Абрикоси Донбасу. З дерева дитячої пам’яті
Фото: Олеся Венгринович
Десь би вони вже мали скоро достигнути – зацвісти, зав’язатися і достигнути, абрикоси зі шматочками вугілля замість кісточки.
Абрикоси Донбасу – з дерева дитячої пам’яті, з дерева викраденого дитинства. Падають на землю і котяться, котяться безнастанно, як піщини часу у велетенській клепсидрі, переповнюють окопи і шанці, блокпости і порожні школи, сади і покинуті будинки з чорними більмами замість вікон, потрапляють в затоплені шахти і гарматні жерла, проникають в судини і кров, циркулюють цілою країною.
Як вірші Люби Якимчук, вірші, які вибухають у свідомості і розривають світ на мільйони нерівних пазлів, які за логікою речей неможливо допасувати, так само як годі шукати звичайної логіки в руйнації, яку несе війна. З цих нерівних пазлів витворюється дивна картина – водночас знайома і сюрреалістична, так буває, коли звичні речі набувають нових несподіваних сенсів. Коли міста і слова розкладаються на частинки, які вже не стануть одним цілим. І сльози «стають сіллю кам’яною». А все твоє дитинство раптово й нестримно дорослішає.
Частини цих віршів не було б, якби не Майдан, не війна, не шалена деструкція всього, що було твоїм, належало тобі. Ці вірші були б інакшими, якби авторка народилася деінде, а не там, де зараз лінія вогню. Від них можна було б заховатися і не читати, так як ховаємося від новин про щоденні втрати, про вантажі 200 і 300. Бо в зоні болю перебувати як мінімум дискомфортно. Можна було б удати, що такої книжки немає. Але ось вона, реалізована, втілена в папір, у фарбу, у пронизливу графіку. Можна було б її не читати – і не спізнати болісної насолоди від віршів, які проростають корінням у тлін і впираються кронами в небо, кричать і моляться, і свідчать.
Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко. І я маю велику надію на те, що ця книжка своєю напругою, болем своїм не залишить нікому шансу на байдужість.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно