Сходознавець, журналіст Олексій Коваль про книгу Доржа Бату «Таємниця старого Лами»
15.05.2021
«Таємниця старого Лами» — новинка від Доржа Бату, автора книг про Франческу та роману «Моцарт 2.0». В основі книги — реальні події з життя автора та реальні персонажі. Кожен читач знайде у цій книжці щось своє: для когось ця історія привідкриє таємниці Вчення і буддійського світосприйняття. Для когось вона буде екскурсом у жорстокі радянські часи і покаже, що доля усіх народів, які були загнані в СРСР, трагічно схожа. А для когось вона буде просто неймовірно веселою і сумною водночас, детективною пригодою двох хлопчаків та їхнього старого Вчителя Чімітдоржа-лами.
Ось як про книгу відгукується сходознавець і журналіст Олексій Коваль.
***
Я особисто дуже довго чекав на цю книжку. Адже знав про дитячі роки від самого Доржа Бату (Андрія Васильєва), зокрема й про його перебування у буддійському монастирі ще підлітком. Але мене, як сходознавця, цікавили більш, мабуть, буденні речі: які книжки входили у курс навчання монахів і яким був спосіб життя у монастирі, якою була мова молитов тощо. Тому сам сюжет книжки для мене виявився повною несподіванкою. На моє здивування, він чимось нагадав мені «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, але перенесені в азійські простори та реалії. Йдеться не про самі пригоди Доржа та його друга, а міститься розповідь про досить суттєві речі, які автор вплітає в хід розповіді – про дружбу і підступність, про перемогу над злом за допомогою добра, про доброчесність та ницість, про історію і традиції свого народу, занедбані в умовах радянської дійсності, про буденні справи монахів, а також захоплюючі та часом містичні сторони буддійського культу. Але я б сказав, що загалом це розповідь про ВІРУ. Про важкі пошуки цієї віри. Про таку віру, яка робить людину сильною. Така віра потрібна всім нам у будь-який час.
***
У тибетській традиції буддизму, яка поширена, як в Монголії, так і у культурно спорідненій з останньою, Бурятії, є вчення про «терма». Це приховані майстрами минулого таємні вчення та сакральні скарби, які мають відкритися прийдешнім поколінням тільки тоді, коли настане певна нагода. Коли люди будуть здатні осягнути їх, в гідний спосіб використати і коли для дальшого поширення вчення Будди буде сприятливий час. Робили такі схованки й тоді, коли наступали для буддизму несприятливі і важкі часи, коли відбувалися гоніння на віру. Відкрити такий скарб може не кожен, а лише людина, що досягла вже певного ступеня духовної реалізації. Юні герої книжки теж проходять цим шляхом поряд зі старшими монахами, наставниками, а також майстрами медитації та втаємничених ритуалів. Можливості цих людей, на наш погляд – людей далеких від містики – були б просто дивовижними та надлюдськими. Але це не є недосяжним для людини, яка все життя присвятила духовному подвижництву та певним практикам. Саме свідками цих див стали герої книжки і так поринули до захопливої пригоди.
Книжка нам розкриває також дуже важливий елемент буддійського вчення і монастирської системи освіти, як зв'язок «вчитель» – «учень». У буддійських країнах таких вчителів звуть «ламами» – мудрецями, які беруть на себе почесну місію та відповідальність за виховання молодих ченців або тих, хто ними хоче стати.
З мудрих, гострих і веселих діалогів старого лами Чімітдоржа та його учнів не тхне буддійською схоластикою, а ллється живе вчення Дхарми (Вчення Будди). І неофіти мають самотужки порозмислити разом із ним над основними постулатами вчення на досить конкретних прикладах з життя, або раптово, дійти висновку, що всі авторитетні буддійські майстри минулого, включно з самим історичним Буддою – індійським королевичем Сіддгартхою Ґаутамою – «страждали хернею» до того, як досягли Просвітлення.
Описаний в книзі – це був цікавий час, коли буддійське вчення лише почало відроджуватися у Бурятії, незадовго перед колапсом СРСР. Відкривалися монастирі, відновлювалися богослужіння та впорядковувалися призабуті місця паломництва, де люди робили ритуали на честь предків та богів. Світська та партійна влада вже не перешкоджала цьому, але спостерігала за цим духовним відродженням. Це й не дивно.
Духовні люди вже не боялися. Дорж Бату через всю книжку розкриває для нас схованки, які десятки років містилися у душах старих людей, лам і ченців, у суспільній пам’яті цілого народу. Ці схованки, які часто ми самі воліємо не відкривати, не заглядати туди аж так часто, бо вони викликають болісні відчуття за пережите родичами, близькими чи цілим народом. Для українців там заховалися спогади про Дем’янів Лаз та Биківню, Соловки та Тайшет, Воркуту і Колиму, для бурятів місцями скоєння злочину радянським режимом стали буддійські монастирі, які просто винищувалися так, щоб навіть згадки про них не залишилось, а місця, де вони були, забулися. Духовних людей – лам та монахів, – яких у Бурят-Монголії були тисячі і тисячі розстрілювали та відсилали по тих самих страхітливих таборах сталінського «ГУЛАГу». Вижити там, зберегти віру, повернутися, набратися сміливості знову відроджувати духовне життя свого народу – це величезний подвиг, який вчинили звичайні монахи, зокрема й лама-вчитель Чімітдорж. Пам'ять про цей час, про цих людей, про їхню нелегку долю і трагічний досвід також укріплюватиме нас у Вірі.
Розгадуйте таємницю, шукайте скарби і робіть відкриття разом із книжкою Доржа Бату. Хай цей шлях приведе вас до справжнього Вчителя, яким я для себе особисто вважаю автора цієї чудової книжки.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно