Топ-5 книжок Старого Лева, де смакуєш кожним словом
Єфремова Анастасія
21.02.2018
О рідне слово, хто без тебе я?
Д. Павличко
Сьогодні, 21 лютого, починаючи з 2000 року, за ініціативою ЮНЕСКО щорічно відзначають Міжнародний день рідної мови. Він покликаний захищати мовне та культурне різноманіття і багатомовність та привернути увагу до проблем мов національних меншин. За даними організації, майже половині з 6 тисяч наявних у світі мов загрожує зникнення з різних причин, передусім через втрату їхнього носія.
У такий важливий для кожної людини день (адже хто ми без рідної мови?) хочу поділитися своїм топ-5 книжок Старого Лева, мовою яких зачаровуєшся і надихаєшся. Це книжки, де смакуєш кожним словом – повільно й з особливою насолодою, яку здатен відчути лише той, хто говорить з автором однією мовою. Це книжки, які нагадують, що словом можна ранити чи розтоптати, а можна кохати, окриляти й повертати до життя.
«Фелікс Авcтрія» Софії Андрухович
Тираж закінчився
Навіть не уявляю цю добірку без знакового роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Це той особливий випадок, коли сюжет навіть дещо поступається зовнішньому обрамленню – стилістиці. Видно, наскільки ретельно авторка попрацювала над стилістичним рівнем роману, щоб максимально перенести читача у Станіславів часів Австро-Угорської імперії. Кожного, хто читав «Фелікс Австрія», не залишать байдужим передусім описи різноманітних страв, які головна героїня й оповідачка Стефанія Чорненко так натхненно готувала для своєї господині Аделі та її чоловіка Петра:
«Як не можу знайти спокою, то завше пораюсь біля кухні: щось ціджу і перетираю, пражу-смажу, варю, начиняю. Коли шкварчить в оливі цибуля, на весь будинок пахне часник, а я наскрізь просякаю запахом готування, на серці відразу стає просторіше — і вже дається далі жити. […] Коли ж гощу своїм їдженням Аделю й Петра чи ще кого — то й сама стаю ароматною, як смажений часник, соковитою і солоною, як полядвиця, гострою, як перець, делікатною, як молочний пудинґ, жирною і ситною, як печена качка».
Крім того, атмосферу тут передають не лише страви тих часів, а й описи вуличок старого міста, крамниць, вечірні походи до театру, урочистий прийом гостей і навіть дрібниці ведення господарства.
До теми. Роман-бестселер Софії Андрухович «Фелікс Австрія» буде екранізовано
Цим романом смакуєш, як його герої смакують стравами Стефки – повільно і з особливою насолодою. Увесь літературний антураж не видається награним – навпаки, відчуття, немов стоїш десь поряд із героями та переживаєш разом із ними всі драми. Софії Андрухович однаково переконливо, з усіма напівтонами, вдається говорити як про приємне, так і про бридке – чи то аромати з кухні, парфуми Аделі, чи то нічний горщик або похід на галасливий міський ринок. Тож «Фелікс Австрія» – ідеальний варіант, щоб розширити свій словниковий запас і наче вперше зачаруватися рідною мовою.
«П’ятикнижжя» Грицька Чубая
Якщо вам здається, що ви не любите поезію, значить, ви ще не знайомі з творчістю Грицька Чубая. «П’ятикнижжя» – це була одна з перших книжок Старого Лева, яку я придбала і яка одразу в себе закохала. Вона зі мною в щасливі і не дуже хвилини, коли хочеться надихнутися чи заспокоїтися. Сьогодні поезія Грицька Чубая живе у піснях його сина Тараса Чубая, лідера рок-гурту «Плач Єремії», і щоразу так глибоко торкається струн душі.
Читаючи поезію Грицька Чубая, відчуваєш тиху ніжність, стриману пристрасть, красу світанку й надвечірка. Такі вірші, як «Коли до губ твої лишається півподиху…», «Із усіма сміятися і плакати…», «Коли сміються діти», назавжди залишаються з вами.
Чубай – філософ і тонкий психолог людських душ – своїми словами (нерідко авторськими неологізмами) творить новий чуттєвий світ: «тобі услід не дивитимусь / лише листопадово очі заплющу», «зійди на пагорб літньої пори / вдивляйся – наслухай це диво-літо», «сміється річки сяюча блакить», «вже стиха перша паморозь воркує», «минуло не літо – всього лиш кіно, / де біжать дощові і ромашкові титри», «скрипучі двері пам’яті причинено», «і печальсь, печаль недопечалена»… Його вірші, де кожне слово виважене, осмислене, пережите, промовисте свідчення тому, що мова наша – одне з найбільших див.
Мій улюблений вірш – найкоротший у цій збірці. У ньому лише два рядки – а змісту й відчуттів на цілу поему. Прочитайте, заплющте очі – й уявіть його.
Балада про любов з першого погляду
у вечірньому трамваї
така світанкова дівчина
Окрім того, це ще й одна з найгарніших поетичних збірок. Хоча, коли за справу беруться Романа Романишин і Андрій Лесів (Творча майстерня «Аґрафка»), інакше й бути не може. Вірші тут переплетені з особистими листами й світлинами з родинного архіву, що додає поезії пронизливості, правдивості й увиразнює присутність самого автора. Бажаю і вам закохатися у цю проникливу поезію.
«Ловець океану» Володимира Єрмоленка
Тираж закінчився
Володимир Єрмоленко «почався» для мене зі збірки філософських есеїв «Далекі близькі». Маючи лише поверхові знання з філософії, було насправді байдуже, про що пише автор – його стиль, образність, незвичні порівняння, манера оповіді й діалогу з читачем зачаровують з перших сторінок. «Ловець океану» – перший художній роман Володимира Єрмоленка – вразив не менше. Взявши за основу сюжету історію повернення Одіссея з Ітаки назад до Трої, автор зачепив чимало філософських тем: кохання й зрада, спокутування й прощення, тілесні втіхи й духовний зв'язок. Письменник майстерно нанизує слова, грається з ними, як хвилі перебирають мушлі на березі.
«Ловець океану» – це чуттєва поезія в прозі, це чоловіче письмо з душею жінки. А ще це книжка, що по вінця наповнена мудрими сентенціями, деякі уривки хочеться перечитувати знову і знову, пірнати в них щоразу глибше:
«Воно [море] завжди так робить, солоність його — сльози смертних, сльози тисяч і мільйонів смертних, які колись плакали на його теплих берегах, оповитих лісами, наче візерунками, — море цілує їхні очі, коли вони плачуть, море бере їхній смуток і занурює в себе, розчиняє в собі, бере на себе їхній біль і тихо хитає його, розгойдує, розчиняє. Так багато у морі нашого болю, що пити його воду несила».
«Тінь у дзеркалі» Катерини Міхаліциної
Тираж закінчився
Ці вірші хочеться читати в присмерковій тиші, заховавшись від гамору світу й ніжно гортаючи сторінки. Такі вони – беззахисні, оголені, інтимні. Катерина Міхаліцина промовляє про щось своє, особисте, заховане в найпотаємніші куточки душі, наболіле й щемке, – але водночас вона довірливо говорить про щось ваше, не менш особистісне. Ці вірші – наче полотно імпресіоніста, який змальовує літній день, що шумить річкою і вуликами, чи осінь, що ось-ось впаде останнім листком, чи море, де риби й медузи такі ж повноправні герої, як і люди.
А ще в поезії Катерини так багато про Нього і про Неї. Їхні почуття – не про перше полохливе кохання, а про глибоку всеохопну любов з тріщинками й ранками, коли десь поряд босоніж бігають твої діти: «Любити – це значить сповільнити крок, / щоб влізти, вміститись під дзвін парасолі. / Відкинути пасмо з блідого лиця / у плямах і зморшках, / мале і кульгаве відводити тіло, / іти до кінця». Наділена особливим світовідчуттям, авторка пише вірші, що тягнуться до усього живого і з нього ж і виростають: «ти ловець гіацинтів / твоя біла маленька душа / вміщається в цвіт / наче равлик в насиджену хатку / брунатної мушлі».
Інколи мені хочеться проявити читацьке бунтарство і почати читати книжку з кінця. Так трапилося зі збіркою «Тінь у дзеркалі». Відтоді цей вірш, останній, назавжди зі мною:
відпускаємо від себе речі і спомини
відпускаємо людей яких любимо
і навіть тих яких щойно могли б полюбити
злущуємо ці любові-що-не-збулися
як тоненькі пелюстки великої безіменної квітки
оголюємося
очищуємося
а потім обростаємо м’якушем
ароматними крихкими стінами
сподіваючись хоч так захистити
дрібні зернятка
які колись наново проростуть любов’ю
…можливо…
«Політ золотої мушки» Богдана Волошина
Тираж закінчився
І куди у цій добірці без якісного українського гумору! Адже українська мова – це не лише про солов’їв і красиві плачі. І так, як жартують українці, навряд чи хто може ще. І «Політ золотої мушки» Богдана Волошина, відомого у широких львівських колах як пан Марциняк, яскраве тому підтвердження.
До збірки увійшли присмачені добірними жартами оповідання із життя колоритного галицького села Бурачковичі з його не менш колоритними мешканцями. Містечко, яке насправді ж не існує, начебто простяглося між Львовом і Збручем. У цьому нафантазованому просторі автор зібрав доволі таки реальні типажі, які можуть зустрітися вам не лише в галицькому селі: мер містечка Роман Задупський, секретарка міської управи Текля Мілєрова, доктор Цісик, місцевий сторож Ладзьго Микуличин та інші. Хтось тут неодмінно впізнає в них свою балакучу коліжанку чи приставучого сусіда. І нічого, що говоритимуть вони, можливо, інакше – мова багата настільки, наскільки різним є її творець – народ.
До теми. «Політ золотої мушки». Уривок з нової книги Богдана Волошина
Сільський футбол, весілля на все село, похорони, гастролі квартету класичної музики в галицькому селі – про що тільки не оповідає Богдан Волошин: «На футбол люду зібралося — море. Не так, як минулого тижня, коли грали в Рип’яному: там футбол оглядали три кози, цап Місько і баба Василина, яка ту всю громаду пасла». Багато тут і ліричних історій, захованих за награною маскою веселості. Але як би там не було, це одна з найвеселіших і найколоритніших українських книжок. І готуйте носовички – витирати сльози сміху ;)
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно