0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Аґрафка»: їсти, молитися, читати
Певне, ми не надто помилимося, сказавши, що творча студія «Аґрафка» у складі львів’ян Романи Романишин та Андрія Лесіва наразі представляє одних із найпопулярніших і найбільш затребуваних художників в Україні. Міжнародні відзнаки й нагороди так і «сиплються» на «Аґрафку» з усіх боків. Зовсім скоро їхня перша цілком самостійна книжка «Зірки і макові зернята» вийде французькою, тож ми не здивуємося, якщо мине якихось кілька років, і малі читачі в усьому світі називатимуть «Рукавичку» чи «Ріпку» своїми улюбленими книжками… А поки що БараБука розпитувала Роману та Андрія про всілякі важливі речі – читання, славу, улюблені книжки, малювання й свободу.
 
Про міжнародне визнання
 
Для нас дуже важливо, що книжка «Зірки і макові зернята» вийшла в Україні, і що це якось збіглося: і відзнака Bologna Ragazzi, і те, що відбувалося у країні з цими страшними подіями. Для України починається новий етап і в книжках, і, сподіваємося, в політиці. Ще дуже багато всього попереду, але є конкретні й дуже важливі сигнали. Це як маяк у морі, що показує: ти рухаєшся у правильному напрямку. Для нас це найважливіше. Крім того, це правильний орієнтир не тільки для авторів та ілюстраторів, а й для міжнародних фахівців: в Україні є хороші книжки, їх варто перевидавати, ними варто цікавитися… Такі нагороди додатково відчиняють двері, привертають світову увагу й можуть бути таким собі «паротягом» для інших видань і видавництв в Україні.
 
Про стосунки митця й політики
 
Звісно, ми заанґажовані в політичні події, сьогодні не стежити за політикою неможливо. Події останніх місяців засвідчили, що відгородитися від політичного життя не те що важко, цього в жодному разі не можна робити, оскільки від кожного українця залежить дуже багато, на кожному з нас відповідальність за долю нашої держави. Загальна мобілізація – не лише у військовому сенсі, а й у сенсі загальної активності, – торкнулася всіх. Але такий стан може тривати досить довго, ми мусимо звикати жити в нових умовах реальності. У нашій свідомості політичні події, протистояння й боротьба постійно існують, але якщо жити лише цими подіями й переживаннями, то можна дуже швидко «згоріти». Ми зрозуміли, що мусимо максимально використати енергію в тій сфері, де можемо щось змінити на краще, а саме – в нашій роботі, адже в цьому надскладному механізмі, яким є громадянське суспільство, важливі особиста активність й особиста відповідальність кожного.
 
Про особливості творчого процесу
 
Удома ми робимо чистову роботу, а в майстерні – ту, яка пов’язана з фарбами, майструванням, пилянням тощо. Ми комбінуємо багато різних технік, матеріалів, багато речей друкуємо, потім це скануємо й обробляємо в цифрових редакторах. У нас два робочих місця. На одному – цілковитий безлад і повний хаос (це місце Романи), на другому, Андрієвому, – панує порядок і хірургічний настрій, «себто все дуже класно поскладано», – коментує Романа.
 
«Я намагаюся навчитися порядку, але ніколи не можу зорієнтуватися в такій абсолютній чистоті. У мене рука постійно щось малює – це з дитинства, – зізнається Романа. – Раніше я обмальовувала всякі батьківські документи, а тепер, на щастя, цього вже немає. Тепер я тільки свої обмальовую… І гори різних пензлів, фарб і подібних речей».
 
Головна річ, яка мусить бути в нас усюди по хаті, – це клаптики паперу й інструменти для малювання.
 
«Коли Романа говорить по телефону, вона обов’язково мусить щось малювати, коли ми обговорюємо якісь ідеї, це обов’язково супроводжується малюванням… Це такий процес, який супроводжує все життя, – всюди, цілодобово», – каже Андрій.
 
При підготовці ми дуже багато обдумуємо й обговорюємо ідеї, малюємо сторіборди, обмірковуємо динаміку книжки, який вона матиме вигляд у загальному сприйнятті, тобто йдемо від цілісного образу. Ми починаємо від конкретних ілюстрацій, але думаємо про те, який вигляд книжка матиме повністю.
 
У нас на стіні є таке місце, куди ми приліплюємо різні наліпки, – така дошка, куди кріпляться ескізи й нотатки з ідеями. І часто так буває, що ввечері ми щось обговорюємо, а вранці встаємо й відкидаємо ті речі, які здаються чи «висмоктаними з пальця», чи цілком спонтанними, а чи такими, що не пасують.
 
Про покликання художника і «спорідненість» праці
 
На щастя, ми робимо те, що робимо, і з цього живемо. Ми вважаємо, що це величезне щастя в Україні – робити роботу, яку ти любиш, і з неї жити. Звісно, якби ми мали інші професії, то, можливо, значно більше заробляли б, проте були б іншими людьми. Однозначно, якщо ти хочеш бути людиною, яка має яхти й дорогі машини, то художник – не та професія, де це все ґарантовано. Тобто це можливо, але хіба з часом. Окрім книжок, ми також працюємо з графікою та живописом, себто ми є художниками. Тут не йдеться навіть про гроші, йдеться про те, що ми без цього не можемо. І книжки – це певна залежність, адже немає нічого кращого, ніж твоя книжка, яку розгортаєш, а вона ще пахне фарбою, і потім ти натрапляєш на неї у книгарні й бачиш людей, які просто купляють цю книжку, бо вона їм сподобалася… І навіть часом бачиш у когось із друзів свої книжки зачитаними до дірок, бо діти їх постійно активно читають… Немає більшого щастя. Ми щасливі з того, що ми робимо книжки, і бачимо в Україні за останній рік таку класну динаміку, як це все відбувається, розвивається, і дедалі більше людей цим цікавляться. Навіть ось з’явилася «БараБука». Ми дуже довго чекали на подібний ресурс, який би професійно досліджував українську (і не тільки українську) дитячу літературу та ілюстрацію. Тобто все відбувається в дуже доброму темпі, і ми віримо, що років за п’ять це взагалі буде одна з найкращих країн у світі.
 
Про «складні» теми в дитячих книжках
 
Важливо часом порушувати в дитячих книжках теми непозитивні, а втім, важливі й потрібні. Нам здається, що в Україні намагаються відгородити дітей від якихось неприємних речей. Мовляв, виростуть – і самі з цим усім стикнуться. Але навіть Майдан показав, що діти також сприймали всі події й реагували на них у власний спосіб. Потрібно порушувати різні теми, включно з історичними. Немає ще для дітей гарної книжки, гідно оформленої та написаної в хорошій формі про Голодомор, про національно-визвольні змагання, про расизм, про те, як це сприймати – коли в дитини помирає чи згасає хтось із рідних. Та, крім етично правильної естетичної форми, це все потребує співпраці з хорошими авторами, які б ці теми подали без солодкавості, у спосіб, зрозумілий для дитини. І також із часом треба буде зробити достойну книжку про Майдан, пояснити дітям, як це все могло відбутися, чому так сталося і як із цим далі жити, і головне – як із цим стати сильнішими, не слабшими. Цього ще немає в українській дитячій літературі. Принцеси, принци, поні – це все, звісно, буде, але важливі й серйозні речі теж необхідні.
 
Про улюблені книжки «Аґрафки»
 
Ми кожну книжку дуже любимо, кожна книжка для нас якась особлива на певному етапі. «Зірки і макові зернята» – для нас знакова навіть не через нагороду, це перша повністю наша книжка, авторська, де ми себе в певному сенсі пересилили, змусили створити і зв’язати візуальну й текстову частини в єдину історію. Адже це досить складно для ілюстратора – вийти за межі суто естетичного сприйняття та ілюстрування чийогось тексту й перейти на той етап, коли ти сам створюєш і текст, й ілюстрації, які існують суголосно.
 
«Нині, коли всі дуже забігані, всі метушаться, дуже важливо знаходити час, щоб побути разом».
 
Насправді текст – це просто промінчик, який показує, де треба насвітити більше. Ілюстрація дає більше закутків, куди фантазія може заповзти. Ми щороку намагаємося їхати на Болонську виставку передусім тому, що це для нас певний «вуличний університет». Тобі цього не запакують у жодному виші, на ніяких курсах. Там ти опиняєшся в цій атмосфері й ловиш, куди вітер дме, що буде сприйматися й що тепер потрібно. Ми побачили, що треба створити історію, яка буде короткою, але зрозумілою для читача в будь-якому куточку світу. Короткою, з ілюстраціями, які будуть більш уніфіковані. Ми відразу думали не лише про українського читача, а загалом про читачів із різних країн.
 
Про потребу специфічної освіти
 
Для художника, як нам видається, потрібна художня школа. Не у прямому розумінні «школи», а, скажімо, школа класичного рисунка, живопису, композиції… Це для того, щоб розвинути відчуття пластичної мови.
 
Для художника освіта – це абетка. Ми також усі в 6-7 років учимося читати й писати. Тепер ми не помічаємо, як читаємо й пишемо, це вже на рівні автоматизму, але якби ми цього не вміли, було б дуже важко. Звісно, художники-примітивісти мають свою мову, і їм, навпаки, ця школа зайва. Але вони дуже обмежені в річищі того, що роблять. Що дає освіта? Свободу. Ось ми закінчили виш, де справді сильна класична школа. Якщо треба, можемо намалювати, наприклад, реалістичний портрет. Якщо буде потрібно, ми це зробимо. Це дає відчуття свободи, що ти загалом можеш зробити будь-що. І з кожним наступним проектом це відчуття свободи збільшується й збільшується. І плюс нікуди не дінешся від законів композиції, кольорознавства. Для нас це насправді головні принципи.
 
Звісно, є винятки. Люди геніальні, які без освіти роблять певні речі, але вони все одно віддають час самоосвіті. Школа важлива яко абетка, але вона не вирішальна. Нікуди не дінешся без самоосвіти. Треба щодня себе точити інтелектуально, і навіть якась рутинна праця теж шліфує. Крім того, виші не дають специфічних знань. Коли починаєш працювати вже безпосередньо в якійсь галузі, з’являється маса специфічних питань, яких ніхто не може навчити.
 
Дітям і підліткам, які хочуть малювати, ми б насамперед порадили йти в різні художні гуртки й школи. Що це дає? Перше – ти знаходиш своє «плем’я»… Це спілкування із подібними. Ти бачиш, що не самотній, що тут багато людей із твоєї планети, які хочуть щось собі малювати. Найважливіше – це середовище. Тепер є дуже багато різних хобі-класів чи приватних шкіл, мистецьких гуртків. Потрібно йти туди, навіть якщо здається, що заняття нудне, черпати з нього щось класне для себе, якесь раціональне зерно. Якщо хочеш це робити – будь ласка, іди й роби.
 
 
Про свободу в мистецтві
 
Свобода – це можливість бути собою, можливість робити те, що хочеш, і мати для цього можливості. Дуже важливим є внутрішнє персональне відчуття свободи. Чи людина сама себе чує вільною. Бо можна бути вільним, навіть сидячи у в’язниці.
 
«Мої бабця й дідусь 12 років були в засланні, але я не знаю вільніших людей. Навіть я, ну, не те що лякана, але маю менше відчуття внутрішньої свободи, ніж вони після абсолютно всіх випробувань», – зізнається Романа.
 
Чого б хотілося, звісно, то це більшої свободи пересування. Щоб українці дуже багато подорожували. Сподіваємося, що це зміниться. Дуже важливим є скасування віз. Коли ти дихнеш того «іншого» повітря, подивишся, як живуть люди за кордоном, тоді не буде цих ілюзій, що десь краще, ніж у нас. Усюди є свої проблеми.
 
Про важливість читання
 
Кожна додатково прочитана книжка в багато разів розширює твою уяву, твій світогляд. Можна так перефразувати відомий вислів Ґете: ти стільки разів людина, скільки книжок ти прочитав.
 
Треба, щоб змалечку книжка була поруч із дитиною, разом з іграшками. Щоб книжка була з дитиною, знову ж таки, як об’єкт дизайнерський, і це стосується не лише книжок. Хороший дизайн має оточувати дітей у всьому – в культурі одягу, в меблях тощо. Необхідно виховувати добре естетично освічених людей. Дуже важливо, щоб батьки читали разом із дітьми. Нині, коли всі дуже забігані, всі метушаться й поспішають, дуже важливо знаходити час побути разом. Ніщо так не об’єднує, як приготування їжі разом, спільна молитва й спільне читання.
 
«Для мене дуже різне сприйняття – коли ти читаєш текст і слухаєш текст, який читають уголос. Коли хтось комусь читає вголос, – каже Андрій. – Це абсолютно різні рівні сприйняття. Ми теж із Романою одне одному читаємо вголос. Так зовсім інакше сприймається власне текст».
 
Важливо не тільки, щоб батьки читали дітям, а й щоб діти читали батькам. Часто діти подають це в абсолютно іншому ключі, творять цілі спектаклі. Кожен із нас є якимось ще не ограненим камінчиком, і читання дає додаткові грані. І потім ці всі самоцвіти будуть дуже класно змінювати цей світ.
 
Ольга Купріян
 
 
 
Вам може бути цікаво
«Фієста. І сонце сходить». Легендарному роману — 95 років!
Мотивація та натхнення на кожний день
Наталя Іліщук: «Турюн Ліан робить інтровертних дітей видимими»
Створити себе заново. Цитати із книги «MindFuck. Як позбутися бар’єрів у своїй голові»
Washington Post про книгу Кадзуо Ішіґуро «Клара і Сонце»
«Сад відпливає»: презентація книги Іди Фінк у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати