Ірина Славінська, Українська правда. Життя 

Творча майстерня "Аґрафка" - це двоє митців, Романа Романишин і Андрій Лесів. Вони – не просто ілюстратори та автори арт-буків, а віднедавна це й автори текстів.

Їхні книжки "Зірки і макові зернята" та "Війна, що змінила Рондо" отримали дві важливі міжнародні нагороди на Болонському ярмарку дитячої книги. Перша отримала відзнаку BolognaRagazziAward 2014 в категорії OperaPrima, друга - BolognaRagazziAward 2015 в категорії NewHorizons.

Розмова з Романою Романишин та Андрієм Лесівим - це нагода зазирнути в їхню творчу лабораторію та розібратися, чому читання дитячих книжок нагадує розглядання об’єктів сучасного мистецтва, і навіщо батькам тримати під рукою планшет, читаючи дітям вголос.

- "Аґрафка" після творення суто візуальних проектів починає займатися проектами синтетичними, де творять не тільки оформлення й "одежину", але і текст. Як працює ця хімія? Мені ідеться не так про інтердисциплінарність  – все ж таки нині це не дивина – як про досвід привласнення нової мови.

Романа: В певний момент нам стало замало тільки візуального ключа, і ми вирішили вийти за ці рамки. Це можна порівняти з кінематографом – ніби ми вирішили стати водночас і операторами, і режисерами.

Ми бачимо, що наші друзі та колеги художники за кордоном за деякий час також переходять до створення текстів до власних книг. Це те, що доповнює ілюстрації, творить цілісність.

Андрій: Нам видається, що найкраще працювати з книгою як із цілісним об’єктом, відповідаючи повністю за всі її сторони. Для нас візуалізація – це не просто ілюстрування якоїсь історії, це є сама по собі окрема історія.

Романа: Настав період, коли нам самим хочеться підбирати локації подій, сюжети та імена персонажів. Щоби округлий за силуетом персонаж мав ніжне й милозвучне ім’я, а кутастий образ – відповідно різкіше чи гостріше звучання імені.

Всі ці на перший погляд дрібні деталі мають дуже важливе значення.

- Як цей намір уживається в умовах роботи з реальним українським видавцем і читачем?

Андрій: зазвичай, ми створюємо книжку не акцентуючи увагу як і де вона буде видаватися – просто реалізуємо ідею. На українському книжковому ринку просто "некошений лан" роботи, є багато незайнятих ніш, з якими потрібно працювати.

Головне — робити це якісно.

І тут поняття якості стосується як поліграфії та візуальної подачі, так і оригінальності ідеї. Але ми бачимо зараз якісний поступ, в Україні з'являються видавці, відкриті до експериментів з цікавими ідеями.

Groningen Manuscript from agrafkastudio on Vimeo.

Романа: Зараз ми найбільше працюємо з "Видавництвом Старого Лева", бо це люди, котрі впевнено змінюють український ринок книги.

- Якщо продовжити розмову про цей "некошений лан", то які частини ринку, які ніші видаються найбільш вільними, незайнятими, неопрацьованими, перспективними? Можливо, є ніші, яких не існує, але які хочеться створити.

Андрій: Одна з таких ніш – це picturebook, книжка-картинка. В ній текст з ілюстрацією існують на рівних.

Романа: Раніше в Україні цього не було, бо в нас традиційно ілюстрацію розуміють як дослівне передання текстів. Як те, що є допоміжним і служить тексту.

Дуже бракує книжок для дітей на так звані "складні" теми. Потрібно працювати з темами Голодомору, національно-визвольної боротьби, над іншими історичними темами, над темою смерті. Також хотілося б бачити в Україні більше цікаво оформленого non-fiction. Але приємно, що в останні роки почав якісно розвиватися графічний роман.

Андрій: Також бракує цікавих книжок для наймолодших, дітей до трьох років. Це мають бути добре спроектовані картонні книжечки, якими ми зараз хочемо займатися.

"The TURNIP" - Children Book by Art Studio AGRAFKA from agrafkastudio on Vimeo.

- Увага до дитячої літератури – звідки? Чому апелюєте саме до дитячої аудиторії?

Романа: Ми почали займатися ілюстрацією дитячих книг п’ять років тому. Наразі дитяча книжка дає нам найбільше свободи. Її рамки – найбільш широкі, тут є велике поле для експерименту.

Андрій: Ці книжки ми не позиціонуємо як книжки лише для дітей. Це книжки для родинного читання. Їх спершу читають батьки, потім читають їх разом із дітьми. Читання може провокувати велику сімейну розмову. В цьому сила книжок-картинок. Вони дозволяють говорити символами.

- Тоді як має виглядати уявний ідеальний процес читання ваших книжок?

Андрій: Мені здається, це має бути вечірнє читання, коли вже тихо, і можна присвятити час близьким. Це вдумливе читання, коли в людей виникає більше запитань, коли відбувається діалог.

Так навколо обговорення окремих деталей ілюстрацій чи фрагментів сюжету можуть виникати нові історії, нові сценарії.

Під час читання і розглядання наших книжок важливе спілкування.

Art Studio AGRAFKA - "About MILK | Про МОЛОКО" from agrafkastudio on Vimeo.

The Mitten - book by art studio Agrafka from agrafkastudio on Vimeo.

Романа: Я уявляю, що для такого читання важливо мати планшет, смартфон або ноутбук під рукою для швидкого пошуку інформації. Наприклад, під час читання книжки "Зірки і макові зернята" в дитини може виникнути запитання, хто такий Борхес, чому кролика звати Піфагор тощо.

Книжка має провокувати до наступної розмови. Це багаторівнева інтелектуальна праця.

- Як цю складну мову декодують читачі? Вона прочитується належним чином?

Андрій: Спрацьовують, можливо, не всі ті речі, які ми закладали, але водночас читачі бачать такі символи і коди, на які ми й самі не звертали уваги. Це подібно до взаємодії об’єкту сучасного мистецтва з реципієнтом — дивовижний процес.

- Запитаю про вже не раз згадані непрості "недитячі" речі - непрості ілюстрації, непроста мова, непрості теми. Як ви добираєте те складне, про яке пишете? Як ви будуєте говоріння про це?

Романа: Ми намагаємося говорити про ці речі якомога простішими символами, які можуть зрозуміти люди в усьому світі. З дитиною треба говорити співмірними з нею речами – не нахилятися до неї згори, а бути на її рівні, очі-в-очі.

Складні теми в книзі — це певне випробування для автора. Ми ніколи не мали на думці створювати книжку про війну. Проте реальність продиктувала свої умови і вибір такої теми є абсолютно природнім.

Андрій: Взагалі в світі вважається, що з дітьми можна говорити на всі теми, що немає табу. Тільки мова має бути вибрана правильна – менш прямолінійна, більш символічна, образна.

- Ваші колеги по цеху достатньо очі-в-очі працюють із дитячою аудиторією?

Романа: Цей діалог зараз активно розвивається, про доробки можна буде говорити за декілька років. Ми бачимо, що події Євромайдану дуже вплинули на швидкість розвитку багатьох процесів, у тому числі і культурних.

Українці навіть візуально почали все інакше сприймати. Смаки стали вибагливіші. Тому ми очікуємо якісного буму в найближчому часі.

Андрій: Процес справді пішов в правильному напрямку. От до прикладу, особисто нас дуже тішить, що наші книжки в останні роки перестали називати "неформат". Це визначення нас бентежило.

- Чому воно вас бентежило? Це ж ніби така компліментарна характеристика, маркер особливості.

Андрій: Так, але у даному випадку в цей термін закладалося дещо інше значення, що подібні книжки є на марґінесі, не матимуть комерційного успіху та інші подібні міфи. Але як про це можна знати напевно, якщо ніхто не видаватиме таких книг?

Якщо нема пропозиції, то не буде й попиту.

Так само дитина не їстиме японську кухню, поки їй вперше не принесуть суші. Це елементарні речі. Потрібно розширювати палітру смаків не лише гастрономічних, а й естетичних.

- Українські батьки та бабусі з дідусями змінилися?

Романа: Однозначно. Сталася велика якісна зміна того, що люди потребують.

Андрій: Це дивовижно – зміна відбувається так швидко! Ми — українці — так довго були відрізані від стількох процесів, що зараз наздоганяємо все семимильними кроками.

- В тому, що я почула, очевидною мені є історія еволюції "Аґрафки". Наприклад, між "Рукавичкою" та "Зірками і маковими зернятами" лежить ціла прірва.

Романа: Ми якось між собою говорили, що неправильно назвалися "творчою майстернею". Треба було назватися "лабораторією". Ми намагаємося багато експериментувати, не обмежувати себе рамками певного стилю, не бути ремісниками.

Ми проходимо еволюцію, бачимо, що варто зачепити, а від чого варто відмовитися. Згадана "Рукавичка" була експериментом з дизайном. Тепер ми намагаємося робити проекти більш багатошарові, складні, небуквальні.

Нам стало ясно, що ми хочемо працювати з книжкою як з об’єктом, враховувати все – формат, папір, динаміку сторінок. А тепер ще й текстову частину.

Андрій: Як і передбачає шлях художника, ми щодня вчимося.

Романа: Наша наступна книжка вся буде побудована на фактурах текстилю, вишиванні, тканні. Ця книжка буде присвячена моді і людям, які творять моду.

- Вище ви говорили про те, що творите книжки, зрозумілі для цілого світу. Чи є рецепти такого універсального говоріння?

Романа: Ми часто подорожуємо, маємо багато знайомих критиків і авторів, які перебувають на топі культурних процесів, що відбуваються в Європі. Їхній аналіз для нас – найліпша школа. Також ми намагаємося знайти зрозумілі візуальні маркери. Хочемо всяко донести, що ми є частинкою великого світу, проте маємо власне обличчя.

Андрій: Ми орієнтуємося на універсальні істини. Намагаємося поставити правильні запитання, спонукати до пошуку відповідей.

Романа: Але все одно ми ніколи не могли уявити, що наша книжка "Зірки та макові зернята" стане найбільш зрозумілою в Кореї, де читачі її пов’язали з найпростішими, але дуже важливими буддійськими істинами.