Друзі-книгомани, читачі Видавництва Старого Лева, вітаю вас!

Звісно, я не могла не почути, що ви активно обговорюєте ситуацію із Жоелем Діккером.

Думаю, найкраще, аби позицію щодо цього я як засновниця і головна редакторка озвучила особисто. Тим паче все одно всі розуміють, що моя думка збігається з позицією видавництва.

Я не відстежую так ретельно українських соцмереж, щоб реагувати миттєво, а російських соцмереж взагалі ніяким чином не відстежую, тож дякую вам за уважність. І це взагалі без іронії. Так, суспільство має бути пильним, особливо в ці лихі часи. Ви, спільнота читачів, глибоко занурені в книжковий контент і багато чого бачите такого, чого нам не видно. Зі свого боку скажу, що ви багато чого не бачите, з чим нам доводиться стикатися дуже, на жаль, часто. Зокрема, від скількох книжок ми відмовилися на різних стадіях роботи, бо знайшли в текстах речі, які не відповідають нашим цінностям. Але ми про це не говорили і говорити не будемо публічно. Бо не піднімати тиск у наших головах у період, коли вони нам потрібні холодними і здоровими, то також наше завдання.

А зараз про Жоеля Діккера

Від моменту виходу українською першої книги «Правда про справу Гаррі Квеберта» минуло майже 8 років. Ця книжка отримала надзвичайне схвалення великої читацької спільноти в Україні. І за цей час автор довкола цілої серії своїх детективних романів згуртував велику аудиторію книголюбів, які з нетерпінням чекають появи кожної нової книги. Щиро зізнаюся, я сама із захопленням читала його твори, особливо перший роман. Жоель Діккер наш колега, він сам має видавництво – воно називається Rosie & Wolfe. Там видаються тільки його книги французькою мовою. Живе і працює у Женеві. Чи проявляла Швейцарія якусь яскраву підтримку Україні? Швейцарський нейтралітет відомий приблизно так, як і швейцарський сир. Але самі швейцарці зробили для нас багато добра.

Трішки фактів

Жоель Діккер – автор, чиї книги перекладені понад 40 мовами світу. З часу шаленого успіху «Правди про справу Гаррі Квеберта» він активно комунікує з читачами і завжди ставить на перший план творчість, книгу як художній твір та читача. Автор спілкується, відповідає на питання та записує звернення до читацької аудиторії різних країн, бо це його робота, яка стимулює продажі власних книг.  Так це, зокрема, було у відео, адресованому російським читачам щодо виходу «Загадки 622 номера», опублікованого 30 березня 2021 року (youtube.com/watch?v=dCKHE_nibuI), – це відео свого часу обговорювала читацька спільнота. Також він давав коментар про те, що на нього «справили враження розповіді родини (про це згодом) про росію та її літературу», яку він називає «глибокою» (youtube.com/watch?v=nGpOhqoJPSs). 

Менше ніж за пів року до цього, у листопаді 2020-го, Жоель Діккер також спілкувався і з українськими читачами на сторінці «Видавництва Старого Лева». У відео він висловлював вдячність українській аудиторії за читання, озвучував намір приїхати до України і просив вибачення, що не читав книг українських письменників, а також закликав читачів порадити йому книгу українського автора (youtube.com/watch?v=A4QbSD0Cauo).

Прикро визнавати, але величезна кількість західних інтелектуалів знали і знають про російську літературу значно більше, ніж про українську: її вивчали, аналізували, цитували та ставили в приклад. Століття російської культурної експансії на Захід не пройшли безслідно, і швидко викорінити це знання, як показує час та історія, доволі складно. Щиро сподіваємось, що вже якнайшвидше європейські культурні діячі апелюватимуть у своїх зверненнях до класиків української літератури, залишивши російські твори у минулому. 

У автора є ще одне звернення, вже датоване 30 вересня 2023 року, у якому він оголошує, про вихід книги «Справа Аляски Сандерс» російською мовою, опубліковане на сторінці російського видавництва Corpus y Facebook (facebook.com/watch/?v=1034152404265599). Воно станом на 4 червня 2025 року має 370 переглядів. Щиро зізнаємось: вихід цього відео пройшов нами непоміченим, адже воно було опубліковане винятково на сторінці російського видавництва, за яким ми не слідкуємо. Ми у «Видавництві Старого Лева» не поділяємо радості автора цим фактом. Але, на жаль, такою є реальність: сотні світових бестселерів сьогодні продовжують виходити російською, і їхня кількість невпинно зростає. Так, Жоель друкується в російському видавництві corpus (як і багато світових зірок – на жаль, так є). Якщо вийняти з книжкових рядів книги тих іноземців, які видаються досі на росії, то гора з таких видань буде високою. Тоді українському книжковому ринку доведеться відмовитися і від нобелівських лавреатів. 

Хочемо підкреслити, що Жоель Діккер жодного разу не висловлював підтримки російської агресії проти України чи торкався тем територіальної цілісності. Це критично важливі для нас питання, і у разі появи подібної риторики нами будуть вжиті радикальні заходи щодо співпраці з письменником.

Автор також згадував свого прадіда Жака Діккера, який народився у Російській імперії – у другій половині ХІХ століття. Йдеться про місто Хотин, що на той час було територією Російської імперії. У листі до автора, нами було проартикульовано, що Хотин – це сучасна Україна, а не росія.

Беручи участь у багатьох міжнародних виставках, я як видавець бачу процеси, які свідчать про втрату позицій України на книжковому світовому ринку. Ми, українські видавці і дієвці, робимо надзусилля, щоб їм про нас постійно нагадувати і розставляти правильні акценти. Але правда жорстока – їх може переконати тільки наша Перемога на фронті і сильний інтелектуальний контент. На першому етапі повномасштабного вторгнення наша позиція не перетинатися з росіянцями на міжнародних подіях була надзвичайно важливою і принциповою, бо це про неможливість діалогу з агресором. Але нам треба разом стратегувати і думати над тим, а що робити, щоб не втрачати майданчики, куди вже запросили самі знаєте кого, а що нас зміцнює, а що дає дуже адекватним, доволі притомним і зовсім нейтральним іноземцям мотивацію підтримувати нас. Якими є наші інструменти впливу. 

Моя особиста позиція – яку можете заперечувати, спростостовувати чи навіть хейтити – така, що, наприклад, знищивши доволі нейтрального Діккера в Україні, ми тим самим даємо поганий знак міжнародній спільноті.

Тим не менше, ми надіслали листа агентці Жоеля Дікекра з проханням висловити своє чітке розуміння, хто є ким у цій загарбницькій війні і підтримку українським читачам. Думаю, це наш як видавництва великий недогляд – не проговорити з ним ці моменти раніше. Так, визнаю, це було з нашого боку дуже недалекоглядно.

І от тут я хочу розширити межі діалогу – не лише із спільнотою читачів і блогерів, а й з експертами ринку, з тими, хто мав би окреслювати також і червоні лінії, з тими, хто дуже глибоко інтегрований в міжнародну книжкову і фестивальну спільному – як УІК, як Книжковий Арсенал, як репутаційне книжкове медіа Читомо, як письменницька організація Український PEN. 

Я би хотіла від вас, дорогі експерти, участі в обговорені таких складних кейсів, яким є зокрема ця історія з привітністю Діккера до російських читачів. 

Сподіваюся, ми готові до розмови і окреслення спільної позиції: чи можуть українські видавництва повністю відмовитись від виходу в Україні книг усіх авторів, чиї твори перекладають і друкують російською, як це вплине на ознайомлення українських читачів із творами сучасної світової літератури та яку реакцію потенційні обмеження викличуть у світових культурних колах – питання, яке точно варте окремої експертної дискусії. 

І саме таке обговорення ми можемо організувати у межах майбутнього BestsellerFest. 

Я особисто знаю, що наше видавництво робить для того, щоб іноземці більше дізнавалися про українських письменників за кордоном і бачу великі зусилля моїх колег та інституцій. 

Все це дуже крихко. Мені не хочеться розламувати те, що між нами та іноземцями так довго вибудовувалося. Але я дуже проситиму експертів поради, як нам вчинити. 

Дякуємо вам за небайдужість та згуртованість. Це особливо цінно у ці непрості часи.

— Марʼяна Савка