Фото - Олександр Хоменко

У п`ятницю, 19 лютого, у  харківській  Книгарні «Є» (вул. Сумська, 3) відбулась презентація двокнижжя  Тетяни Терен «RЕСвізити. Антологія письменницьких голосів». Спеціальним гостем заходу був один із героїв книги – письменник Сергій Жадан, який під час зустрічі поділився своїми думками про проект «RЕСвізити...» та однойменні  книги інтерв`ю, які вийшли у «Видавництві Старого Лева».

Що демонструє двокнижжя «RЕСвізити. Антологія письменницьких голосів»? Що у нас традиційно мало художньої літератури, а якщо вона з’являється, то зазвичай не дуже цікава або викликає велику кількість критичних зауважень. Натомість якісь найбільш несподівані, оригінальні й прогресивні речі виходять поза межами літератури. Це або публіцистика, або якісь дослідження, або нотатки про мандри, або книги інтерв’ю. Думаю, це така характеристика сучасної української літератури, яка ще буде певний час зберігатися.

Також цей проект показує, наскільки по-різному можна ставитися до письменників, наскільки по-різному з ними можна говорити і наскільки по-різному їх можна чути. У нас багато хто бере інтерв’ю, але почитайте будь-яку типову розмову з українським письменником, і ви там обов’язково побачите: прізвище російського президента, ціни на ринку нафти, огляд побіжної ситуації на Близькому Сході… Що завгодно, але не література, хоча там можуть бути згадки про які-небудь премії, гонорари чи сварки. І у цих текстах ви не побачите самих письменників, бо їх не видно за мас-медійними штампами і кліше.

Виявляється, що письменник, навіть маючи певну трибуну і можливість висловлюватися, просто цього не використовує. Саме тому, певною мірою, ми погано знаємо наших авторів. Або знаємо їх за викривленими віддзеркаленнями, які нам дають мас-медіа.

Ось чому такі цікаві «RECвізити...». Дивлячись на ці книги, я відразу згадую серію «Інший формат» Тараса Прохаська — проект, завдяки якому розмова письменника з письменником перетворювалася на герметичний самодостатній жанр, який не співвідносився з тим, де й коли це було записано і про що йшлося. Розмова була цікава сама по собі: люди говорили про все настільки щиро й глибоко, що це автоматично ставало цікавим і читачеві.

Фото - Григорій Ганзбург

Виявляється, письменник необов’язково має бути совістю нації, моральним авторитетом та політичним експертом,  і при цьому викликати інтерес свого читача. Надзвичайно добре і приємно, що Таня це розуміє та відчуває.

Достатньо, здавалося б, поставити якісь запитання, отримати відповіді — і це вже розмова. А виявляється, розмова вимагає певної напруженої роботи і старання обох учасників — і того, хто запитує, і того, хто відповідає. А в більшості випадків старання немає з обох сторін. По-перше, журналісти дуже часто легковажать — навіть не «гуглять» і не читають «Вікіпедію». По-друге, письменники, бачачи таке до себе ставлення, не дуже переймаються інтерв’ю. Врешті, все це перетворюється на певного роду профанацію самого жанру розмови.

Такі проекти, як «RECвізити...», повертають речам їхню первинну сутність і значення. Цілком можливо, що з часом це двокнижжя будуть читати з більшим інтересом, аніж деякі сьогоднішні художні романи і гостросюжетні повісті. З чим я нас усіх і вітаю.

Фото - Григорій Ганзбург