Олена Чернінька — письменниця, журналістка, фотохудожниця. У книзі «Лемберґ: мамцю, ну не плач» авторка поділилася своїм досвідом мами Воїна, який на теперішній час вважається зниклим безвісти. Для Олени Чернінької письмо стало своєрідною терапією. Тож попри все, авторка продовжує писати.

«Спекотне літо Нормандії, холодна зима України» — новий роман письменниці, у якому чимало збігів з її власним життям, зокрема Олена Чернінька детально описує міста і місця, в яких побувала. Але насамперед це книга про кохання, яке здолало чимало перешкод. Війну і розлуку, стани залежності і травми, людські стереотипи і суспільний осуд.

Про життя і літературу, воїна Лемберґа, непрості досвіди, пошуки сенсів, світла і віри, а також про книги Олени Чернінької поговоримо у середу, 27 листопада, о 17:00 з авторкою та модераторкою Катериною Іванюшкіною.

Місце зустрічі: м. Дніпро, Центральна міська бібліотека (вул. Воскресенська, 23)

   

«Лемберґ: мамцю, ну не плач»: 

«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими. Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упі­знає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? Олена Чернінька ділиться своїм досвідом мами Воїна, який на час написання цієї книжки — зниклий безвісти. Вона ділиться досвідом переживання, болю, переосмислення, пошуку сенсів, світла і віри.

У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.

   

«Спекотне літо Нормандії, холодна зима України»:

Лілі скоро вісімнадцять, Амадею — чи не удвічі більше. Вона талановита співачка, він — відомий актор. Вони зустрілися на березі океану, і ця зустріч змінила життя їх обох. Батько Лілі — проти їхнього весілля. Але чому дівчина в усьому йому підкоряється, що він робить такого, що змушує її бути в батькових руках слухняною маріонеткою? 

Нуся мріє про сцену, про можливість виступати перед публікою. Проте в’язницею для неї стали лікарняні стіни. Єдина розрада — вірші, які Нуся потайки записує у блокноті.

Одного дня батько купує для Лілі улюблене дзеркало Соломії Крушельницької. Дівчина часто малює на ньому три квітки лілії на одному стеблі. Але яка таємниця пов’язує цих трьох жінок? Може, саме три квітки є ключем до розгадки дуже непростої особистої історії.