Stary Lev Logo

Нещодавно оголосили видавців, які здобули гранти на переклад від програми House of Europe («Дім Європи»), і у цьому списку — 5 книг «Видавництва Старого Лева», які вийдуть друком у латвійському, угорському, шведському та чеському видавництвах! Кожне з них отримає до 5000 євро на переклад цих книг з української мови.

Кінечні пісні

Шведське видавництво 20TAL перекладе «Кінечні пісні» Ірини Шувалової. Переклад шведською: Susanna Witt

«Кінечні пісні» — це книга втрачання: минулого (яке проминуло), теперішнього (пошматованого війною та відстанню), майбутнього (яким ми його уявляли), себе (що не спромагається вписатися в цю хистку систему координат). Водночас кінечні пісні не просто співаються при кінці речей, а й самі рано чи пізно закінчуються. А отже, це й книга надії, книга відкритих можливостей і чогось незвіданого попереду. Коли втрати відспівано, з мовчання, що настає по тому, народжується простір для нового світу і нової пісні.

Абрикоси Донбасу

Латвійське видавництво Orbīta перекладе «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук. Переклад латвійською: Māra Poļakova, Māris Salējs, Ingmāra Balode

Це книга віршів, які захопили чисельних читачів по всьому світу. Ці вірші не лише проникають у душу, а й продирають нутро.

Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Завдяки перекладам та виконанню на церемонії «Grammy» вони стали частиною світового контексту. «Абрикоси Донбасу» смакують водночас солодко й гірко, як любов і гнів.

Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма

Угорське видавництво Ampersand & Son Kft. перекладе «Охайні прописи. Шовковий шляфрок ерцгерцога Вільгельма» Наталки Сняданко. Переклад угорською: Péter Bárász

У центрі нового роману Наталки Сняданко особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габс­бурґів — Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом  Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною — ймовірною — частиною біографії. У ній він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман — історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це — віддзеркалення австрійського в польському, польського — в австрійському, українського — в радянському і навпаки. Це — галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, пере­повідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію.

Амадока

Чеське видавництво Větrné mlýny s.r.o. перекладе «Амадока» Софії Андрухович. Переклад чеською: Petr Kalina

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?

Я так бачу

Угорське видавництво Csirimojó Cultural Association перекладе «Я так бачу» Романи Романишин та Андрія Лесіва. Переклад угорською: Gábor Körner

Пізнавальна книжка-картинка творчої майстерні «Аґрафка» про зір. Про те, що ми можемо бачити очима, і про те таємниче, невидиме для ока, яке пробуджує в нас цікавість до Всесвіту і до власної сутності.

Про мікроскопи та телескопи, які допомагають нам побачити щось неймовірно дрібне або дуже далеке. Про те, що декому, аби краще бачити, потрібні окуляри, а незрячі потребують спеціального шрифту і символів, аби читати і орієнтуватися в просторі.

Гортаючи нову книжку, яка є логічним продовженням книжки Романи Романишин та Андрія Лесіва про слух «Голосно, тихо, пошепки», ви дізнаєтеся, як бачать цей світ птахи і звірі, які живуть поруч із нами, як художники створюють оптичні ілюзії, скільки мільйонів відтінків здатне розрізнити людське око і як бачить світ новонароджене маля.

Книга стала переможцем премії «Bologna Ragazzi Award 2018» – найпрестижнішої міжнародної нагороди у галузі дитячої літератури – у номінації «Non-Fiction».

  

Радіємо та вітаємо наших авторів!

   

House of Europe — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена для підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС і Великій Британії. Вона зосереджена на культурі й креативному секторі, освіті та роботі з молоддю, соціальному підприємництві, медіа. Щоб сприяти діалогу між громадянами України і ЄС та між українцями і представниками нацменшин, House of Europe створили гранти на переклад. 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage