0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Не про Ромео і Джульєтту: некласичні літературні пари
Іноді для нас, людей, гірше втратити любов,
ніж ніколи її не знати.
Юстейн Гордер
 
Елізабет Беннет і містер Дарсі, Скарлетт О’Хара і Ретт Батлер, Джейн Ейр і містер Рочестер, Майстер і Маргарита… Саме ці класичні літературні «парочки» найчастіше згадують напередодні Дня всіх закоханих як символи вічного кохання, якому не страшні ані час, ні відстані, соціальні упередження чи навіть внутрішні сумніви. Однак життя рідко нагадує ідеалізовані сюжети класичних творів, а кохання майже ніколи не вкладається в описані шаблони. Почуття, що виникають між ним і нею, неповторні у кожному окремому випадку, а отже, заслуговують на власну історію.
 
Пропоную ваші увазі п’ять книжкових пар, чиє кохання далеке від літературних канонів й ідеалів, але від того не менш сильне й щире. Адже хто сказав, що справжнє кохання без тріщинок і штормів?
 
Чільна світлина – кадр з фільму «Мости округа Медісон», 1995 рік
 
Матія та Аліче – прості числа, що знайшли одне одного
 
 
«Самотність простих чисел» Паоло Джордано – книжка, яку ковтаєш за кілька днів, а згодом ще кілька місяців живеш з її героями. Одразу й не скажеш, що це дебютний роман молодого італійського письменника. З перших сторінок вас накриває драматизмом життя й непримиримою трагічністю людських душ. Це роман про кохання двох самотніх людей, простих чисел – Матії та Аліче. Паоло Джордано, математик і фізик за освітою, не випадково обрав наскрізним символом твору числа, що діляться лише на одиницю і на себе, затиснуті в шерезі «чужих» їм натуральних чисел. Саме такими почувають себе головні герої – самотні й загублені, травмовані й зламані, незрозумілі собі й світові, близькі, але недостатньо: «Їх із Матією поєднувала невидима пружна нить, похована під горою не надто істотних речей, нить, що могла існувати тільки між такими двома, як вони: між тими, хто побачив одне в одному свою самотність».
 
Без сумніву, Джордано створив не лише один із найоригінальніших творів, але й поєднав серця двох нетипових особистостей. Він – хлопець-геній, що втратив розумово неповносправну сестру-близнючку і відтоді намагається знайти порятунок в математиці, бо це єдине стійке й непохитне в його житті. Вона – покалічена дівчина, що зростає без матері й страждає анорексією. І він, і вона живуть із наслідками дитячих травм. І він, і вона – ненормальні навіть для рідних батьків, забиті у власні «коробки». Зустрівшись, ці двоє покалічених побачили одне в одному щось близьке, так само надламане. Але чи наважаться Аліче і Матія подолати останні півкроку назустріч одне одному й розділити своє серце надвоє? Фінал залишається за читачем.
 
Франческа і Роберт – доросле кохання довжиною в чотири дні
 
 
«Мости округа Медісон» Роберта Воллера – один із найпопулярніших романів минулого століття, проданий у світі накладом понад 60 мільйонів примірників. Чималу славу книзі принесла однойменна екранізація з Меріл Стріп та Клінтом Іствудом у головних ролях. Це історія про кохання, від якого ніхто «не застрахований», і про те, що краще втрати, ніж ніколи не мати. У них було лише чотири дні, але й цього виявилося достатньо, щоб ніколи більше не забути одне одного.
 
Франческа – нещаслива в шлюбі дружина фермера, мати двох дітей, для якої власні інтереси давно не в пріоритеті. Роберт – самотній фотожурналіст, який постійно скитається й не має надійного прихистку, де б на нього хтось чекав. Вони обоє вже далеко не молоді. Однак ніхто не застрахований від зустрічі з ним – з коханням, яке приходить у найнеочікуваніші моменти. Він мав фотографувати старі дерев’яні мости в окрузі Медісон, а вона показала йому дорогу. І так вийшло, що чоловік з дітьми якраз поїхали з дому на кілька днів…
 
 
Уся книжка – це лише чотири дні, за які в серцях Франчески Джонсон і Роберти Кінкейда вибухнуло почуття, що не покинуло їх до кінця життя. Почуття, силу якого вони й самі осягнули не одразу. Яке воно, кохання, коли позаду півжиття? Спостерігаючи за головними героями, на думку спадає лише: навдивовижу поетичне, ніжне, чутливе, дещо полохливе, без зайвих слів і порожніх обіцянок, на межі самотності й бажання розчинитися одне в одному. І як би не закінчилася історія цих самотніх людей, нічого не буває дарма й невчасно: «Просто вдячний долі за те, що принаймні зустрів тебе. Адже ми могли пролетіти повз одне одного, як дві порошинки у Всесвіті».
 
Конні й Кліфорд – відвертий виклик суспільній моралі 
 
 
«Коханець леді Чаттерлей» Девіда Лоуренса став справжньою секс-революцією в літературі 20-х років минулого століття, ризикованою і сміливою спробою художньо осмислити плотську сторону кохання. Настільки сміливою, що літературні пуристи зробили все, щоб роман-виклик, роман-провокація ще понад тридцять років був заборонений для публікації. Однак це не завадило його сюжету стати класичним у своєму жанрі.
 
Одні назвуть «Коханця» порнографією, інші – шедевром літератури XX століття. Та, на відміну від нашумілих «відтінків», навряд чи Лоуренс головною метою ставив виключно змалювання інтимних сцен на межі еротики й вульгарності. Його герої – дружина заможного баронета Кліффорда Чаттерлея і лісник Меллорз – знайшли порятунок одне в одному. Такі різні, але однаково покалічені внутрішньо, затиснені під тягарем суспільної моралі й осуду. Конні так і не пізнала справжнього кохання поряд із покаліченим чоловіком. Та й шлюб їхній був радше випадковістю.
 
 
 
«Вони зблизилися, немов люди, які опинилися разом на кораблі, що тоне» – і разом пішли на дно. Секс мало важив для Кліффорда і до каліцтва, був радше «просто випадковістю чи додатком», що здійснювався без особливої потреби на це. І Конні, молода й сповнена внутрішнього вогню, мучиться тим, як мало цікавить чоловіка і як багато в ній вмирає невисловленого. І тоді з’являється він – грубий неотесаний чоловік, що порятував спочатку її тіло, а потім і душу: «І вона знала, якщо вона віддалася мужчині, значить, це насправді. Та якщо вона тримала себе для себе, значить усе — ніщо. Вона була стара; відчувала, що їй мільйони років. І нарешті їй несила далі нести тягар самої себе. Її треба було взяти». Хатинка лісника на тлі шахт і труб стала їхнім тілесним раєм, де не існувало суспільного осуду – лише вони зі своїми природними почуттями.
 
І знав би Лоуренс, в якому неповторному метафоричному оформленні від Творчої майстерні «Аґрафка» отримає новий подих його твір!
 
Ліліан і Клерфе – навипередки зі смертю
 
 
Хочете прочитати психологічну драму й пережити маленькі людські трагедії? – Вам до Ремарка. Хочете прочитати про кохання? – Вам до Ремарка. Хочете перенестися в прокурений готельний номер із приглушеним світлом, де тільки ви двоє, загубившись у простирадлах, говорите про життя страшними й гарними словами? – Це все про творчість Ремарка. І тут лише два варіанти: ви або зрозумієте, що Ремарк не ваш автор, або назавжди й безповоротно закохаєтеся в його стиль і особливу трагічність світовідчуття.
 
«Життя у позику» – один із найвідоміших і найчуттєвіших романів німецького письменника «втраченого покоління». Це один із небагатьох творів Ремарка, де лірична складова потіснила воєнно-політичну тематику. Друга назва роману – «Der Himmel kennt keine Günstlinge», тобто «Небеса не мають улюбленців». Вона майже невідома на пострадянському просторі, однак напрочуд влучна для цієї книжки. Він – автогонщик, який постійно наражає себе на ризик і не уявляє життя без швидкості. Вона – одна з пацієнток санаторію для хворих на туберкульоз, де перебуває ось уже чотири роки. Їй остогидли гірські краєвиди й постійна присутність смерті, яка що не день когось «забирає» звідти. Ще й моторошним спогадом нависає війна, що назавжди оскоминою залишилася в серцях її очевидців. Їхня зустріч стала посмішкою долі для обох – загублених, розгублених, наляканих, але зі шаленим бажанням жити. Понад усе Ліліан прагнула вирватися зі стін санаторію, і Клерфе подарував їй це – свободу прожити життя так, як хочеться, сповнити сенсом кожну мить: «Хіба вона полюбила його не за те, що він цінував кожну мить, мовби та була останньою в його житті?».
 
Якщо ви ще не читали Ремарка – це саме так книжка, з якої варто почати знайомство (вважайте, це вам знак). Чуттєво, трагічно, надривно і так, наче сторінками розлито саме життя. І ці двоє смертельно закоханих ще довго не відпускатимуть вас.
 
Аксель і Беатрис – притча про кохання, пам'ять і забуття
 
 
Вже після роману-антиутопії «Не відпускай мене» не залишається сумнів, що Кадзуо Ішіґуро, минулорічного лауреата Нобелівської премії, цікавить глибина людських взаємин і почуттів, внутрішні злами й трагедії. І щоб передати їх, йому не потрібні емоційні діалоги чи напружений сюжет. Автор робить це філігранно й тихо, але від того оповідь звучить не менш пронизливо. Вже за кілька тижнів «Похований велетень» вийде українською у «Видавництві Старого Лева» в оформленні Оксани Йориш, і кожен зможе сповна насолодитися плинною тишею й глибиною прози Ішіґуро.
 
«Похований велетень» – алегоричний роман у жанрі фентезі, що переносить читача в лицарські часи короля Артура. Ішіґуро поєднав у свої книзі кілька класичних сюжетів: тут і роман-подорож, і роман-пошук, і «перемога над чудовиськом». У центрі оповіді не молоді закохані юнці чи пристрасні коханці, а подружжя літнього віку, Аксель і Беатрис. На їхні краї найшла густа імла, що затуманила минуле. Усе, що залишилося в пари, – ледь вловимий спогад про сина, який після сварки з батьками відправився до сусіднього села і більше ніколи не з’являвся. Аксель і Беатрис вирішують, що настала слушна година нарешті провідати його. Бідні, вони готові обманювати й обманюватись. Адже знають, що насправді трапилося з їхнім сином.
 
 
Найважливішим випробуванням для подружжя стане розмова з човнярем, що, за повір’ям, переправляє по-справжньому закохані пари на острів, де вони зможуть до кінця життя насолоджуватися товариством одне одного. Але перед тим човняр поставить їм кілька питань. Аксель і Беатрис, які так ніжно й зворушливо дбають одне про одного, насправді приховують чимало скелетів у шафі. Їхнє кохання не ідеальне: зради, образи, помсти… Але хіба існує справжнє почуття без темних плям, якщо ці двоє старців й далі готові йти разом до кінця: «Мені буде невимовно сумно, принцесо, йти окремо від тебе, коли дорога дозволяє рухатися так, як ми йшли завжди».
 
Вам може бути цікаво
«Прокрастинація», або витончене мистецтво відкладати справи на потім
Владика Борис Ґудзяк: «Сьогодні дуже важливо долати страх довірою»
«День народження ялинки»: передсвяткова читанка для дітей у Києві
5 дитячих книг, які надихають мріяти та не втрачати віри в себе
Графік роботи Старого Лева під час новорічно-різдвяних свят
Вірш дня. Костянтин Москалець
stary_lev Стежити
дописів читачів