Вірш дня. Анна Малігон
Малігон Анна 06.05.2020
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Так жили, що й ділити, зрештою, нічого…
Ні завершення, ні початку.
Вона мліє від голосу чоловічого,
навіть коли незнайомець кличе вівчарку,
навіть посеред ріки сновидінь, мерехкої, дикої
оговтавшись, ковтаючи темінь,
вона злякано лає диктора
за навіяну схожість тембру.
Ніби знає зарані, що не відступиться,
виймає з думок обіти його зачовгані,
рве на частини, колючи пальці об суфікси,
корені жадібно викорчовує…
А коли він, помилившись гримеркою,
вибачається довго і смішно,
шумлять їхні долі шумерською, арамейською,
як водоспади перед обличчям тиші.
Такі неподільні — відпущені і розбанені,
беруть, не переймаючись вартістю,
і кров, стаючи молоком кульбабовим,
їх пов’язує гіркуватістю.
Впала завіса — хтось потягнув за китицю…
На віконницях плаче листя.
Куртка його на підлозі так дивно світиться,
мов покинута плащаниця…
Анна Малігон, із поетичної збірки «Розарій»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно