«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!

***

Ти на мене чекав, мій старенький замислений Львове.

Я до тебе ішла – і в думках, і у снах. І тепер

Я пірнула бездумно у тіло твоє стоголове

І у очі так пильно поглянув сто перший твій лев.

Я завмерла на мить. Остовпіла. Заклякла. Зніміла.

Він у душу діткливу свій погляд свинцевий поклав.

Він пронизав нестерпно, і я підкорилась несміло,

І віддала себе всю у м’якість його дужих лап.

Так люблю тебе, місто! До щему, до болю, до крику…

Я по вулицях йду, як по руслах прадавніх річок.

І зриваю зі себе ту маску потворну, безлику –

Через час, через простір до себе я роблю стрибок.

А той запах осінній! П’янієш від нього щомиті.

Те повітря на каві настояне тут і віках.

Тут невидимі струмені всюди так щедро налиті,

Хоч ніхто їх не бачив, ніхто не тримав у руках.

Як я вдячна тобі за це свято осінньої казки,

Коли просто в обличчя так стрімко летять голуби,

І прабабине літо дарує ще крихточки ласки,

І у душу так лагідно хиляться гілки верби. 

Леся Сидорович

Ілюстрація - Слово Волинь