0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Топ-9 прозових новинок від українських авторів
Традиційно «Видавництво Старого Лева» підготувало для вас підбірку книжкових новинок до VIII Книжкового Арсеналу. Цього разу пропонуємо вам топ-9 новинок художньої української прози. Журналісти, художники, літературознавці, блогери – ось автори цьогорічних арсенальних прозових книжок. Хто вони, що пропонують читачам – читаймо ;)
 
 
 
«Франческа. Повелителька траєкторій», Дорж Бату (оформлення Олександра Ком’яхова)
 
У минулому автор книжки Дорж Бату, справжнє ім’я якого Андрій Васильєв, робив репортажі з гарячих точок і вів новини на телебаченні. Але все змінилося - й тепер Дорж працює оператором траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.
 
Книжка «Франческа. Повелителька траєкторій» – це дотепна й подекуди авантюрна розповідь про будні автора та його колег. Головна героїня книжки – сицилійка Франческа – постійно потрапляє в якусь халепу і навіть у найбільш відповідальний момент знаходить час для веселощів.
 
Однак навіть через кумедні буденні історії автор розповідає про серйозні речі: «Звісно, там описуються веселі й не дуже веселі будні космічних пілотів. Але здебільшого ця книжка про боротьбу».
 
Так, за словами Бату, Сержант Гут’єррес долає своє кримінальне минуле, Сара МакКарті – власний страх залишитись беззахисною та безпорадною, а полковник Вескотт боїться за майбутнє своїх дорослих доньок. Оператор космічного зв’язку Трейсі бореться із гендерними стереотипами у власній сім’ї. Професор Рассел добивається, щоб у штаб-квартирі Адміністрації у Вашингтоні йому довірили за рік підготувати повноцінну зміну з корекції траєкторій з людей, які не мають досвіду.
 
Чим особлива «Франческа» – автор пропонує читати у книжці.
 
 
«Стіна», Андрій Цаплієнко, переклад з російської Сергія Осоки (оформлення Назара Гайдучика)
 
Журналіст, військовий кореспондент і письменник Андрій Цаплієнко написав свою п’яту книжку, яка вийде у «Видавництві Старого Лева» до Книжкового Арсеналу. Роман журналіста «Стіна» переносить читачів у 2054 рік. Тут постають відразу два постапокаліптичні суспільства: одне розвивається прогресивно, інше ж – деградує.
 
«Ідея роману "Стіна" почалася з того, що хтось із хлопців на фронті запитав: "А як воно буде? Війна рано чи пізно закінчиться, то що буде за 10 чи 20 років?», – розповів Андрій Цаплієнко. І хоч, за словами автора, це питання адресували не конкретно йому, та він все одно спроектував їх на себе. Так виникла ідея книжки, яку журналіст писав під час безпосередніх поїздок з Києва на фронт і назад.
 
«Щотижня ця дорога займала близько 10-12 годин. У понеділок або вівторок виїжджаємо, в п’ятницю повертаємось. Відтак на написання книжки я мав до 20 годин у тиждень», – роділився автор роману.
 
Андрій Цаплієнко не приховує: тема поглинула його настільки, що сюжети майбутньої книжки почали йому снитися. Дванадцятий розділ книжки автор повністю побачив уві сні: коли герой уявляє, як потрапляє в зруйновану Москву після розпаду Росії, що він бачить, з ким зустрічається і який код він раптово згадує. «Я справді бачив цифри цього коду», – каже автор.
 
Несподівано для самого журналіста, як каже Андрій Цаплієнко, вигадана ним модель світу, яку він бачив перед собою і в яку вносив корективи, виявилась такою, що вже існує.
 
Герої роману «Стіна» перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Війна між ними йде відразу на кількох рівнях — від збройних сутичок до зіткнень душ та внутрішніх переконань. А Дикі Поля, які залишаються після великих і малих протистоянь, — це як незагойні рани, ракові пухлини – продовжують кровоточити, демонструючи людству, що війна породжує тільки війну.
 
«Білий попіл», Ілларіон Павлюк (оформлення Назара Гайдучика)
 
Книжка ще одного українського журналіста Ілларіона Павлюка «Білий попіл» – це містичний трилер у жанрі нуар.
 
«Це був абсолютно спонтанний роман, – розповідає Ілларіон Павлюк. – Ми з колегою говорили про російську екранізацію “Вія” і те, як росіяни приватизують нашу літературу. Виникла ідея зняти фільм із переосмисленням літературного твору Миколи Гоголя. Я написав на аркуші “Кіносценарій. Вій 2.0”». Однак уже під час роботи над текстом, Ілларіон Павлюк зрозумів, що рамки кіносценарію стали для нього затісними. Так народилася книжка. 
 
У романі йдеться про загадкове вбивство панночки на хуторі Білий Попіл. Справу розслідує детектив Тарас Білий. Є обвинувачуваний – семінарист Хома Брут, й в принципі усе здається цілком зрозумілим. Однак найбільша таємниця прихована в самому хуторі, де вбили жінку, – найстрашніша за всі історії про саму панночку, яка до того ж встала з гробу. Розкрити справу не так і просто: місцева спільнота нагадує радше секту з досить специфічними віруваннями й багато чого приховує від детектива.
 
Книжка досить незвична, тож будьте готові до того, що щоразу з кожного ракурсу «Білий попіл» видаватиметься вам зовсім інакшим. За словами Ілларіона Павлюка, описати гоголівський сюжет за голлівудськими канонами було його завданням. І хоч це книжка, однак її структура абсолютно кінематографічна. У ній переплелися і містичні уявлення, і людська жорстокість, і надприродні сили та навіть ігри розуму.
 
«Вбивство п’яної піонерки», Сергій Оксеник (оформлення Євгена Величева)
 
Історія подвійного розслідування злочину, яке ведуть дорослі і діти – про це йдеться у романі ще одного українського журналіста, літературознавця та письменника Сергія Оксеника. Події відбуваються наприкінці 50-х років минулого століття. Тихе сило Варварка несподівано перетворюється у центр загадкових кримінальних подій. За злочином стоїть не лише людина, а й радянська система загалом. Єдині, хто у перенасиченому брехнею світі залишається чесним, – це діти. І все, що їм залишається робити у зрадливому світі дорослих – занадто швидко дорослішати.
 
Автор книжки показує читачам маленьку людину на тлі доби, розповідає історію про дружбу та стосунки в родині, які теж приречені на вплив системи. Письменник ніби повністю переміщує читача в епоху шістдесятирічної давнини. Сергію Оксенику вдалося майстерно поєднати ностальгію, жарти і розповідь про темні сторони радянських часів. Письменник згадував, як діти часто залишалися самі в будинку, батьки яких покинули їх серед ночі через тривожні повідомлення про те, що на їхнє місто насувається американська ядерна ракета.
 
Водночас текст книжки насичений запахами, звуками, плюскотом річки, шурхотом босих ніг по річковому піску. Для підліткової аудиторії, ймовірно, це буде дещо новим, але знайомим зі спогадів їхніх батьків, дідусів та бабусь. Але для читачів старшого віку «Вбивство п’яної піонерки» стане наче вікном у минуле, поверненням у період безкінечних, як тоді здавалося, шкільних літніх канікул, де ще є запахи дитинства, смажених бичків, печеної картоплі, розпеченого пилу, зелених сусідських і ще недостиглих яблук.
 
 
«Сорок джерел», Борис Єґіазарян, переклад з вірменської Анушавана Месропяна (оформлення Бориса Єґіазаряна)
 
Відомий український художник вірменського походження Борис Єґіазарян видав свою першу книжку – і це збірка оповідань та поезії «Сорок джерел». Після повернення митця до художнього майстерні після Карабаського конфлікту, між самим художником і його творчістю постала прірва.
 
Митець поринає у спогади і так повертається в дитинство. Щастя і драму цього періоду одночасно переживають дорослий чоловік і малий хлопець. Повернутися до повноцінного життя та творчості Борису Єґіазаряну допомагають якраз спогади з юності. Саме вони й привезли до того, що художник почав свою письменницьку діяльність.
 
Сорок Джерел – так у гірському вірменському селищі Апаран, де зростав митець, називався водограй. Випивши води з цього водограю, недужий чоловік невдовзі почувався краще. Як тоді уявляли собі дітлахи, що навіть чарівний крилатий кінь Пегас напувався тутешніми джерелами. Та, як розповідає автор, зовсім швидко сталося щось неминуче: «Джерела підірвали і притягли величезні залізні труби, щоб провести воду для міста, – вони (крилаті коні) всі повтікали і більше не повернулися…».
 
У книжці письменник розповідає, як під пильним і мудрим наглядом рідної бабусі сформувалися більшість архетипів і моделей поведінки для його вже дорослого життя. Цікаво й те, що ілюстрації до своєї книжки Борис Єґіазарян малював сам.
 
 
«Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета», Віра Агеєва (оформлення Тетяни Омельченко)
 
Книжку про одного з найвидатніших поетів ХХ століття Миколу Бажана написала українська літературознавиця та літературна критикиня, професорка НаУКМА Віра Агеєва.
 
За словами літературознавця Ростислава Семківа, ця книжка – наукова, однак, вона має інтригу і написана так, що її буде цікаво читати й не фахівцям. У цьому виданні ви не знайдете сухих фактів з біографії поета. Авторка розповідає про справді цікаві, показові та парадоксальні речі з життя Миколи Бажана.
 
Поет жив і працював у складний час, коли митцям доводилося робити не те, що їм самим хотілося б, а йти на певні компроміси із собою. Однак про самого Бажана Віра Агеєва каже, що це був поет, який завжди пам’ятав про мистецтво у його чистій сутності. Авторка книжки розповідає, як рано до письменника прийшло визнання і як сам Микола Хвильовий став перед Бажаном на коліна після того, як прочитав його «Гофманову ніч».
 
Микола Бажан захоплюється футуризмом, однак, водночас, залишається постійним відвідувачем антикварних крамниць та колекціонером живопису. За отримання ордену Леніна поет пише найкращий вірш для української сталініани. Та вже потім, після тривалих репресій, тотального страху й неминучого конформізму, Бажан перетворюється на великого релігійного поета, звертаючись до засадничих християнських цінностей на кожному етапі своєї творчості.
 
За фахом Микола Бажан сходознавець. Поет відмовився від номінування на Нобелівську премію, хоча його вже відзначили чи не всіма престижними радянськими нагородами. Свої зради і втрати відпокутує подвижницькою працею, тихим спротивом, бо впевнений: слово не може мовчати за будь-яких обставин.
 
«Народжуватися й помирати взутими», Христя Венгринюк (оформлення Тетяни Омельченко)
 
Українська літературознавиця та письменниця Христя Венгринюк написала свою нову прозову збірку «Народжуватися й помирати взутими» під вимушеним впливом речовин. Авторка зокрема й розповідає про свій досвід вживання певних речовин, про власні пошуки істини, любові й про Батька.
 
Це збірка коротких оповідань, які не пов’язані між собою сюжетами. Єдине, що об’єднує ці оповідання, – простір чи то сновидінь, чи то галюцинацій. Авторка вдається до перебільшень: занадто яскраво, занадто гучно, занадто нелогічно, занадто емоційно. Хоча книжка читається досить легко, спокійно і рівно.
 
Сім років знадобилося авторці, аби цей текст болю перетворився у диво нового бачення сенсу та прожиття. Христя Венгринюк наче намагається дослідити свій стан безпосередньо у момент його переживання. Власне сюрреалізм і психоделічність відображаються у книжці через пережиті відчуття, страх, емоції.
 
Письменниця розповідає короткі історії про диваків. Цікаво те, що через символи і знаки кожного із них відбивається вся історія людства, в якій кожен здатний почати новий етап життя.
 
 
«Never stop», Марі Карачина, переклад з російської Станіслава Дворницького (оформлення Дмитра Подолянчука)
 
Книга-натхненник і книга-мотиватор. І не лише до бігу, а й до будь-якої справи, яку тільки людина хоче робити, але лінується. Блогерка, фітнес-тренерка та учасниця різних марафонів і півмарафонів Марі Карачина фактично розповідає про своє життя. За історіями авторки про біг у її щоденні приховано набагато глибший контекст. «Never stop» наштовхує на роздуми про своє місце та роль на певному етапі життя, допомагає усвідомити власні потреби і можливості, віднайти те, що підходить саме тобі.
 
Марі Карачина розповідає, як можна створити власний мікросвіт, свої правила й слідувати за ними, а не підлаштовуватись до чужого ритму чи режиму життя. Книжка допоможе тим, хто зупинився на півдорозі, не має відповідей на певні питання та шукає шлях до досягнення поставленої мети.
 
Книжка особлива тим, що до кожного розділу авторка наводить так звані флеш-беки, які допомагають краще зрозуміти всю суть, яку намагається донести. Наприклад, уже з перших сторінок Марі Карачина показує читачам замальовки власного дитинства, розповідає про свої невдачі, труднощі та те, як вона змогла їх подолати. Блогерка не боїться роозкривати свої думки, відчуття. Розповідає, як завдяки бігу змогла побороти страждання, біль, відчуття власної мізерності.
 
Не обходиться в книжці й без порад. Авторка пояснює, як почати тренування, як змушувати себе бігати, коли зовсім не хочеться. Хоча, насправді, біг – це лише обгортка, бо за бігом прихований набагато глибший заклик до дій, гартуванню духу та сили волі. Головне – never stop!
 
 
«Коли були ми...», Любов Загоровська (оформлення Євгена Величева)
 
Роман української журналістки та письменниці Любові Загоровської «Коли були ми…» підходить для читання усією родиною: він нагадає дорослим про їхнє дитинство, а дітям розкриє секрети дитячого життя батьків.
 
Сюжет книжки частково схожий на «Вбивство п’яної піонерки», бо тут теж події відбуваються під час літніх канікул. Звісно, не такі кримінальні й загадкові, як у згаданій вище книжці. У виданні «Коли були ми…» все відбувається у 80-90-х. Пригоди невгамовних бешкетників, розваги та інтереси – одні з найбільш яскравих спогадів зі свого дитинства читачі можуть віднайти у книжці.
 
Сама ж авторка переконує, що книжка не ностальгічна. До того ж майже усі історії з роману вигадані: «Моменти десь перегукуються, та більшість – це моя уява. Адже я була чемною дитиною й цілими днями читала книжки».
 
Історія героїні книжки перегукується з історією авторки, коли йдеться про гру на баяні. За словами Любові Загоровської, її дитинство теж минало разом із баяном. «Мене, не питаючи, повели записуватися у музичну школу по класу баяна. Спершу з-за інструменту стирчали лише мої бантики», – пригадувала письменниця.
 
Ігри, бажання комусь напакостити чи ж просто вчудити якийсь прикол, за словами авторки, не змінюються з поколіннями. Інакшою може бути хіба форма їхнього вираження, та ці пориви нікуди не зникають.
 
Вам може бути цікаво
«Прокрастинація», або витончене мистецтво відкладати справи на потім
Владика Борис Ґудзяк: «Сьогодні дуже важливо долати страх довірою»
«День народження ялинки»: передсвяткова читанка для дітей у Києві
5 дитячих книг, які надихають мріяти та не втрачати віри в себе
Графік роботи Старого Лева під час новорічно-різдвяних свят
Вірш дня. Костянтин Москалець
stary_lev Стежити
дописів читачів