останні роки в Україні з уявленням про себе як про найкорумпованішу країну в Європі, немов ось-ось почнемо цим пишатися. Але з роману «Прощення» випливає, що благословенна Словенія, яка вважається найкраще інтегрованою в Європу, – корупційне пекло на Землі».
Алеш Штеґер: «Мені здається, що література – це простір свободи та правдолюбства. І не варто писати й одного слова, якщо це слово не стане ударом, шоком для читачів. Дуже важливим запитанням є те, як автор у ХІХ століття може писати щось взагалі після всього, що сталося. Англо-саксонська традиція відсилає нас в архіви і вимагає більше бути істориком, аніж письменником. І я тут згідний з англосаксонцями, бо дуже важливо знати в деталях, що сталося. Але я також переконаний, що досвід нашого життя і традиція західної та східної літератури вчить нас іншому. А саме – з історичних травм робити нові творчі жести. І за допомогою літератури ми можемо цього досягти».
Про чорний гумор, війни та колективну пам'ять
Алеш Штеґер: «Книжка написана з використанням великої кількості чорного гумору. І в багатьох країнах цього гумору не розуміють. Але мені здається, що цей роман відповідає українському контексту. Якраз і ми, і ви, хто пережили стільки всього у минулому, дуже добре порозуміємось».
Юрій Андрухович: «Багато разів під час читання я не міг стриматися від сміху. Я зсередини знаю, як важко розсмішити читача. І коли мене як читача смішать, то мене беруть завидки. При чому насправді у романі багато страшних речей, він переповнений запахом смерті і вбивств. Йдеться про історичну травму, навіть політравму – складну, багатогранну, яка не піддається лікуванню, бо, лікуючи щось одне, ми знищуємо інше. Але я звернув увагу, що тут дуже потужний чинник Другої світової та її наслідків. І натомість про Югославські війни замовчено, немов пам'ять Другої світової перевершує пам'ять ближчих воєн за часом».
Алеш Штеґер: «Ні, аж ніяк. Мені навпаки здається, що історичні травми притягують одна одну. На мій погляд, ввести у цей роман ще й період 90-х після розпаду Югославії – це вже занадто. Цій темі я присвятив свій наступний роман. А тут йшлося насамперед про колективну пам'ять і замовчування, яке насправді провокує повторення історичних травм. Прикладом цього у моєму романі є мер міста Марибор, який має реального прототипа. Наприкінці 2012 року відбулися масові протести проти цього мера. Було відкрито 24 справи проти нього. За 6 наступних років йому вдалося виграти всі ці процеси і висунутися знову на посада мера та отримати 40% підтримки у другому торі виборів. Ми не просто нерозумні, ми хочемо бути такими, бо так легше жити».
Про стик політики й шоу-бізнесу
Алеш Штеґер: «Не тільки словенська, а й італійська дійсність показує, що той тип політиків, який приходить зі шоу-бізнесу, означує чим є політика. Вона перестала бути демократичним способом зміни світу. І ми потрапили в ситуацію, коли навіть не очікуємо цього. Ці люди, які прийшли зі шоу-бізнесу, не винні, що вибрані. Бо це ми їх обрали. Обрали, бо дуже розчаровані в політиці і не віримо, що щось може змінити нашу дійсність. І якщо вони вже наше життя не змінять на краще, то хай хоч нас розважать. Це цинічно, але ми справді хочемо, щоб нас розважили у нашому гіркому і непростому житті. Якщо подивитися з цієї точки зору, то виборці дуже прогресивні. Але є проблема: ті люди, які прийшли зі шоу-бізнесу, перестали бути смішними. Ми цілими днями стежимо за ними, і їхнє шоу подобається нам щоразу менше. Це може бути також способом зустрітися самі з собою і нашим цинізмом. Я все-таки сподіваюся, що ми зможемо чогось навчитися на наших помилках. Бо світ є один і нам немає куди переселитися. На інших планетах ще досі або занадто холодно або гаряче. Тож наразі ми мусимо робити наше власне шоу».
Мар’яна Савка: «Письменник також творить шоу, але, на відміну від політиків, письменники зберігають почуття гумору».
Приїзд Алеша Штеґера та вихід його роману відбувся за підтримки Slovenian Book Agency.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно