Cultprostir  

Умберто Еко – один із найвідоміших італійських письменників та дослідників літератури, внесок якого неоціненний. Його роман «Ім’я Рози» досі вважається одним із найяскравіших зразків літератури ХХ століття. А сам письменник надихнув багатьох своїх прихильників. Пропонуємо кілька цитат Умберто Еко про віру, інтелігентність й літературу.

Лише відчуваючи траєкторію історії, можна (навіть якщо не віриш у Друге пришестя) любити земну реальність і вірити − з любов'ю, − що в світі ще залишається місце Надії.

Можливо, саме надія (і ще відповідальність за майбутнє) − та точка, де сходяться віруючі і невіруючі? На чому може ґрунтуватися ця надія в наш час? Чи вірно, що вона немислима без ідеї кінця, − не тієї, що тягне за собою байдужість до майбутнього, а тієї, що спонукає постійно вдивлятися в помилки минулого?

«Діалог про віру і невірство»

Буває, що інтелігент у суспільстві обирає мовчання через острах зрадити тих, з ким себе ідентифікує, і в переконанні, що за всі ці швидкоплинні та несуттєві огріхи в решті решт матимуть верховне благо для всіх. Це трагічне рішення, й історія знає чимало прикладів того, як люди йшли на смерть, шукали смерті (за справу, в яку не вірили) виключно тому, що вважали, що не можна на місце вірності підставляти істину. Насправді ж вірність − це моральна категорія, veritas − категорія теоретична.

«П'ять есе на теми етики»

Імперія − завжди річ, що стягує і обмежує: це як кришка, притиснута до кипучого котла. У якийсь момент внутрішній тиск стає надто сильним, кришка злітає, і відбувається щось на зразок виверження вулкана. Я не хочу сказати, що, якби кришка не злетіла, було б краще; але ж зазвичай вона злітає через термодинамічні причини, а у фізиці немає нічого морального чи аморального. Я кажу лише, що, поки вона не зіскочила, дотримується порядок, а коли це сталося − доводиться платити: все має свою ціну.

«Картонки мінерви. Нотатки на сірникових коробках»

Література натякає нам, що, можливо, наші уявлення про навколишній «реальний» світі настільки ж недосконалі, наскільки недосконалі уявлення літературних героїв про ймовірні світи їхніх творів. Ось чому вдало написані літературні герої сприймаються як зразкові прецеденти «реальних» людських життів.

«Одкровення молодого романіста»