«Українські книжки-картинки набагато складніші за американські…»

•Лущевська Оксана

Лущевська Оксана 24.03.2014

Надихнувшись курсом з інтернаціональної дитячої літератури, я вже кілька місяців читаю американським дітям у місцевій школі популярні українські книжки-картинки, немов хочу втілити ідею Віктора Морозова «українізувати дітей усього світу». Ці читання сприяють кільком речам відразу: кращому розумінню нашої країни та її книжкової культури; знайомству дітей з українською мовою; акцентуванню культурних маркерів; розвивтку космополітизму та глобальної свідомості; розумінню схожості та інакшості… Також вони неабияк активізують читацькі відгуки.

У своїй книжці Storytime: Young Children’s Literaty Understanding in the Classroom Ларенс Сайп, відомий американський дослідник дитячої літератури, обґрунтував п’ять видів читацьких відгуків: аналітичний, інтертекстуальний, персональний, транспаративний і перформативний. Читання українських книжок-картинок породило кілька цікавих відгуків, якими варто поділитися нині, бо такий досвід може знадобитися і іншим ентузіастам дитячої літератури, небайдужим до презентації українських дитячих книжок за межами України. Цей досвід також буде корисно знати і українським видавцям та дослідникам, які фокусують свою увагу на книжках-картинках.

Першою книжкою, що я читала дітям, була «Казка про Старого Лева» (Видавництво Старого Лева, 2011) Мар’яни Савки. Ця книжка допомогла мені прочинити двері до українського міського ландшафту. «Казку…» я читала спершу повільно українською і потім довільно переказувала англійською. Діти активно допомагали мені в переказі, інтерпретуючи картинки. Читання книжки спонукало дітей мислити аналітично та активувати географічні знання, щобільше, деякі з них зреагували, принісши глобус і мапи. Дехто знайшов в інтернеті фото Львова та інших українських міст для порівняння. Діти також стали оповідати про членів їхньої родини, які колись їздили до країн Східної Європи.

Наступною я читала «Рукавичку» (Навчальна книга – Богдан, 2012) від творчої майстерні «Аґрафка». Ця книжка читалася двома мовами, бо її перекладено англійською. Спершу я читала по-українськи, а потім по-англійськи, але повторюючи раз-по-раз українською кумулятивні слова, які дітям вже були відомі на слух. Діти уважно розглядали ілюстрації і повторювали слова та фрази. На завершення діти вирішили зробити сюрприз і подякувати Мар’яні Савці та Володимиру Штанкові за «Казку про Старого Лева», а «Аґрафці» – за «Рукавчику». Класу було важливо написати свої подяки українською мовою. Авжеж, мови вони не знали. Але діти попросили мене не йти, доки вони не завершать сюрприз, і вже за хвилин п’ятнадцять на мене чекало приблизно двадцять дитячих подяк. Діти хотіли, щоб я їх проглянула і підтвердила, чи вони правильно написали. Вони зверталися до онлайн-словників, і, безперечно, перекрутили написання деяких слів і мали проблеми з відмінками. Але ті старання, які діти вклали в творення подяк українською, дуже важливі. Саме вони дають підстави вірити, що певний відсоток дітей буде й надалі, в дорослому житті, цікавитися не лише українською дитячою книжкою, але й українською культурою, історією, економікою. А найбільш вагомою реакцією на це читання стало те, що 22 січня декотрі з дітей вбігли в клас із запитанням до вчительки: «Що відбувається в Україні? Що ми можемо зробити, щоб допомогти? Адже нам читали книжки…» Це один із показових прикладів кроскультурної емпатії, який мені вдалося почути вже у переказі вчительки. Та коли я повернулася до класу з книжкою «Ріпка» від «Аґрафки», то діти запитували про події в нашій країні, запитували і вчителі, які довідалися, що я приходжу читати до обдарованих дітей (так називають цей клас).

Якщо книжки-картинки «Казка про Старого Лева» і «Рукавичка» активізували аналітичну рецепцію, то «Ріпка» – перформативу. Діти прослухали казку двома мовами, відтак вирішили відтворити дизайнерську сторінку з «Ріпки». Дітей поділили на творчі групи. Кожен відповідав за своє: хтось робив бекграунд, хтось – ріпку. Ще інші поділилися на групки на моделювання персонажів. Процес почався з вимірювання розмірів ілюстрації, бо діти хотіли відтворити оригінальні розміри. Далі вони взялися за організацію кольорів. Утім у стосі кольорового паперу не вистачало всіх потрібних, тож дітям довелося прийняти рішення для щодо кольорової гами, яка буде тримати баланс саме їхньої композиції. Коли всі компоненти було створено, ілюстрацію-колаж склеїли і розмістили на дошці. Важливим для дітей було підписати колаж по-українськи. Також у своїх міркуваннях про роботу «Аґрафки» діти зазначили, що уявити не можуть, як складно бути ілюстратором-дизайнером. Деякі з них вирішили, що, ймовірно, будуть ілюструвати дитячі книжки, коли виростуть. Ще інші поділилися враженням про те, що «українські книжки-картинки набагато складніші за американські, і треба мати українські книжки в США…» Також діти зазначали, що ілюстрація-колаж дає відчуття, що малюнок підіймається і оживає. І саме цей ефект «оживання» їх найбільше вразив у дизайнерській роботі «Аґрафки». Бо, за їхніми словами, навіть, якщо дизайнери користуються комп’ютером чи айпедом, все ж їм доводиться складати різні компоненти, а це непросто і це дає ілюстраціям життя. Наразі діти готують відео, в якому зроблять запис уривку «Ріпки», а також покажуть довгий процес творення однієї ілюстрації. Вони вважають, що такий відеоролик може стати непоганим тизером для американських читачів їхнього віку, а також учителів і медіаспеціалістів, що підбирають книжки для класних бібліотек.

Подібний досвід читання показує, що за правильної організації та подачі українська книжка-картинка може легко зайняти місце на поличках шкільних і класних бібліотек США та Європи. Адже книжки-картинки, за словами Єлли Лепман, громадської діячки і засновниці Міжнародної юнацької бібліотеки в Мюнхені, «…долають мовні бар’єри, і діти запам’ятовують їх просто і безпосередньо. Їхній світ оповідає про все знайоме для дитини: маму і тата, брата і сестру, собаку, кішку, яблуню чи пальму поблизу дверей, сонце, небо і зірки, пиріг на день народження з пшеничної, кукурудзяної чи соєвої муки та м’яч…» (ст. 108). Завдяки ілюстраціям книжки-картинки також показують географічні ландшафти і певні культурні ідентифікатори, які звертають увагу на комплексність нашої культури і занурюють дітей в пласти її багатоманітності, водночас підкреслюючи, що ми бережемо й практикуємо ті самі традиційні цінності людяності, які нам відомі з книжок-картинок інших країн.

Використані матеріали:

Lepman, J. (2002). A bridge of children’s books: the inspiring autobiography of a remarkable woman. Dublin, Ireland: The O’Brien Press, Ltd.

Sipe, L. R. (2008). Storytime: Young children’s literary understanding in the classroom. Neц York: Teacher’s College Press.

Казкарка