Афродизіяки для книжкових романтиків

09.10.2014

«Книжку про читання» її авторка, польська журналістка Юстина Соболевська називає текстом про анатомію читання. Науковий редактор українського перекладу Емілія Огар з цим категорично не згідна. На її думку, швидше про «анатомію любові до читання». Мені ж здається, це книжка про особисту історію читання однієї вправної читачки.

Книжку можна назвати і каталогом висловлювань про читання. Кожен розділ складається із цитат: про читання вголос та читання дітям, непрочитані та вигадані книжки, читання в туалеті та під час подорожі. А сам текст Соболевської дозволяє втримати разом незліченні цитати з Умберто Еко, Марселя Пруста чи Генрі Міллера.

Серед п’ятнадцяти розділів книжки є універсальні, де йдеться загалом про читання, а є і суто «паперові», в яких Соболевська із насолодою змальовує читацькі ритуали й звички, як-от розставляння книжок на полицях та загинання кутиків сторінок. А в розділі «Чорним по білому, або книжка проти читалки» авторка відкриває карти. Вона переконана, що електронна книжка не зможе повністю замінити паперову, «бо нічого досконалішого дотепер не вигадано». Водночас Юстина Соболевська більшість книжок, за її власним зізнанням, читає на електронних пристроях, а вдома в неї можна побачити заповнені звичайними книжками полиці аж до стелі. Перші – для роботи, другі – для насолоди читанням.

«Пруст читається зовсім по-іншому в молодості і коли старший. Це книжка на все життя», – каже мій тато», – ту невимушеність і легкість, з якою авторка цитує свого батька, кінокритика Тадеуша Соболевського на одній сторінці з китами світової літератури, вона сама називає «радісною ерудицією». Це така ерудиція, що, «невимушено, жартівливо спілкується і з живими, і з померлими авторами». Італо Кальвіно чи Джек Керуак, може, і здаються нам ближчими, відколи дізнаємося про їхні потаємні читацькі звички. Але, будьмо відверті, ця книжка не є літературознавчим дослідженням, хоч і має таку підназву в українському виданні. Це легка, розумна і багата на імена й факти книжка, проте зайве нав’язувати їй академічну серйозність.

Ще один винахід Соболевської, окрім «радісної» ерудиції, – поділ читачів на галантних та пристрасних. Для перших читання книжки означає залишити якнайменше слідів своєї присутності на ній. Другі «вміють робити з книжками заборонені речі: читати у ванній або у сауні й навіть виривати сторінки». Себе вона зараховує до пристрасних. А яким читачем є ви? Отаке питання просто-таки стрибає на полях сторінок, і робить книжку дуже близькою кожному читачеві. Тому що теми читання і читацькі звички – це справді те, про що усі читачі, і галантні, і пристрасні, можуть говорити без кінця.

Зачепила Соболевська і трохи письменницької кухні. Із «Книжки про читання» дізнаємося, як страждали над порожньою сторінкою Джордж Орвелл та Ґюстав Флобер, яким чином радять починати твір Станіслав Лем та Амос Оз, і нарешті про нестерпні назви в історії літератури:

«У XVI–XVII століттях була мода на слово «душа». Невідомо, хто цю моду завів, досить того, що за якийсь час все мусило бути духовним: «Аптека духовного аптекаря», «Духовне молоко, «Окулярі душі (…) і була (це не жарт) «Духовна клізма для невиправних у побожності душ».

Соболевська хотіла б залучити й читачів до спільного творення книжки. Для цього пропонує дописувати на порожній сторінці наприкінці розділу списки непрочитаних нами романів чи улюблені місця для читання. У польському виданні навіть назва звучить як «Книжка про читання, або решту допиши сам». В українському варіанті зберегли ці порожні сторінки, проте другу частину назви прибрали. Дійсно, ця квола спроба інтерактивності навряд чи когось зацікавить.

Зацікавити в українському виданні може натомість візуальний бік книжки. Це, звісно, не найпотужніша робота дизайнерів Видавництва Старого Лева. Але оформлення назв кожного з п’ятнадцяти розділів варіаціями на тему графічних робіт футуристів потішить око і нагадає, що це книжка не просто про читання, але також про інтелектуальну та естетичну насолоду, котрі воно може давати.

Читати:

літературознавцям;

тим, хто хоч раз вирвав із книжки сторінку;

і тим, хто не дозволяє собі найменшої позначки олівцем;

тим, хто зберігає книжки під ліжком, бо вже немає місця.

Не читати:

прагматикам;

любителям ґаджетів;

тим, хто ніколи не мав книжкової полиці;

і тим, хто щойно звільнив квартиру від книжок.