Колумбійський письменник Маркес – про своє дитинство та навчання по системі Монтессорі
Удуд Марія
13.03.2018
На початку березня Google Doodle відзначав 91-й день народження Габріеля Гарсіа Маркеса прекрасною ілюстрацією вигаданого села Макондо, яке описується у кількох творах письменника, зокрема у найбільш відомому з усіх його романів – «Сто років самотності».
Чільна світлина – Гарсіа Маркес на своєму 87-річчі, в Мехіко, 6 березня 2014 р. (Фото: Getty Images)
Колумбійський автор, відомий як Габо чи Габіто, народився в Аракатаці, Колумбія, 6 березня 1927 року. Дитинство провів у Сукре, Барранкіллу, а потім Боготі, де відвідував середню школу та університет. Його перший роман «Лихі часи» був опублікований 1962 року, а 1967-го він написав «Сто років самотності». Видання було розпродане у понад 30 мільйонів примірників, що принесло Гарсія Маркесу Міжнародну премію Ромуло Гальєгоса у 1972 році та Нобелівську премію з літератури у 1982 році.
BBC News говорить про його вагомий вплив на світову літературу, посилаючись на цитату видання New York Times про першість «літературного твору від часу появи Книги Буття, який має бути обов'язковим для цілого людства». Після багатьох років хвороби, яка розпочалася з лімфатичного раку в 1999 році, Гарсія Маркес помер в Мехіко від пневмонії 17 квітня 2014 року у 87-річному віці.
Поміж тим важливо згадати, що колумбійський автор відвідував школу Монтессорі й відтоді став затятим прихильником її освітньої філософії. Він заявляв: «Я не вірю в існування кращого, ніж Монтессорі, методу освіти, що сприяє розвитку дитячої чутливості до прекрасностей світу та пробудженню їхньої цікавості до секретів життя». У своїй автобіографії «Vivir para contarla» 2002 року («Живи, розповідаючи казку», англомовне видання 2003 року), він вихваляє свій час: «У Катаці (рідному місті Гарсія – ред. ) вони відкрили школу Монтессорі... Це було чудово жити в той час – навчання було, наче гра».
Гарсія Маркес у Римі, 6 вересня 1969 р. (Фото: Vittoriano Rastelli)
Біограф Мартін повідомляє, що письменник відвідував школу в Аракатаці, названу на честь Марії Монтессорі і в загальних рисах засновану на цій методиці. Маркес називає її «маленькою школою, де я навчився читати». «Мені було дуже важко навчитися читати. Це не було логічно для мене, щоб буква «m» називалася «ем», але після деяких голосних вимовлялася не «ем», а «ма». Я не міг навчитися так читати. Коли я пішов до школи Монтессорі, вчителька навчала мене не іменам літер, а їхнім звукам. Таким чином, я зміг прочитати першу книжку, що знайшов у брудному куфері в коморі мого будинку».
Продовжуючи, він згадує практичні заняття і музику, та чітко описує «освіту почуттів» Монтессорі: «Втіха була в тому, що вчителі стимулювали п'ять почуттів за допомогою практичних вправ і навчали нас співу. З талантом та красою директриси, Рози Елени Фергюссон, навчання було чимось таким чудовим, як радістю бути живим… Теоретично, важко осмислити суб'єктивні задоволення, але ті, хто пережив їх, відразу зрозуміють». Біограф доповнює опис Рози, як «витонченої, ніжної і гарної» жінки, а також «першої любові немовляти Гарсія».
У своєму інтерв’ю Гарсія з любов'ю говорить про свою юність: «Упродовж перших восьми років мого життя я пережив досвід, який пізніше склав основу моїх поетичних та літературних творів... Я б сказав, що вся моя творчість бере свій початок у перших роках дитинства».
Не кожна дитина матиме можливість навчатися за системою Монтессорі, але тисячам дітей, таким як молодий Гарсія, навчання в Монтессорі пропонує турботливий, спеціально підготовлений простір, що допомагає досягти успіху та гармонії в дорослому віці.
За матеріалами:
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно