Вірш дня. Остап Сливинський
30.11.2017
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Латіфа
"Малий питає, звісно… Питає,
коли повернемося додому.
А я якось кажу, мовляв, дім наш
забрали на небо. Не знаю,
що тоді на мене найшло. Кажу:
він був такий добрий до нас, Аліме,
що не міг більше стояти
на землі, як усі інші доми.
І стільки в ньому було любові,
стільки шарів любові
ми поклали на підлогу, на двері,
віконні рами,
і щойно стара любов злущувалася,
ми клали нову, ще старанніше
і щедріше, ще білішу й брунатнішу
ми клали любов. І любов кольору слонової
кості, хоч дідо казав, що то – не любов,
а так, дитячі забавки. Бо для барви любові
має вистачити одного слова.
Це все кажу собі подумки, а малому лише
відповідаю: так, і з вікон
тепер видно саме лише небо.
І ангелів видно.
Тільки у домі – нікого.
Бо людям живим не вільно ангелів бачити".
Остап Сливинський
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно