0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Топ-10: Пулітцерівські лауреати, видані українською
Пулітцерівська премія, якою нагороджують від 1917 року, була ініційована на честь Джозефа Пулітцера – однієї з найвидатніших постатей американської журналістики, газетного медіамагната й батька «жовтої преси». Перед смертю він заповів 2 мільйони доларів Колумбійському університету, що мали піти на створення Школи журналістики та фонду премії для американських журналістів. Сьогодні Пулітцерівська премія – одна з найпрестижніших нагород США, яка щорічно вручається за видатні досягнення в галузі журналістики, літератури та музики.
 
Одна з номінації Пулітцерівської премії – за художню літературу, якою відзначають книжку, написану американцем й присвячену проблемам американського життя. Премія є таким собі знаком якості як для видавців, так і для читачів. З нагоди 171-ї річниці з дня народження Джозефа Пулітцера пропоную добірку 10 книжок-лауреатів, вартих вашої уваги.
 
 
«Все те незриме світло» Ентоні Дорра
 
Події історичного роману розгортаються на тлі Другої світової війни, де переплелися долі двох таких різних героїв – французької незрячої дівчини Марі-Лор та німецького сироти Вернера. Вона втратила зір у 6 років, відтоді її очима був батько. Він створив для доньки мініатюрну модель Парижа, ретельно відтворивши всі вулички, будинки й крамниці, щоб Марі-Лор пальчиками могла дослідити кожен закуток міста. Часом батько залишав її в лабораторії доктора Жефара – підстаркуватого спеціаліста з молюсків, – де дівчина із захопленням вивчала мушлі. За п’ятсот кілометрів від Парижа, у німецькому містечку Цольферайн у дитячому притулку виховувався Вернер разом із сестричкою Ютою. Марі-Лор і Вернер доленосно зустрілися гарячого серпня 1944 року.
 
Цей роман, Пулітцерівський лауреат 2015 року, називають одним із життєствердних творів про війну. Неможливо не зачаруватися неповторним стилем автора і тим, як захопливо він переплітає сюжетні ниточки. «Неважливо те, скільки світла навколо. Важливо те, скільки світла в тобі». А ще ця книжка про магію радіо, яка й поєднала двох героїв.
 
 
«Дар Гумбольдта» Сола Беллоу
 
Коли Солу Беллоу було 9 років, його родина переїхала в район Гумбольдтського парку в Чикаго. Згодом це місто стане тлом для більшості його романів. Саме «Дар Гумбольдта» приніс американському письменнику, журналісту й видавцю всесвітнє визнання. Парадоксально, але вже на перших сторінках роману автор відверту глузує з премії: «Ти стаєш ходячою рекламою Пулітцера, тому навіть, коли ти ґиґнеш, першими словами в некролозі будуть: "Лауреат Пулітцерівської премії відійшов у вічність"», що, однак, не завадило йому її отримати 1976 року. А вже за рік після виходу роману Беллоу став лауреатом Нобелівської премії з літератури.
 
«Дар Гумбольдта» – це роман з ключем (roman à clef), тобто такий, де за вигаданою історією заховані реальні персонажі. У центрі інтелектуально-філософської історії, що місцями дотягує до кримінального трилера за усіма канонами жанру, долі двох письменників – з параноїдальними нахилами Гумбольдта фон Флейшера (Делмор Шварц) і його протеже, успішного Чарлі Сітрина (ключ до імені самого Сола Беллоу). А ще Америка, яка зі своєю самобутньою атмосферою цілком може зійти за ще одного головного героя. «Дар Гумбольдта» – саме те, що треба для всіх поціновувачів філософських роздумів, не позбавлених тонкої самоіронії та інтриги.
 
 
«Олівія Кіттеридж» Елізабет Страут
 
Це збірка з 13 новел про життя містечка Кросбі у штаті Мен, що постає перед читачем через історії його мешканців. Наскрізним героєм для кожної новели є Олівія Кіттеридж – колишня вчителька математики на пенсії з непростим, навіть дещо деспотичним характером і своїми тарганами. Для жителів містечка вона як грім серед ясного неба – нестерпна, принципова й прямолінійна, а водночас щира, кумедна у своїй буркотливості й завжди готова дати слушну пораду (навіть коли її не потребують), а ще самотня і в чомусь нереалізована. Але така справжня. Вона – той внутрішній цензор, голос страху й розчарувань, який ми намагаємося в собі придушити.
 
Це книжка про цінність життя і його марнування, страхи й розчарування, старість і самотність, крихкість людських стосунків й таку непросту любов. Історії кожного героя складаються в єдину картинку, що є втіленням життя як воно є. І якщо ви любите правдиві історії про маленькі людські драми й великі переживання – то це саме та книжка.
 
 
«Щиголь» Донни Тарт
 
Твір, який залишає по собі неоднозначні враження: одних – зачаровує і більше не відпускає, інших – огортає крижаною й неприкрашеною реальністю. «Ось у чому правда: життя – це катастрофа. Головний факт нашого існування – біганина, спрямована на те, щоби прогодувати себе й знайти друзів, і робити все, що ми робимо, – це катастрофа», – такі не надто оптимістичні слова лунають наприкінці книжки. Та, можливо, це саме та історія, яка затягне вас з головою, і 800 сторінок пролетять, як одна мить.
 
 
«Щиголь» Донни Тарт називають романом виховання, що оповідає про дорослішання й життєві перипетії Тео Декера. Йому було 13, коли Тео з мамою прийшли в музей, де тоді пролунав жахливий вибух. Смерть матері фактично на очах хлопчика розмежувала його життя на до і після. Все, що у нього залишилося, врятований «Щиголь» – улюблена картина мами, робота голландського художника Карела Фабриціуса, а ще перстень від невідомого старого. Картина із маленькою жовтавою пташкою стає для хлопця порятунком, єдиною зачіпкою в житті і водночас прокляттям. Тео й сам був наче тим щиглем: прикутий до трагічних подій свого дитинства, як пташка лапкою до жердки. Якщо ви маєте змогу прочитати одну велику книжку за рік – прочитайте цю.
 
 
«Середня стать» Джеффрі Євгенідіса
 
«Я двічі з’явився на світ: спершу дівчинкою, у Детройті, напрочуд ясного січневого дня 1960 року; потім, у серпні 1974-го, – хлопцем-підлітком у приймальному відділенні лікарні в Пітоскі, штат Мічиган. Обізнані читачі могли довідатися про мене зі статті доктора Пітера Люса "Статева ідентифікація псевдогермафродитів із синдромом дефіциту 5-альфа-редуктази", опублікованої 1975 року в журналі "Дитяча ендокринологія". Чи, можливо, ви бачили моє фото в шістнадцятому розділі нині безнадійно застарілого видання "Генетика та спадковість". Це я – там, на 578-й сторінці, стою голий біля ростоміра, а очі мої приховані за чорним прямокутником».
 
Чи читали ви колись щось подібне? Це відверта історія, розказана від першого лиця гермафродита, що був народжений у грецькій родині як Калліопа Стефанідіс, а згодом перетворився на Калла. Такі метаморфози, як з’ясує головний герой, простеживши долю кількох поколінь грецьких родичів-емігрантів, стали наслідком кровозмішення. Роман Євгенідіса значно ширший за проблеми людей-гермафродитів, це – соціально-психологічна драма про прийняття себе і про рани, які однаково не затягуються навіть із часом.
 
За основу книжки Джеффрі Євгенідіс взяв мемуари інтерсексуала Еркюліни (згодом – Абеля) Барбен, що народився у Франції 1838 року і чия стать помилково була визначена як жіноча. У світі продано понад мільйон примірників книжки. Вже за місць світовий бестселер вийде у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Анни Вовченко та оформленні Анастасії Стефурак.
 
 
«Години» Майкла Каннінгема
 
Особливістю роману, за який Майкл Каннінгем 1999 року отримав Пулітцерівську премію, є незвичайне переплетення долі трьох жінок, які живуть в різні епохи та в різних місцях: письменниці Вірджинії Вулф у Ричмонді 20-х років, яка страждає тяжкою формою депресивних розладів; вагітної домогосподарки Лори Браун з Лос-Анджелеса 50-х років, яка намагається  бути доброю господинею і мамою, однак яку пожирає буденність; і Кларисси Вон із сучасного Нью-Йорка, яка опікується хворим на СНІД другом Річардом і готується до вечірки на його честь. Усіх їх пов’язує роман «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф: поки одна береться за написання книжки, інша починає її читати, а третя проживає день, як і головна героїня «Місіс Делловей». До речі, саме «Години» була першою назвою згаданого роману Вулф.
 
2002 року на екрани вийшов однойменний драматичний фільм із зірковим складом – Меріл Стріп, Ніколь Кідман і Джуліанн Мур у головних ролях. Стрічка, що отримала дев’ять номінацій на премію «Оскар» і «Золотий глобус» за найкращий фільм-драму, до останньої хвилини тримає в напрузі. Це історія про неприкрашену реальність, втечу від життя і особливий досвід, що єднає навіть крізь покоління. І таку різну любов.
 
 
«Грона гніву» Джона Стейнбека
 
Це культова книжка американського письменника, що принесла йому 1940 року Пулітцерівську, а згодом і Нобелівську премію. «У душах людей наливаються і зріють грона гніву – важкі грона, і визрівати їм тепер уже недовго», – наскрізна метафора роману. У центрі сюжету – доля великої фермерської родини Джоудів, яка в часи Великої депресії вимушена полишити свої землі та вирушити на пошуки кращого життя на захід країни, до Каліфорнії. Однак «Грона гніву» не були б гронам гніву, якби на новому місці Джоуди та інші «окі» (такі ж бідні переселенці з Оклахоми), замість гідно оплачуваної роботи, обіцяної в рекламних листівках, не знайшли лише злидні та приниження. Джон Стейнбек змальовує людський бік економічної кризи, де на рівні трагедії простої фермерської родини слова «інфляція» та «збитки» – ніщо. Для них Велика депресія – це втрата прихистку над головою, голод, відчай, смерть.
 
Роман «Грона гніву» став епосом народної драми, що за трагедією однієї родини пронизливо зобразив трагедію цілого народу. Читати всім поціновувачам сімейних саг та літературної Америки часів Великої депресії.
 
 
«Старий і море» Ернеста Гемінґвея
 
«Старий і море» – останній художній твір, опублікований за життя Ернеста Гемінґвея, що розкрив його з зовсім іншого боку. Критики охрестили повість-притчу «новою класикою», що тоді відродила віру в Гемінґвея-письменника. Все такий самий стриманий в психологічних характеристиках героя, художньо невибагливий, але напрочуд пронизливий і глибинний. Ідею повісті, яка 1953 року принесла письменникові Пулітцерівську премію, а вже за рік – Нобелівську, Гемінґвей виношував протягом багатьох років і кількаразово змінював. За основу він взяв цілком реальну історію, що трапилася у Гольфстримі: старий рибалка впіймав величезну рибину, яка кілька днів тягнула його човен за собою; а коли старий дістався берега – від риби нічого не залишилося. Однак повість Гемінґвея аж ніяк не про риболовлю.
 
«Геть усе в ньому було старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Це – притча, до якої треба дорости, а тоді прожити в морі разом із Сантьяго усі ті дні самотності і надлюдської витримки.
 
 
«Вбити пересмішника» Гарпер Лі
 
Роман американської письменниці миттєво здобув популярність у 60-х роках минулого століття і не втратив її до сьогодні, хоча й присвячений, здавалось би, вже минулим реаліям: пригнобленому становищу й безправності темношкірих у суспільстві «білих». До 2015 року це був єдиний роман Гарпер Лі, поки письменниця не заявила про вихід продовження «Іди, вартового постав». Та як би там не було, «Вбити пересмішника» – цілком самодостатній роман, класика американської літератури. До речі, прототипом одного з героїв – Діла Гарріса – був приятель і сусід Гарпер Лі, не менш славетний американський письменник Трумен Капоте.
 
Хоча ця історія й торкається дуже непростих тем, таких як расизм, зґвалтування, соціальна нерівність і по іншу часу терезів – людяність, чесність, справедливість, все ж це дуже тепла книжка, по вінця сповнена сміху Всевидька, Джема й Діла, дитячої наївності, максималізму і віри в те, що добро подолає зло.
 
 
«Кохана» Тоні Моррісон
 
Це найвідоміша книжка американської письменниці Тоні Моррісон, за яку 1988 року вона отримала Пулітцерівську премію, а вже за п’ять років – Нобелівську. Як бачимо, нерідко «Пулітцер» стає першою і вагомою сходинкою до «Нобелівки». 1998 року на екрани вийшла однойменна екранізація роману із зіркою американського телебачення Опрою Вінфрі у головній ролі.
 
В основі роману – реальна історія, що трапилася 1856 року в штаті Огайо і на яку Моррісон натрапила в газеті: темношкіра рабиня Маргарет Гарнер (прототип головної героїні Сет), тікаючи з чоловіком та чотирма дітьми від рабства, потрапила в засідку і вирішила вбити дітей, щоб ті не зазнала рабської долі. Однак встигла втілити свій намір лише з дворічною донькою. Саме ця трагічна історія, доповнена містичними деталями – привидом вбитої доньки, – взята в основу роману. Це сильна книжка про один із найстрашніших злочинів проти людства, про моторошні події, що назавжди залишилися темними плямами в історії Америки. Чи спокутує Сет свій гріх і чи заслуговує на спокуту? Адже вона всього-на-всього намагалася врятувати своїх дітей від долі, може, страшнішої за смерть. Це роман про нелюдську жорстокість, безпорадність, яким протистоять любов і людяність.
 
Вам може бути цікаво
Іншалла, Мадонно, іншалла
Єрґович Міленко
Будинок безлічі шляхів
Давід Фоенкінос: «У романі делікатність та ніжність – повсюди»
Життя, іронія й мистецтво: 5 книг із картинками для дорослих
Історія створення «Франкенштейна» – у новій стрічці про Мері Шеллі
stary_lev Стежити
1153 дописів 20904 читачів