Віталій Портников про книгу Станіслава Асєєва «"Світлий шлях": історія одного концтабору»!
17.11.2020
У «Видавництві Старого Лева» виходить книга журналіста Станіслава Асєєва «Світлий шлях»: історія одного концтабору». На її сторінках автор розповідає про своє перебування у полоні проросійських сил в окупованому Донецьку і про в’язницю, що насправді є концтабором.
За тюремним парканом немає жодних законів, тут зовсім інше життя: у приниженні, страху й непевності, з ранами та слідами опіків на тілі, з болем від переламаних кісток і часто — від зламаної волі й свідомості. Тут головне завдання — вижити, коли жити вже не хочеться й від тебе майже нічого не залежить, зберегти здоровий глузд, коли вже близький до божевілля, залишитися людиною в нелюдських умовах, де віра, прощення, ненависть і навіть погляд між катом і жертвою набувають інших сенсів.
Ось що пише про книгу публіцист, письменник і журналіст Віталій Портников:
«Коли я прочитав уривки з тюремного щоденника Станіслава Асєєва, я раптово подумав, що приблизно ті ж емоції відчували люди, які у далекі роки "відлиги" мали можливість прочитати "Один день Івана Денисовича" Олександра Солженіцина або оповідання Варлама Шаламова. Це перш за все почуття крижаного душу жаху і безпорадності.
Одна справа – знати, що поруч із тобою існує концентраційний табір, у якому людей катують, принижують, намагаються знищити якщо не фізично, то хоча б морально. І зовсім інше – зрозуміти, як йде повсякденне життя у цьому жасі, що відбувається з конкретною людиною, твоїм сучасником. Зовсім інше – порівнювати свій вчорашній день і день цієї людини. Пекельний день. Черговий день безвиході.
Література, публіцистика існують саме для того, щоб не дати заспокоїтися тому, хто по іншу сторону жаху. Той, хто вийшов з "Ізоляції" та інших катівень Росії і окупованих нею територій, звичайно ж, хоче весь цей жах забути, забути, як кошмарний сон. Але у журналіста немає такої можливості просто тому, що він зобов'язаний бити на сполох – заради тих, хто вийшов з цього жаху, заради тих, хто в ньому ще перебуває. Ця книга – дзвін Станіслава Асєєва».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно