0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Про поезію і те, що між рядками
Повітря навесні наповнене віршами, почуттями й передчуттям чогось неймовірного. Недарма День поезії світ відзначає 21 березня, у період, коли ми по-особливому чутливі, легкі й відкриті до нового. З нагоди свята наші поети розкажуть про віщі вірші, улюблені місця і те, що надихає творити.
 
Автор фото Jean-Luc Benazet.
 
Автор фото Jean-Luc Benazet.
Ірина Шувалова, авторка збірки «каміньсадліс»
 
Поети приписують, що вони вміють передбачати майбутнє (або ж формують його), чи є у вас віщі вірші?
 
Поети працюють глибоко всередині реальності, у неї в череві – і тому можуть звідти, зсередини, часом випадково намацати щось таке, що ззовні видається «пророцтвом». Шотландський поет Томас Кемпбелл писав свого часу: «Coming events cast their shadows before» – тіні майбутнього можна розгледіти задовго до того, як воно настане. Не містичним третім оком, а просто пильнішим, уважнішим, інакше налаштованим оком поета. Взагалі, робота поета – дуже НЕ абстрактна. Вона десь настільки ж конкретна, як те, що робить садівник, тесля, ткаля або гончар. Це прикладна робота з реальністю – от тільки в її мовно-смисловому вимірі. Тому як садівник може сказати з певною мірою певності: «Якщо в ґрунті під трояндами розвелися мурахи, навряд чи варто чекати від рослин щедрого цвітіння», так і поет може щось спостерегти і вгадати. Але я – не дуже уважний діагност, тому в моєму випадку такі пророцтва – суто збіги. Припустімо, в моїй збірці 2014 року «Ос» є написаний за кілька років до того вірш «вже дзвенить павутиння на сполох: війна, війна». Звісно, до війни на Донбасі цей вірш не має жодного стосунку, і «віщим» не є.
 
Чи є у вас магічні місця, де по-особливому пишеться, твориться і дихається на повну?
 
Ці місця – не стільки навколо мене, скільки в моїй голові. Не в тому сенсі, що вони уявні, а в тому сенсі, що у мене всередині має бути достатньо простору для емоційно-інтелектуальних маневрів, які сукупно й становлять творчий процес. Суттєво захаращують цей простір утома, стрес, надмірне перебування серед людей. Всі ці речі заважають мені як поетові застромити пальці в розетку довколишньої реальності й дістати той незамінний електрошок від контакту голої шкіри з голою реальністю, без якого поезія відбутися не може. Коли ж цей простір у мене всередині є, то я – як увімкнений передавач: можу працювати всюди і транслювати все – від китайських нічних тролейбусів до порожніх англійських церков чи розтопленого сонця в київських шибах. У цьому сенсі, поет водночас – і по той бік місць, і в самісінькому нутрі реальності, у неї під язиком; і вічний інсайдер, і вічний зайда.
 
 
Ярина Сенчишин, авторка збірки «Розплєси»
 
Поети приписують, що вони вміють передбачати майбутнє (або ж формують його), чи є у вас віщі вірші?
 
Ніколи серйозно не думала про свої вірші у цьому контексті. Звичайно, якісь «віщі» рядки можна знайти, але вони або занадто особисті, або смішні. Такого вірша, як, скажімо, «Літаюча голова» Віктора Неборака у мене немає. Коли під час Революції Гідності на Майдані гинули люди, у моїй голові стукотіли рядки: «сокира невидима в місто ввійшла», «роззяви напились дешевої крові», «ожила куля з “Оркестру” Фелліні». А остання строфа просто вражає:
 
Запам'ятай, не сховатись ніде!
Площа приходить у схови, площа!
Бруківку темну свято полоще
і в небеса Ренесансу гряде.
 
Потім Віктор розповів, що вірш був написаний у середині вісімдесятих, у майстерні знайомої художниці на вулиці, що веде від Майдану Незалежності до Михайлівської площі. Тут є про що подумати.
 
Чи є у вас магічні місця, де по-особливому пишеться, твориться і дихається на повну?
 
Магічне, мабуть, тільки одне – Криворівня – село, з якого видно хребти Чорногори, через яке протікає моя улюблена ріка – Чорний Черемош. Це місце з першого приїзду стало для мене рідним, хоча гуцульської крові у мене немає. А ще це така западина в часі, мій особистий час там майже зупиняється. У Криворівні я написала дуже важливі для себе вірші. Але чи не половину «Розплєсів» написала у затишній львівській кав'ярні, переважно у першій половині дня, коли там майже не було відвідувачів. Писала у потягах, на вокзалах, одного вірша написала навіть у філармонії на концерті класичної музики.
 
 
Юрко Іздрик, автор збірки «Інші речі»
 
Поети приписують, що вони вміють передбачати майбутнє (або ж формують його), чи є у вас віщі вірші?
 
Постійно прописую собі майбутнє, наскільки можливо. Правда, останнім часом це щоразу важче робити – майбутнє вдає, наче його немає. На відміну від більшості вихованих людей, я абажаю жанр «а-я-ж-вам-казала», проте оскільки мої передбачення переважно невеселі, то важко тішитись, коли вони збуваються. Загалом для людини, яка бавиться комбінаторикою слів, шанси вгадати що-небудь предметне доволі високі – це справа статистики й мовної інтуїції. Літератори цілком несвідомо наговорюють цілі сегменти іще недійсної дійсності. Вигадуючи означення, вгадуючи імена та назви для реальності, яка лише повинна з'явитися.
 
Ось, для прикладу, вірш ВІРУС. Написано його 5 жовтня 2013 року, о 05:42 ранку цього ж дня опубліковано в моєму блозі МЕРТВИЙ ЩОДЕННИК, а трохи згодом – у збірці «Календар любові». Навряд чи вірш цей можна вважати передбаченням ковід-епідемії (хоча тема «вірусу» присутня іще в трьох тогорічних віршах, в одному з яких знайдемо навіть слово «пандемія»). Проте про епідемію тривожності (один із наслідків усієї карантинної заварухи, про що останньо сигналізують соціопсихологи і медики) тут сказано, вважай, прямим текстом. Коротше, я-ж-вам-казала, але шо то вам помогло?
 
Чи є у вас магічні місця, де по-особливому пишеться, твориться і дихається на повну?
 
Вдома на канапі. В поїздах. На вулиці в час прогулянки. У ліжку (прокидаючись/ засинаючи).

Автор фото — Валентин Кузан
 
Автор фото — Валентин Кузан
Анна Малігон, авторка збірки «Розарій»
 
Поети приписують, що вони вміють передбачати майбутнє (або ж формують його), чи є у вас віщі вірші?
 
Коли йдеться про передбачення, то це не цілі вірші, радше якісь окремі рядки. Наприклад, у першій моїй збірці «Дзвінок у двері» є згадки про сина, хоча написана вона в шкільні роки. А більшість віршів про війну написані ранішими роками, зокрема балада «Чорний снайпер»: «...я їх бачив – ті хлопці мені тепер / сняться, і танки на мене тиснуть», «Вони сповзались до тіла з –усіх сторін / згідно з наказом – забрати та поховати / щоб до світання... Іван стріляв і старів, стріляв і думав собі: Хіба ти / не помічаєш, яка навкруги нудьга? / Душить і наших, і їхніх та сама жаба. / Падають хлопці. Знову болить нога. Жде генерал. Повертатись пора до штабу». А що було передбачень про особисті стосунки, то й не злічити, ніби все писалось «авансом». 
 
Чи є у вас магічні місця, де по-особливому пишеться, твориться і дихається на повну?
 
Мої місця сили – це береги річок, соснові ліси, гори. Та є одне найсильніше – легендарна Замкова гора (саме та, де Андріївський узвіз). Багата на події фатальні й прекрасні, дає мені потужну енергію. Так склалося, що недалеко від того місця я й живу. І щаслива.
 
 
 
Поети приписують, що вони вміють передбачати майбутнє (або ж формують його), чи є у вас віщі вірші?
 
На жаль, є. В 2008 в Москві видав книжку «Майданчик про забудову» про Одесу. Ні, то не пророцтво, бо забудова багатоповерхівками вже розпочалася. Але масштаби цієї архітектурної катастрофи передбачити було неможливо.
 
У 2012 році написав декілька віршів в яких було передбачення російської експансії в Україні й загалом – мілітарізації РФ. Навіть пандемія... Жінка каже – мовчи! Бо збудеться.
 
Чи є у вас магічні місця, де по-особливому пишеться, твориться і дихається на повну?
 
Так. Це мій кабінет – рано вранці, чи вночі, коли усі сплять міцно, навіть моя киця. Якщо про місто, а не про місце – це Рим.
 
 
 
 
Вам може бути цікаво
Олександр Шатохін: «Кожну книжечку я намагаюсь зробити хоч трохи по-інакшому»
«Есеїстика виростає з тем, яке приносить тобі життя», – Андрій Бондар презентував книгу «Ласощі для Медора» на Book Forum
Олена Стяжкіна: Україна навіть у колаборантів асоціюється зі свободою
«Кожен примірник цієї книжки буде унікальним», — Вікторія Амеліна про «Е-е-есторії Екскаватора Еки»
Ольга Купріян: Я написала свою книжку, спостерігаючи за дітьми у власному дворі
Юлія Мусаковська: «Всі, хто борються за свободу, чимось жертвують і змінюються»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати