7 питань ілюстратору: Мар’яна Прохасько
Розкажіть про себе і свій творчий стиль
Мені 38 років, і ілюстратором я стала зовсім недавно. Це сталося рік тому, коли я розлучилася зі своїм чоловіком, письменником Тарасом Прохаськом. У співавторстві з ним ми написали дитячу книжку «Хто зробить сніг». Я дуже хотіла сама її проілюструвати, а болісний досвід розлучення став поштовхом до того, щоб відкрити у собі додаткові ресурси і відвагу скористатися ними. Так переді мною відкрилися нові двері, а ключем до цих дверей була робота з книжкою Дж.Кемерон «Шлях художника». Це була ефективна психотерапія, яка допомогла мені відкопати власні внутрішні скарби, притрушені непотрібним мотлохом з комплексів і страхів. Мій урок полягав у тому, що життя однаково сповнене і неприємних, і приємних речей, і, уникаючи перших, ти ризикуєш пропустити заодно і всі радощі.
Я не маю художньої освіти, крім дитячої художньої школи, яка у моєму випадку швидше нашкодила. Мій співавтор влучно охрестив мій творчий стиль «кротячим наївом», який для мене є абсолютно природним і органічним. Я люблю Никифора і Піросмані, і добре почуваюся в просторі, який пропонує наїв. Однак зараз, після двох кротячих книжок, маю потребу від нього відступити й пошукати нову візуальну мову для інших своїх проектів.
Назвіть книжки, що ви проілюстрували
«Хто зробить сніг» (Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько), 2013 рік
«Куди зникло море» (Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько), 2014 рік
Чи є улюблена техніка? Яка?
Улюблена і єдина техніка, якою володію, – це кольорові олівці і чорнило, іноді з вкрапленнями білої гуаші. Дуже подобається колаж. Мрію опанувати комп’ютерні програми, які би розширили мої можливості, і малювання на планшеті.
Опишіть ваше робоче місце
Моє робоче місце – це ліжко, яке я колись сама спроектувала. У ньому я проводжу багато свого часу, іноді навіть можна сказати, що я в ньому живу.
Що надихає вас до роботи? Що заважає?
Моя основна робота полягає у придумуванні. Коли з’являється ідея (це мій улюблений момент), вона оселяється десь у моїй свідомості і чекає на свій розвиток і втілення. Тому надихати може будь-що і будь-де. Головне – бути уважним і вміти побачити.
Заважати може публічність. У мене з нею непрості стосунки. Коли книжка йде в друк, починається її промоція, яка часом мене дуже виснажує. Натомість мені вже хочеться цілком віддатися наступному проектові. Але я розумію, що в такий спосіб отримую зворотній зв’язок. Тому намагаюся якось балансувати.
З якими темами для дитячої книжки вам подобається працювати? Чому? З якими темами не подобається? Чому?
Подобається працювати з темами, які цікавлять мене саму, а це – стосунки, власне місце у світі, дорослішання, теми хвороб, страху,старості, смерті. Мені захоплюють виклики, які супроводжують складні чи табуйовані теми. Подобається ці теми досліджувати і намацувати природні інтонації, які би промовляли до дітей. Мені не подобається, коли дітей трактують як істот з іншої планети, до яких треба шукати спеціальний підхід. Діти – це ми самі, тільки не зіпсуті, без знань і досвіду. Тому дитяча книжка для мене – це в першу чергу розмова з самим собою. А головні інструменти – гумор та інтуїція.
Колись моя 14-літня племінниця попросила мене написати книжку про вампірів. Я сказала, що про вампірів не зможу. Вампіри мене зовсім не цікавлять.
Що для вас значить термін “книжка-картинка” (книжка в малюнках)?
Є визначення «книжки-картинки» як такої, яка містить мало тексту, а малюнки не просто ілюструють текст, а є доповненям до тексту. Тобто, якщо забрати малюнки, то текст не матиме сенсу, і навпаки, якщо забрати текст, самі малюнки теж не матимуть сенсу. Мені б хотілося зробити таку книжку-картинку, де б і текст, і малюнки могли бути окремо, а у взаємодії творили нову органічну цілісність.
Оксана Лущевська
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно