Назад у ХХ століття: про що писали в 50-90-ті роки
Луцюк Анна
04.09.2020
Нам завжди цікаво зазирнути в минуле, відтворити портрет часу і відчути дух епохи, яка вже відійшла. Один зі способів повернутися на крок або десятиліття назад — це книжки. Письменники мають здатність фіксувати момент у деталях. Роки минають, а деякі тексти лишаються актуальними, хоч і суттєво відрізняються за ритмом, наповненням від сьогодення. Друга половина ХХ століття була бурхливою, людство оговтувалося від Другої світової, ускладнювалися технології, і свобода намагалася прорвати усі кордони. Сьогодні поговоримо про книжки, які вплинули на кілька поколінь читачів і впевнено мандрували світом ще до безвізу.
50-ті роки
Ернест Гемінґвей «Старий і море» (1951)
Протягом життя Гемінґвея відбулося чимало масштабних подій, він завжди потрапляв у вихор історії і фіксував її. Хай би де б і з ким розгортався сюжет у його романах й оповіданнях, про що б він говорив, на фоні звучала війна і впертість незламних людей.
Хрестоматійна повість «Старий і море» остаточно вписала автора у світову літературу. За неї Ернест отримав Пулітцерівську премію, а згодом притча стала однією з вагомих причин вручити йому Нобелівську. Історія кубинського рибалки вивчається за шкільною програмою, але сповна відчути й усвідомити текст можна лише, коли назбирається певний життєвий досвід.
Маленька людина і велика рибина на фоні стихії намагаються вижити, і навіть коли від перемоги лишається кістяк, вона того вартувала.
60-ті роки
Тираж закінчився
Марлен Гаусгофер «За стіною» (1963)
Метафора роману австрійської авторки до кінця не розгадана, читачі і критики трактують відповідно до власних досвідів чи ілюзій, але, безумовно, у 2020 рік, коли весь світ опинився на вимушеній ізоляції одне від одного, у тексті дошуковуються нових смислів.
Коли головна героїня виявляє, що відділена від світу прозорою стіною і вибратися із пастки неможливо, то вибір зовсім невеликий і прийняти ситуацію — наймудріше рішення. Місто відучує від життя у гармонії з природою, але обставини повертають головну героїню до первісних правил і зміни пріоритетів.
Жоржі Амаду «Дона Флор та двоє її чоловіків» (1966)
Жоржі Амаду у своїх романах смачно і детально описував бурхливе життя у Бразилії в стилі карнавалу. Події в книжці «Дона Флор та двоє її чоловіків» розгортаються в Байї у 30-40 рр. Половина з трьох сотень персонажів – реальні люди різних соціальних статусів.
В тексті все зосереджено винятково на внутрішньому житті бразильського народу в час, коли почалася Друга світова війна й Бразилія була єдиною країною в Латинській Америці, яка відправила своїх солдатів на війну в Європу. Але в життєвому романі про Дону Флор, власницю кулінарної школи «Смак і Мистецтво», автор зосереджений на внутрішній історії людей і народу, сповна відкриває колоритну й атмосферну землю, край культів та дивовиж.
70-ті роки
Тираж закінчився
Сол Беллоу «Дар Гумбольтда» (1975)
За роман «Дар Гумбольтда» Сол Беллоу отримав Пулітцерівську премію, а наступного року став Нобелівським лауреатом. Йому вдалося майстерно і точно описати взаємодію та дружбу двох американських письменників. Чорний гумор і філософські екзистенційні роздуми утворили текст, який змушує сміятися і задумуватися про непростий вибір, до якого часто змушує життя.
Це парадоксальна історія американців, у яких білозуба усмішка має з’являтися на обличчі вчасно, незалежно від емоцій.
Тираж закінчився
Луїс Хорхе Борхес «Книга піску» (1975)
Збірку оповідань «Книга піску» Борхес вважав найважливішою у своїй творчості, він написав її у зрілому віці незадовго до отримання Премії Сервантеса, однієї з найповажніших нагород серед іспаномовних письменників. Метафора однойменного оповідання підкреслює суть творчості аргентинського генія, він творив безкінечну книгу книг, яку можна читати з будь-якої сторінки і відкривати щось нове.
Головний герой відмежовується від соціуму, щоб повністю зануритися у «Книгу піску», та врешті-решт усвідомлює, що хоче вирватися за межі цих історій.
80-ті роки
Мілан Кундера «Нестерпна легкість буття» (1984)
Похмуро і витончено Кундера описує пристрасть, яка розросталася поруч із танками й змінами, новими статусами і країнами. Автор наростив літературні м’язи, відійшов від війни, яка дуже вплинула на його життя, на безпечну відстань у часі та просторі і написав роман, який ще довго щемить і відлунює після прочитання. Жити нестерпно легко, коли робиш те, що хочеш, і не задумуєшся про наслідки.
Прага зустрічає загарбників виклично і в’їдливо, на стінах карикатури і глузливі тексти про Брєжнєва, зовсім скоро вони втратять домівку, звичне життя і сміливість протистояти...
Річардас Ґавяліс «Вільнюський покер» (1989)
У книжці Річардаса Ґавяліса теж згадується Брєжнєв, тільки тут він Лярвонід і займає набагато більше місця. Литовський письменник почав писати свій найважливіший роман приблизно в один час із Кундерою у 1979 році, тільки робота тривала набагато довше. Один із них лишився вдома, у тоталітарній країні, а інший — емігрував з Чехословаччини до Франції у спокійне і забезпечене життя.
Річардас писав «Вільнюський покер» у шухляду, не дуже розраховуючи, що текст видадуть, та все сталося ідеально, його публікація співпала з падінням Берлінського муру та поступовим занепадом Радянського Союзу. Роман був чесним, актуальним і дуже важливим для країни, де тоталітарна система повільно виходила з ладу.
90-ті роки
Джон Кракауер «У дикій глушині» (1996)
Документальна книжка Джона Кракауера «У дикій глушині» виокремила цілий гурт людей, які заперечують матеріальні цінності і возвеличують дорогу, які кидають виклик суспільним правилам й інколи так захоплюються боротьбою, що забувають жити.
Коли знайомишся з біографією Алекса Суперволоцюги, то важко зберегти нейтральність, його постать романтизують або ж засуджують і зневажають. Хлопець із забезпеченої сім’ї зрікається грошей і рідних, змагається із собою і світом, щоб врешті опинитися там, де лише діють закони дикої природи. Це трапилося у час, коли американська мрія ставала для багатьох реальністю, а успіх міряли за однією шкалою, не лишаючи місця для власного шляху.
Гелен Філдінґ «Щоденник Бріджит Джонс» (1996)
Мегапопулярний роман Гелен Філдінґ вийшов того ж року, що і книжка Джона Кракауера «У дикій глушині». Між ними щось є схоже: у центрі — розгублена людина, яка шукає своє місце під сонцем. Роман Кракауера постав із статті у журналі, а роман Філдінґ — із колонки, популярність обох книг підсилили вдалі екранізації.
Бріджит теж викликає неоднозначні почуття, може дратувати, але завдяки іронії і відкритості з нею комфортно, хоч і складно. Тексти, які легко приміряти і впізнавати в них себе, зазвичай завойовують увагу великої спільноти. Нереалізована і замріяна Бріджит — це відображення цілого покоління, яке вже грало за своїми правилами, але все ж було дуже залежне від думки оточуючих.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно