Серед моїх подруг – більшість бабусі. І не просто бабусі, а в дитинстві -- активні читачки. Отож вони  не лицемірять, коли вважають книгу найкращим подарунком, бо своїм онукам на свята чи просто так приносять книги. Кожна з них, окрім усього, із задоволенням сама читає нинішніх дитячих письменників – від Стронґа до Дерманського. Так, можете вважати, що все це радше виняток, але я вам на це відповім: голосінь і нарікань достатньо, тож почуйте й голоси прихильників-шанувальників читання на дозвіллі.

Як обирають книги ці бабусі?

Є кілька підстав, які мають вирішальне значення при виборі.

Вони ведуться на авторів, незалежно від ілюстрацій та поліграфічного «одягу». (Свідомо не називаю імен). Чому  така важлива причина – ім’я автора? Бо, так буває, що його твори нинішні бабусі читали  своїм дітям: це як сентиментальний спогад про свої молоді роки.

Але є й такі, що, окрім тексту, зважають і на оформлення. Одна моя приятелька не придбала знаменитої казки Андерсена лиш тому, що, на її думку, на обкладинці була зображена жінка, схожа на голівудську кінозірку. «Ні-ні, -- казала вона, -- художник думав про дорослих, а не про дітей, ним рухала комерція». Інша бабуся довго гортала досить цікаву книгу, але так і не придбала, бо зверстана вона була як методичний посібник.

Треба сказати й про те, що коли книгу купують уродинникам, то надають перевагу дорогим виданням з різними цікавинками, як в «Рукавичці» чи в «Ріпці», коли треба докласти ще й  спільної праці з дитиною.

За моїми спостереженнями, бабусі полюбляють купувати книги «на виріст»: знаю двох немовлят, які не скоро розгорнуть «Карти», але ці книги вже надписані їхніми бабусями. Та чи не найбільшим попитом користуються абетки: їх купують по кілька і від різних видавців, щоб дитині було цікавіше вивчати літери – сьогодні гортають одну книгу, а завтра іншу.

Це йшлося про дітей-дошкільнят, а що ж із школяриками? Тут вже виховується  самостійність, і мої приятельки дозволяють онукам самим вибрати книги, заводячи їх у книгарні. Бували кумедні випадки, коли дитина тягнула з полиці «Код да Вінчі» чи «Музей покинутих секретів» просто тому, що зацікавилася назвою і «впізнала» слова.

Новочасна книжкова продукція відрізняється від тієї, яка колись привабила теперішніх бабусь і виховала в них жадання читати. Книга для більшості з них починається з написаного, а ілюстрації, верстка, шрифти та інше, назване фахівцями художньо-технічним оформленням, на другому плані, та не на останньому.

Ці короткі зауваги не претендують на узагальнення, а просто фіксують читацький попит окремої категорії покупців.