0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Настроєві екранізації для довгих осінніх вечорів
Бувають дні, коли світ має зачекати, коли треба побути сам на сам, відпочити від зовнішнього гамору й поспіху, набратися сил перед новими звершеннями. Коли провести вечір вдома – непогана альтернатива шумним розмовам, а для затишку й натхнення достатньо горнятка какао, книжки, яка зачаровує з перших сторінок, чи фільму, який за кілька годин розкаже історію тривалістю в життя. Пропоную добірку з кількох екранізацій, вартих вашої уваги. Читати книжку чи дивитися фільм – обирати вам, а я, як завжди, раджу для подвійного задоволення робити й те, й інше в улюбленій для вас послідовності.
 
«Солодкий листопад»: їй знадобився лише місяць, щоб змінити його життя
 
 
Коли назва говорить сама за себе. «Солодкий листопад» одним з перших спадає на думку, коли йдеться про осінні стрічки. До того ж він належить до тих особливих фільмів, які з однаковою насолодою можна передивлятися тисячний раз. Дивно, але у 2001 році критики дуже холодно зустріли вже культову сьогодні стрічку з Кіану Рівзом і Шарліз Терон, в основі якої однойменна п’єса американського автора Хермана Раучера.
 
 
Доволі звичні «стартові позиції» з головними героями-антиподами: він – рекламний агент, кар’єрист і невиправний матеріаліст; вона – життєрадісна й спокуслива дивачка, яка краде цуценят, щоб на них не ставили дослідів, має чоловіків, яких називає відповідно до місяця року, а ще змінює життя людей, як змінила життя Нельсона Мосса. Сара вмовляє Нельсону прожити з нею один місяць – листопад, взамін обіцяє допомогти йому. І Нельсон, спочатку скептично й неохоче, але згодом щиро й закохано, відкриває для себе нове життя, де замість щоденної роботи нон-стоп – прогулянки з собаками, ігри з сусідським хлопчиком-сиротою, танці й романтичні вечори. 
 
Ця стрічка, з класичним сюжетом «перетворення», зачаровує своєю дивакуватістю, романтичністю й щирістю, де щастя переплелося з болем. А ще дуже нагадує за філософією книжку «Wake up!», адже відкриває очі на те, що залишається за бортом, поки ми на шаленій швидкості пролітаємо повз власне життя.
 
«Помаранчева дівчинка»: гірше втратити любов, ніж ніколи її не знати
 
 
Це історія, яку слід передусім читати, а вже потім дивитися. «Помаранчева дівчинка» норвезького письменника Юстейна Ґордера, що вийшла українською у чудовому перекладі Наталі Іваничук, закохує і зачаровує з перших сторінок. Повість залишає по собі так багато думок і так багато віри в дива.
 
 
Чи вірите ви у долю? А в кохання з першого погляду? Після випадкової зустрічі Яна Улава й Помаранчевої дівчинки у це складно не повірити… Він побачив її, дівчину в оранжевому анораку з величезним пакетом помаранч, в яскраво-синьому трамваї пізньої осені. Але і вона його вирізнила серед усіх. Після тієї зустрічі він довго її шукатиме, аж поки не знайде в одному з кафе, де вони перекинуться лиш кількома словами й знову розійдуться, аж до Святвечора, коли вона назве його на ім’я. Але звідки ця незнайомка знає, як його звуть? І навіщо їй так багато помаранч? І чому він має так довго чекати, щоби знову з нею зустрітися? Багато років потому Ґеорґ – син Яна Улава – на день народження отримає листи, написані його батьком перед смертю, де той розповів сину історію Помаранчевої дівчинки, з якою й сам Ґеорґ добре знайомий. Доволі проста за зйомкою стрічка вийшла дуже легкою, щирою й такою осінню.
 
«Правила виноробів»: як далеко треба заїхати, щоб знайти своє місце
 
 
Це екранізація роману 1985 року американського письменника Джона Ірвінґа, сценарій до якого написав сам автор. Його робота не залишилася непоміченою – 2000 року він отримав премію «Оскар» за найкращий адаптований сценарій. Це один із тих фільмів, перегляд яких не напружує й не вивалює на глядача купу спецефектів – він значно ближчий до атмосфери хорошої класичної літератури.
 
Одні зазначають, що «Правила виноробів» («Правила Сидрового будинку» за оригіналом) про кохання. Ну, але які фільми не про кохання?.. Та найперше він про те, що краще шкодувати за тим, що зробив, ніж за тим, на що так і не наважився. А значить, про вибір й особисту відповідальність за нього. 
 
 
Гомер Веллс (у традиційно слабенькому, але доволі милому виконанні Тобі Маґвайра) виріс у сиротинці доктора Ларча (у виконанні неперевершеного Майкла Кейна), який став для нього батьком й наставником. І ніколи ще Гомер не виїжджав за межі притулку. Він навіть океану не бачив! Гомер ніде не вчився, але добре знається на акушерській справі, адже з дитинства асистує докторові Ларчу. Через їхні руки пройшли десятки жінок, для яких вагітність була небажаною. Так Гомер знайомиться з Кенді (Шарліз Терон), яка вирішила зробити аборт, і її хлопцем Воллі. Разом з ними він полишає місце, де народився і виріс, і влаштовується на яблучну плантацію із виробництва сидру, якою володіє мати Воллі. А ще він закохується. У фільмі легко, без надмірного драматизму, радше буденно, порушується чимало направду складних питань: переривання вагітності, життя дітей-сиріт, покладання на інших власних сподівань, вірність… Сироті Гомеру доведеться пройти довгий шлях, перш ніж віднайти дім.
 
«Щоденник Роуз»: коли життя стає нестерпним, все, що залишається, – любов
 
 
Це стрічка, після перегляду якої одразу хочеться бігти за книжкою (якої, на жаль, поки немає українською) – настільки сильне бажання ще більше зануритися в розказану історію. В основі екранізації – роман «Таємне писання» ірландського письменника Себастьяна Баррі, написаний 2008 року. Сам фільм вийшов теж дуже ірландський – з пронизливим морським вітром, мальовничістю маленького містечка й заток на околицях та ірландцями у твідових піджаках.
 
 
Красуня Розанна Макналті (у блискучому виконанні Руні Мари) через жорстоку несправедливість й безсердечність її заздрісників опинилася у психіатричній лікарні, де провела більшість життя. Кажуть, вона зваблювала чоловіків у містечку (дуже й дуже консервативному), а ще вбила своє новонароджене маля. Ніхто не вірить ні в те, що Розанна була одружена з Майклом, ні в те, що не вбивала свого хлопчика. Та й спогади самої дівчини після численних потрясінь переплуталися. Єдине, що в неї залишилося, – ті думки, які вона десятиліттями записувала у свій щоденник «Книга Роуз». Одного дня в лікарні з’являється доктор Грін, який знаходить захований щоденник вже старої Розанни й береться розплутувати історію дивної пацієнтки. І правда постає у своїй шокуючій подобі. Ця стрічка, що пронизує наче осінній вітер, – про зламане життя однієї дівчини, про пристрасне й трагічне кохання, що вилилося у кілька днів щастя й десятиліття відчаю, про химерні переплетення долі й віру, яка єдина тримає на землі. Крім того, що фільм зачіпає за живе, він ще й зачаровує своєю атмосферою й кольорами.
 
«Хлопчик у смугастій піжамі»: їхні пальці так ніколи й не розімкнулися
 
 
Про деякі фільми й книжки складно щось говорити. Бо слова направду нічого тут не важать, вони й на соту частку не зможуть умістити все те, що відчуваєш після прочитання/перегляду таких історій. Роман Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі», у центрі якого тема Голокосту, перекладений на сьогодні понад 50-ма мовами та проданий накладом більш ніж у 5 млн екземплярів. Джон Бойн зазначав, що написав книжку за два з половиною дні, й не їв і не спав нормально, поки не поставив останню крапку. Такий твір, попри свою емоційну важкість й неоднозначність багатьох питань, на рівні з іншими сильними книжками про Голокост мав би увійти хоча б до позакласного читання у старших класах.
 
 
Бруно – 9-річний німецький хлопчик, батько якого, військовий, повністю підтримує політику Третього Рейху. Після підвищення батька на роботі, Бруно вимушений покинути своїх друзів та переїхати з родиною до загадкового місця Геть-Звідси (відсилання до Аушвіца). Бруно нудиться й ніяк не може звикнути до нового дому, де у нього геть немає друзів. Аж поки він не знайомиться з хлопчиком у смугастій піжамі. Шмуль – одноліток Бруно, ув’язнений у концтаборі єврей. Бруно й Шмуль не знають, що їм не можна дружити, бо так вирішив один нікчемний чоловічок з чорними вусами. Вони настільки не схожі один на одного, допоки Бруно, бажаючи допомогти другові, теж не вбирається у смугасту піжаму. І тоді німецький хлопчик більше нічим не відрізняється від єврейського. Чи міг бути тут інший фінал? Навряд.
 
«Чоловік на ім'я Уве»: можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити
 
 
Якщо у вас піднесений настрій, то раджу відкласти цей фільм на потім, однак обов’язково повернутися до нього якимсь похмурим осіннім днем. Тільки не забудьте прихопити чогось гарячого і носовички. «Чоловік на ім’я Уве» – це екранізація однойменного роману шведського письменника Фредріка Бакмана, одна з книжок якого цьогоріч «заговорила» українською. Тож є надія, що й «Уве» незабаром стане ближчим до українського читача.
 
Старий Уве Ліндель – нестерпний буркотун, педант і мізантроп із жахливим характером. Його обурює майже все: коли хтось порушує правила, приходить невчасно, не так паркується чи не там вигулює собак. Здається, його обурюють самі люди, які лише й можуть, що говорити й тицяти у кнопочки айпеду, але банально не можуть полагодити батарею, встановити посудомийну машинку чи припаркуватися задом. Та попри все Уве буде першим, хто прийде вам на допомогу, адже він – людина діла.
 
 
Чи замислювали ви коли-небудь, що доводить людину до того, що вона озлоблюється на весь світ? Нещодавно Уве звільнили з роботи, де він пропрацював усе життя, а півроку тому загинула його дружина. Життя й до того не підкидало йому багато приводів для щастя, й загалом не існувало до неї і перестало існувати після неї – його дружини Соні. Саме тому єдине, чим він перейнятий зараз, окрім постійного підтримання порядку, – спробами накласти на себе руки. І тоді в житті Уве з’являється подружжя з двома дітьми, які перевертають його спокійне життя догори дриґом. Ця стрічка не вибиває сльози мелодраматичними діалогами чи сумною музикою, навпаки, вона вміло жонглює драмою й іронією – але весь фільм очі на мокрому місці. Бо тут стільки життя як воно є – із несправедливістю й самотністю, що підводять людину до краю, а ще із неймовірною вірою в людяність й доброту.
 
Вам може бути цікаво
Маленький Санта
Маруяма Йоко
Надійка Гербіш та Чарівний Атлас вирушають до Одеси
Різдво приходить у Країну Мумі-тролів
Відлюнд Філіппа
Давідссон Сесілія
stary_lev Стежити
дописів читачів