Містки між культурами. Історії українських перекладачів
Дронь Артур 30.09.2021
Сьогодні професійне свято у людей, завдяки яким ми читаємо найкращі іноземні книги рідною мовою. Перекладачі невтомно працюють з текстами світових письменників, заглиблюються в персонажів, поринають у книги майже так само, як їхні автори. Вони стають містками між різними культурами і мовами, щоб знайомити українських читачів з літературою десятків різних країн.
Перед Міжнародним днем перекладача ми поспілкувалися з деякими найкращими українськими перекладачами й попросили їх розповісти свої історії. Як вони почали перекладати книги? Робота над якою книжкою стала найбільш особливою? Про що наші перекладачі мріють?
Це історії про випадковості, які ставали визначальними. Про мрії, які перетворювались у реальність. І про велику любов до своєї справи.
Наталя Іваничук
«Не можу не перекладати. Це для мене наркотик. Якщо почуєте, що я вже не перекладаю, це означатиме, що мене вже нема…»
Я вирішила стати перекладачкою, коли з'ясувалося, що ні лікарем, ні письменником стати не зможу. А мене завжди цікавили іноземні мови. Стану перекладачкою, подумала я. І стала…
Усі переклади любі моєму серцю. Але найсолодшим перекладом стала книжка Тома Еґеланна «Брехня батьків». Заплутатися у лабіринті людських доль і часових пластів — це виклик і неймовірна пригода. Навіть не хотілося ставити в роботі крапку, і я розтягнула процес перекладання аж на п'ять місяців.
Майже всі мої перекладацькі мрії — деякі через 10, а деякі через 20 років — уже здійснилися. Залишився норвезький письменник Аксель Сандемусе, дуже складний і в сенсі письма, і в сенсі емоційному. Можливо, і його вдасться втулити комусь. Дуже хотілось би зацікавити цим автором рідне «Видавництво Старого Лева».
Віктор Морозов
«Волів би, звісно, перекладати гроші з кишені до шухляди чи навпаки, але позаяк не маю достатньої їхньої кількості, мушу задовольнятися перекладом книжок, бо як казав живий класик: “маємо, що маємо” :)»
Перекладачем я став випадково. Років 45 тому був на гастролях в Індії, де купив тогочасний бестселер Вільяма Пітера Блетті «Екзорцист» і вирішив почитати його вночі. Я перелякався описаних там жахіть і до ранку не міг заснути. Розізлившись на самого себе, я вирішив перекласти цей роман, щоб полякати також і своїх колег-музикантів. З цього все й почалося…
Особливою перекладацькою роботою є, мабуть, Поттеріана. Насамперед тому, що мені разом із чарівником Гарріком вдалося бодай частково втілити в життя мою ідею-фікс про українізацію України. Принаймні, коли я отримую листи від читачів зі Сходу і Півдня України, в яких ті зізнаються, що українізувалися завдяки перекладу «Гаррі Поттера» — це тішить мою душу.
Мрію мати можливість забути про переклади і взяти до рук гітару або мати час почитати якісь цікаві книжки. Зараз через надмірну завантаженість, коли мене запитують, які книги я читаю, то в мене є лише стереотипна відповідь: «Ті, що перекладаю».
Наталка Сняданко
«Переклад книг — це те, що мені подобається, дає поштовх до творчості, наповнює сенсом. Кожна перекладена книга багато мене вчить, додає вмінь, навичок роботи з текстом, розвиває чутливість до стилістичних та інших нюансів».
Робота над перекладами — це ідеальне доповнення до літературної творчості. Найбільш ефективний спосіб позбутися страху перед порожнім листком, коли ідея власного тексту ще тільки формується і не хоче вкладатися у гармонійно скомпонований твір. Починаєш формулювати уже сказане кимось своєю мовою і поступово сміливішаєш писати власні речення. Мабуть, із цього переконання все й починалося.
Найбільше запам’ятався мені переклад «Замку» Франца Кафки. Це був один із моїх перших перекладів, і я страшенно хвилювалася, бо ще не мала досвіду, а текст складний і відповідальність велика. До того ж моєму синові тоді було лише кілька місяців, і роботу над перекладом, а також дистанційну роботу у щоденній газеті доводилося вміщати у короткі паузи, поки він спав. Не уявляю, як це мені тоді вдалося.
Я мрію, щоб література — як українська, так і перекладна — стала важливим сегментом державної політики. Для цього потрібні програми, які підтримують переклади, потрібні стипендії, літературні та перекладацькі резиденції, нагороди, рейтинги, програми про літературу на радіо і телебаченні, обличчя літераторів та перекладачів на обкладинках, зацікавлення книгами у суспільстві.
Андрій Маслюх
«У кожну книжку пірнаєш, наче в море, і живеш у ній і нею, аж доки не поставиш останню крапку після останнього речення, відчуваючи химерну суміш радості і жалю».
Перекладати вперше спробував в університеті, де вчився на англійській філології. Тоді й відчув, що це моє. Потім, уже після університету, були пошуки роботи, перші контакти з видавничою сферою, врешті — перша книжка, «Молитва жаби» Ентоні де Мелло, яка вийшла друком ще у 1999-му. Книжки, мови, зацікавленість іншими країнами і культурами — все це й привело мене у переклад.Найособливіша для перекладача книжка — це та, над якою наразі працюєш. Фактично, про кожну перекладену книжку можна пригадати щось цікаве, якісь особливі моменти… часом настільки зживаєшся з персонажами, що вони немов оживають. А потім, коли робота вже підходить до кінця, шкода з ними прощатися, бо добре знаєш, що якийсь час їх сильно бракуватиме.
Мабуть, найбільша моя перекладацька мрія — це мати можливість заробляти на життя самим лише перекладом художньої літератури… ех, ото було б класно! Утопія, знаю.
Наталія Ясіновська
«Перекладаю, бо хочу, щоб книжки, які сподобалися мені, могло прочитати якомога більше людей. Якщо можу, ніби місточком, поєднати дві культури й мови, то чому ні?»
Моїм першим перекладом була книга про Джуді Муді письменниці Меґан МакДоналд. Після переїзду до США якось у руки мені стрибнула невеличка книжка з кумедним дівчачим обличчям на обкладинці. Я погортала її, показала доньці, і книжка поїхала з нами додому. А вже наступного дня ми купили ще п’ять частин із цієї серії. Це перша книжка, яку я читала і подумки перекладала, а згодом навіть писала олівцем якісь особливо цікаві слова-знахідки. Робила це просто на сторінках, хоча взагалі не люблю написів у книжках.
Найбільш особливим перекладом вважаю книгу «З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер. Скільки разів я її читала — і вперше, і коли перекладала, і коли редагувала — завжди у горлі стояв клубок, а в очах — сльози. Це історія про втрату, любов, дружбу і повернення до життя. Сумна й водночас життєствердна книга.
Моя мрія зараз — перекласти всю серію про Джуді Муді, серію про Стінка і їхню спільну серію… Навіть не знаю, чи вона здійсненна, бо Меґан МакДоналд невтомно вигадує для Джуді все нові й нові пригоди. А може, моя перекладацька мрія ще не написана?
Андрій Бондар
«Переклад — єдине близьке до літератури ремесло, яким можна займатися без глибоких втрат для власного “тонкого плану”. Це завжди школа самодисципліни і постійний тренінг для формування авторського словника».
Я почав перекладати цілком випадково. Ще в дев'яності роки закортіло перекласти роман Вітольда Ґомбровича «Фердидурке». Тож я його й переклав. Книжка вийшла у видавництві «Основи» на початку 2000-х. А далі воно — якось уже й без мого особливого наміру пов'язати себе з цією сферою — продовжилось іншими книжками. Останні ж років 14 переклад був моєю головною діяльністю, якій я присвятив найбільше часу і сил.
По-справжньому запам'яталася робота над перекладом збірки прози й есеїстики Славоміра Мрожека «Дядько Мрожек не припиняє чесати язиком». Мабуть, тому що цей автор сильно в мені зарезонував. А ще через те, що я не просто переклав цю збірку, а й сам, відповідно до своїх уявлень і смаків, її уклав. Мені пощастило попрацювати з чудовою редакторкою Юлією Підмогильною. «Дядько Мрожек…» виник унаслідок доброї, як нині полюбляють говорити, синергії з «другою парою очей». Хотів би всім перекладачам побажати такого уважного та тонкого редактора чи редакторки.
Давно хочу перекласти «Палубу» і «Сни Марії Дунін» Кароля Іжиковського — польського письменника-модерніста, геть незнаного в Україні.
Ганна Лелів
«Це моя улюблена справа. Приємний бонус — бачити свої переклади у книгарнях, вдома у друзів, у бібліотеках і знати, що їх читають, а отже твоя робота недаремна».
Десять років тому я почала перекладати на добровільних засадах ролики TED, а згодом координувала україномовну спільноту перекладачів. Тоді відчула, що переклад — це моя справа. А вже звідти прийшла до перекладу книг.Один із тих перекладів, що запам'ятався найбільше — це «Джордж і таємний ключ до Всесвіту» та решта книжок із цієї серії Стівена й Люсі Гокінґів. Минуло кілька років, але добре пам'ятаю фантастичну презентацію для сотні школярів у Житомирському музеї космонавтики та екскурсію в астрономічній обсерваторії. Пригадую хлопчика, який підійшов до мене з книжкою і сказав, що так його захопила астрономія, що попросив у батьків на день народження телескоп.
Дуже мрію зустрітися на книжковому фестивалі з авторами, яких перекладала. Наприклад, з Кадзуо Ішіґуро, Елізабет Ґілберт і Кім Слейтер. Дуже хотілося б поспілкуватися з ними особисто, бо наразі хіба листувалася з Кім. Думаю, цю мрію цілком реально втілити в життя. Знаю, що Ольга Токарчук час від часу збирає своїх перекладачів з різних країн для знайомства і спілкування. Якби «мої» автори організували таку здибанку, я була б не проти :)
Олександр Михельсон
«Ця робота мені до серця куди більше, ніж політична журналістика, хоча це не значить, що я маю відразу до останньої. Різниця тут десь така, як між полуницею й гамбургером, якщо я зрозуміло висловлююся :)»
Ставати перекладачем я ніколи не мріяв. З другого курсу працював за фахом журналіста і не уявляв себе в чомусь іншому. 2007 року (тобто в мої 27) мені трапилася до рук книга Террі Пратчетта «Правда» (в оригіналі). Прочитавши її, я був вражений майстерністю, з якою автор відобразив саму суть і журналістики і редакційної роботи в так званій традиційній, паперовій газеті. На якійсь вечірці на роботі я почав переказувати колегам сюжет, а коли зрозумів, що це мені не вдасться, то навіщось пообіцяв: «Я вам її перекладу українською». Це забрало без малого три роки — вечорами, вихідними, під настрій. Кожен переклад запам’ятався по-своєму. «Правда» — це як первісток, тож і почуття відповідні. «Відьми за кордоном» були прекрасні необхідністю викрутитися з ситуації, коли плутанину англомовних героїнь із французькою лексикою треба було відобразити засобами української, а «Віщі сестри» — потребою виловлювати в тексті перероблені цитати з Шекспіра і теж робити щось із цим українською. «Кактус» місцями засмутив, а подекуди й потішив масивом сучасної лондонської розмовної лексики.
Перекладацька мрія у мене широка. Дуже хотілось би, щоб наше книговидання — не лише перекладне — якось упевненіше зіп’ялося на ноги, зокрема й фінансово.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно