0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«10 історій для хлопців»: про хлопчачі оповідання, підлітковий вік і дитину всередині себе
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшла хлопчача версія «Чату для дівчат» – збірка оповідань «10 історій для хлопців». Українські читачі давно говорять про брак «хлопчачої літератури» на вітчизняному видавничому ринку, тож десятеро сучасних українських письменників разом з «Видавництвом Старого Лева» взялися виправляти ситуацію. У суботу, 16 вересня, у Музеї історії релігії у дружньому колі відбулася презентація збірки за участі кількох її авторів – видавця Василя Карп’юка, перекладача Андрія Маслюха, журналіста Влада Якушева, письменника й журналіста Артема Захарченка, письменників Івана Андрусяка, Сергія Гридіна й Андрія Бачинського. Модерувала зустріч письменниця й редакторка «Видавництва Старого Лева» Наталка Малетич.
 
Передусім Наталка Малетич поділилася тим, як виник задум видати «хлопчачу збірку», запити на яку почали надходити одразу після виходу «Чату для дівчат». Цікавим став добір авторів, чиї оповідання увійшли до збірки. Для деяких ця книжка стала письменницьким дебютом, як-от для львівського перекладача Андрія Маслюха чи журналіста Влада Якушева.
 
Андрій Бачинський: «Є тут журналісти, перекладачі, які не мали до того письменницького досвіду. Мені було цікаво, як напише такий перекладач топового рівня, як Андрій [Маслюх – ред]. Коли я прочитав його оповідання [«Трамвай № N»], воно мене надзвичайно зворушило і пройняло. Відчувається, що людина працює з сильними текстами. Андрію явно треба сідати і писати свою прозу». Андрій Бачинський був не єдиним, хто висловив таку думку. Адже після виходу «10 історій для хлопців» Андрію Маслюху надійшло чимало пропозицій взятися за власну книжку.
 
 
Василь Карп’юк зізнався, що був дуже втішений отримати таку пропозицію від «Видавництва Старого Лева»: «В основному я пишу поезію, часом есеїстику. Не завжди вистачає часу на прозу. Тож я з радістю сприйняв пропозицію, що вимагала дотримання певних часових рамок. Звісно, підліткам найприємніше читати веселі історії. Але я почав писати про сумні моменти шкільного віку».
 
Наталка Малетич поцікавилася в авторів про спогади з їхнього підліткового віку, а також про розуміння цього непростого періоду в житті кожного.
 
Влад Якушев: «Підлітковий вік – це перехід від моменту, коли за тебе все вирішують, до того, коли маєш вирішувати ти. З цим пов’язані найбільші дисонанси».
 
Іван Андрусяк: «З мене ніколи б не вийшов письменник, якби не отой вік. Вік, коли ти починаєш задумуватися, чим маєш займатися в житті. Кожні батьки в голові собі мимоволі проектують майбутнє, яке хочуть бачити для своїх дітей. У 70-80-х роках, у період фундаментального радянського застою, мій дід казав: "Вчися, Іване, не будеш робити в колгоспі". І раптом починаєш розуміти, що ти щось пишеш і щось виписується. І ніби батьки пишаються, але починають задумуватися над тим, куди тебе доля виведе. "Якісь ти там дурниці пишеш, якісь вірші. Якась програма не та…" Це отой вік, коли ти розумієш, що маєш свою програму. Всупереч любові ти маєш довести, що маєш свою програму. Я свідомий, що ми з дружиною в голові теж маємо таку програму щодо своїх дітей, але я не хочу її нав’язувати»
 
 
Андрій Бачинський: «Я виріс в Калуші, на Франківщині. З дитинства страшенно любив загадки і заздрив тим, хто жив у містах, де вони були. Першим досвідом, коли я почав щось писати, стала повість, яка була перенасичена подорожами замками. Я дуже дякую пану Іванові [Андрусяку], який був моїм першим редактором. Коли було нагородження моєї книжки, Іван перший підійшов і сказав: "Скелет є, але треба м’ясце". І по моїм книжкам [ред. – автор показує на свої книжки, що вийшли у «Видавництві Старого Лева»] зараз видно оце м’ясце (сміється)».
 
Сергій Гридін: «У дитинстві я був відмінником. Але у мене було нормальне насичене дитинство з пригодами. Те, що описується у книжці, зі мною не відбувалося. Я прийшов до сина і запитав, про що мені писати оповідання. Він запропонував написати щось про поїзд і людину, з якою там щось трапляється. Так і сталося».
 
Однин з наймолодших гостей презентації поцікавився в авторів, чи живе в кожному з них дитина.
 
Іван Андрусяк: «Діти мені інколи кажуть: "Тато, ти більша дитина, ніж ми"».
 
Сергій Гридін: «Син часто каже мені: "Тато, ти несерйозний!"».
 
Влад Якушев зазначив, що не дитина живе в ньому, а  він сам живе в дитинстві: «Не спішіть вибиратися з дитинства. Я там живу, і мені там добре».
 
Також говорили про те, для кого легше писати – для дорослого читача чи для дитини. Іван Андрусяк: «Для дорослих. Що ти не напишеш, ти завжди маєш виправдання "ви нічого не розумієте, мене потім зрозуміють, через сто років…" Для дитини ти не маєш виправдань. Дитина скаже "нецікаво", і за сто років нічого не зміниться, природа дитини не зміниться. Для дорослих писати менше відповідальності».
 
 
Наталка Малетич повернулася до задуму збірки й розказала про те, як дійшли такої назви – «10 історій для хлопців»: «Поки працювали над збіркою, назва перемінилася. Збірку, на обкладинці якої зображено футболіста, планували назвати "У десятку" – для мене це означало "попасти в ціль". Але Андрій Бачинський розповів, що у футболі потрапити в ціль – це "у дев’ятку". Тому, щоб нікого не плутати, зробили все просто».
 
На презентації була присутня і редакторка збірки, Галина Листвак, яка до того ж редагувала і «Чат для дівчат». Вона розказала про роботу над «хлопчачою» збіркою: «Дякую всім за ваші історії. Сподіваюся, нам з Наталею вдалося їх вдало заміксувати, щоб зберегти баланс, адже всі історії різні».
 
Наприкінці зустрічі гості побажали письменникам творчої наснаги й скористалися нагодою отримати автографи одразу від кількох авторів.
 
Вам може бути цікаво
Мій квітучий рік
Таке різне Різдво
Відкладена помста – як особиста релігія
Вірш дня. Остап Сливинський
Як нагодувати диктатора: таємниці кухарів найжорстокіших тиранів ХХ століття
Галина Вдовиченко і Фоззі – про вік, досвід і читачів
stary_lev Стежити
дописів читачів