Падіння Марса: Червона планета у літературі та наука, що ховається за нею
07.02.2018
Цими днями головною новиною світу став запуск нової Falcon Heavy. Схоже на те, що Ілон Маск таки виконає свою обіцянку та відправить людей на Марс у найближчі кілька десятиріч. Важко уявити, але лише сторіччя тому ми ще думали, що Червону планету заселяє високорозвинена цивілізація. Лише сто років! Кажуть, що увесь наш технічний прогрес був народжений мріями. Але якщо подивитися ближче, можна побачити, що іноді різниця не така вже і велика: наукові ідеї породжують фантастику, а фантастика надихає науковців на неймовірні відкриття.
Текст - Марина Макарова, чільне зображення - кадр з фільму «Марсіанин»
1895-1897
«Війна світів», Герберта Уеллс
Наприкінці ХІХ століття знання людства про Марс були дуже обмеженими. Вважалося, що Марс подібний до Землі через розмір та місце у Сонячній системі, але спустошений через занадто близьке розташування до нашої зірки. У 1878 році італійський вчений Джованні Скіапареллі побачив на поверхні Марса дивні видовжені об’єкти, які назвав «canali». Звичайно, імовірність того, що на планеті є об’єкти неприродного походження, просто підірвала як науковий, так і літературний світ.
Але не лише наука надихнула Герберта Уеллса написати його «Війну світів», до цього доклалася також і політика. На той час Британія була колоніальною імперією, та страх перед вторгненням іноземних сил був широко поширеним. Наростала напруга між країнами, і між 1817 та 1914 роками було написано та видано понад 60 художніх творів про війну. То ж не дивно, що на фоні заяви Скіапареллі у голові Уеллса зародилися ідеї про вторгнення не просто зі сусідньої держави, а з сусідньої планети.
У книжці ми ще не бачимо Марс, людство ще досить слабке не тільки для того, щоб дістатися Червоної планети, а й навіть щоб просто про це подумати. Але ми маємо досить близьке знайомство із самими марсіанами. Вони прилітають на землю у чомусь подібному до циліндрів, які трансформуються у жахливі машини для вбивств. Марсіани не мають тіла, лише величезні мізки і щось на кшталт щупальців, за допомогою яких вони управляють своїми машинами. Ці створіння не мають співчуття та жалю, вони спалюють та знищують усе на своєму шляху. І, що найцікавіше, для виживання їм потрібна людська кров. Марсіани використовують технології, які не снилися землянам, тож останні не мають жодних шансів у відкритій конфронтації.
Книга, особливо ідея космічних подорожей у циліндрах, надихнула молодого Роберта Ґоддарда. Роками пізніше він стане інженером та фізиком, який винайде першу ракету на рідкому паливі й багатоступеневу ракету, та буде названий попередником Космічної Ери.
1911-1914
«Принцеса Марса», Едгар Райс Барроуз
Едгар Райс Барроуз, відомий передовсім як автор історій про Тарзана, показав читачам зовсім інший Марс. Він також надихнувся ідеєю високорозвиненої цивілізації на планеті, яка поступово занепадає. Як наукове підґрунтя Берроуз використав книгу «Марс та його канали», опубліковану 1906 року американським астрономом Персівалєм Лоуеллом. Лоуелл вважав, що марсіани побудували величезні канали від полюса до полюса, щоб зберегти залишки води на планеті. Також вчений писав про темні плями на поверхні Марса, які, на його думку, могли бути зеленими оазисами.
Марс Берроуза, або Барсум, як його називає місцеве населення, вмирає. Це величезна пустеля з руїнами старовинних міст. Океани майже спустошені, атмосфера розріджена. Берроуз заселяє Марс різними расами. Одні з них – червоні марсіани, які виглядають як люди, але мають червону шкіру. Їхні головні міста – Геліум та Зоданга – у стані довготривалої війни, саме тому наука стоїть на місці, а використовують марсіани досягнення їхніх предків. Також планету населяють кочові варвари Тарки – зелені марсіани. Вони дійсно зелені, утричі біліші за звичайну людину та мають по чотири руки. Живуть тарки у зруйнований містах минулого, а усі їхні технології бути вкрадені у червоних марсіан.
Головний герой твору, Джон Картер, ветеран американської громадянської війни, опиняється на планеті більше за допомогою магії, аніж науки. На початку ХХ століття знання людей про космос залишали бажати кращого. «Марс став чимось на кшталт містичної арени, на яку ми спроектували усі наші земні надії та страхи», – писав Карл Саган, один з найвідоміших у світі астрономів та космологів, який колись надихнувся «Принцесою Марса». Саган досліджував поверхні Марса, Юпітера та Венери, також був одним з науковців, які відправили у космос перше зашифроване повідомлення від землян.
1950
«Марсіанські хроніки», Рей Бредбері
В одному з останніх інтерв’ю перед смертю Рей Бредбері сказав: «“Марсіанські хроніки” ніколи б не “відбулися”, якби не “Принцеса Марса”». У книжці Бредбері ми також знаходимо на Марсі канали, заповнені водою, та високорозвинену марсіанську цивілізацію. Ідеї Лоуелла, фантазії Берроуза, а також політичні події вплинули на автора, то ж у «Марсіанських хроніках» ми знаходимо і теми расизму, і цензури, і небезпеку ядерної війни.
Марсіани Бредбері – мудра та надзвичайно красива раса. Вони мають коричневу шкіру, золоті очі, глибокий ніжний голос та охайні фігури. Марсіани живуть у прекрасних містах та мають приголомшливі технології. Наприклад, вирощують золоті фрукти на кристальних колонах, використовують літальні автівки, книги, що розмовляють, та навіть телепатію. Земляни у порівнянні з марсіанами виглядають неосвіченими варварами.
Але, що важливо у науковому контексті, земляни у книжці Бредбері досягають червоної планети за допомогою власних технологій. Вони приходять не для того, щоб досліджувати, а щоб колонізувати, і роблять одну помилку за іншою. Який результат? Трагедія на Марсі, ядерна війна на Землі. Із швидким розвитком науки Бредбері ставить читачам питання: чи готове людство до нових технологій, атомної енергії, ракет та космічних подорожей?
2009-2011
«Марсіанин», Енді Вейр
Майже через 50 років інший автор дає відповідь на питання Бредбері – «Так, ми готові». І ми готові не лише використовувати нові технології, а й гуртуватися навколо вирішення серйозних проблем. Книга Вейра базується на сучасних знаннях, і ми більше не маємо ілюзій щодо життя на Червоній планеті. У романі Марс є вимерлою пустелею, такою, якою й має бути. Але книга яскраво демонструє нам, як змінилися наука, освіта, наші можливості та навіть наші мрії за якихось 50 років.
Щоб написати «Марсіанина», Анді Вейр, програміст, самостійно вивчив історію пілотованих космічних польотів, орбітальну механіку, біологію, хімію, астрономію. Усі події у книжці виглядають дуже реалістично та засновані на наукових фактах. Читач побачить третю місію на Марс у 2023 році, яка закінчується катастрофою через величезну пилову бурю. Під час евакуації астронавт Марк Вотні потрапляє у нещасний випадок та залишається один на цілій планеті.
Він намагається вижити, використовуючи усі свої знання та вміння. Він вирощує картоплю на підлозі наукової станції, спалює водень, щоб добути воду, і навіть примудряється налагодити зв’язок із Землею. Усе, що він робить, технологічно можливе. Ця книга демонструє, наскільки реалістичними стали наші мрії про космічні подорожі. У «Марсіанені» наука та вигадка стоять настільки близько, що іноді їх дуже важко розрізнити. Не вірите у пригоди Вотні на Марсі? Лише погляньте сюди (секція Bookmarks, «The Martian Path»). На офіційному сайті NASA можна знайти детальну мапу переміщень астронавта по планеті ;)
2007-2016
Серія про пригоди Джорджа від Стівена Гокінґа та Люсі Гокінґ
То як, це все? Ми тепер знаємо про Марс все, кінець фантазії? Зовсім ні. Як сказав один із найвідоміших сучасних популяризаторів науки Ніл Деграсс Тайсон, вивчення космосу та інших планет нам потрібне для того, щоб краще розуміти нашу рідну Землю. Хто знає, що ми знайдемо на Марсі, коли на власні очі його побачимо? І, зрештою, хтось має туди долетіти :)
Тож чому не створити книги, які надихнуть на космічні дослідження наступні покоління? Саме за це взявся легенда сучасної астрофізики Стівен Гокінґ, а допомагала йому у цьому дочка, письменниця, журналістка та фізик Люсі Гокінґ. Сьогодні опублікована ціла серія видань про пригоди хлопчика Джорджа та його друзів, які мають ті ж проблеми, що й усі дітлахи світу – шкільні друзі та вороги, стосунки з батьками, перші кохання. Але при цьому герої книги паралельно досліджують космос та дізнаються основи квантової фізики.
У творах Гокінґів наука тісно переплітається із фантазією: діти потрапляють на різні планети, подорожують на астероїді тощо, а допомагає їм у цьому надпотужний комп’ютер, який, до речі, росте та змінюється разом із дітьми. Так фантазії про досягнення недосяжного, про нові відкриття та створення квантового комп’ютера поселяються у головах тих, хто одного дня може помандрувати на Марс. Ми живемо в епоху, коли розбиратися у надскладних науках стає модно, а Джордж та його компанія – чудова можливість продемонструвати це дітям.
Інфографіка Canadian Space Agency
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно