У понеділок, 22 грудня, о 18:30 запрошуємо вас  вас до Книгарні-кав'ярні Старого Лева (вул. Галицька, 17)  на теплу і зворушливу розмову про книгу Ірини Ковбаси «Ходи до бабці, обійму».

Ця книга — більше ніж просто оповідь. Це живий голос любові та турботи, що звучить крізь роки. У центрі історії — бабуся Стефанія, яка в свої 90 років продовжує виховувати своїх онуків, так само як і вони виховують її. Разом вони шукають відповіді на важливі життєві запитання, разом долають труднощі, разом сміються і плачуть.

Як виникла ідея цієї щемкої книги? Які реальні історії лягли в її основу? Про що мріють бабусі та чому завжди хочуть нагодувати своїх онуків? Про усе це авторка Ірина Ковбаса поспілкується з модераторкою Анною Шиманською.

   

«Ходи до бабці, обійму»:

Знайомтеся — бабуся Стефанія, їй дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. А вони — її. Зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.

Бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. Колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою. 

Онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. Бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. А після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. Це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. Це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся.

«Ходи до бабці, обійму» нанизана історіями-випробуваннями, історіями-запитаннями та історіями-традиціями. Але всі вони у вустах бабусі — це одна велика історія про її, бабусину, любов, якій під силу здолати все.

А далі вам уже розповість бабуся Стефанія.