0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Книжка, про яку треба віщати, а хочеться лише схлипувати

Марічка Удуд

Алексієвич Світлана. Час second-hand (кінець червоної людини) / Пер. з рос. Л. Лисенко – К.: Дух і Літера, 2014. – 452 c. 

ХТО?

Світлана Алексієвич, білоруська письменниця та публіцистка. Родом зі Станіслава (нині Івано-Франківськ). Дитинство провела в українському селі. Саме ця локальна близькість з авторкою, на яку часто наголошують українські журналісти, стала для мене однією з перших причин зацікавлення книжкою.

Надзвичайно рада, що книжка «Час second-hand (кінець червоної людини)» вийшла друком українською мовою (друга причина цікавості),  і сталося це задовго до отримання нею Нобелівської премії з літератури 2015 року (третя причина). Я не бачила оригіналу (хоча авторка пише зрозумілою мені російською мовою) і не читала перекладу англійською мовою, проте український переклад зразковий. За це подяка перекладачці Лесі Лисенко. Колориту і розуміння книжці додають збережені цитати без перекладу, «... адже такий різновид макаронічної мови, …, був надзвичайно характерним для СРСР. В оригінальному звучанні подаємо також радянські абревіатури: КПСС, КҐБ, НКВД, ҐКЧП, ҐУЛАҐ, СМЕРШ, ВОХР і специфічну лексику…» (від редакції).

ПРО ЩО?

Моєю помилкою на початку читання було очікування авторського слова, а тут радше осмислення феномену постсовітів на основі публіцистичної роботи пані Світлани. «Час second-hand…» – це зібрання людських історій про час, в який жили та який обожнювали. Це голос народу.

Про радянську людину – Homo sovetius – та про несподівано отриману свободу. Про інтелігентів та спродування усього – від книжок до хатнього начиння.  Про порівняння з комуністичним Китаєм, який встояв. Про євреїв, таджиків та узбеків. Одним словом, те, що ви можете знайти в книжці з історії, але правдивіше, емоційніше, словами учасника та жертви.

Про Бога та церкву, як терапевтичний сеанс. Подекуди здавалося, що більше, ніж про війну. «Без Бога тебе й черв’як проковтне», «Слухала свій голос: «Господи, я люблю Тебе! Господи…» Сара бара бзія бзой… Це абхазькою…»

Про Україну. Короткі згадки, як-от «їхали Україною», «В Одесі вони розлучилися…», «Познайомилася в поїзді з жінкою… вчителькою з України. Вона шукала могилу свого батька і їхала в Караганду вдруге:», «На цьому столі: грузинські хінкалі, вірменські бораки та бастурма, російські млинці, татарський ечпочмак, українські вареники, м’ясо з каштанами по-азербайджанськи…»,  «В українців був Майдан, у грузинів – «революція троянд». А з нас сміються: Мінськ…», «Тост: «Севастополь – російське місто! Севастополь буде наш!», про зустрічних з Харкова і Донбасу, Черкаський міський комсомол.

Про погроми, фізичні знущання, та смерть.

Про кохання.

Про мовчанку, яка найчастіше з’являлася під час інтерв’ю. 

Про бажання виїхати з Росії та російську діаспору в Чикаго та Канаді.

Багато, а то й усі з-поміж нас, чули про ці роки зі слів бабусь і дідусів, наших батьків, хтось уже не цікавиться цим, хтось збайдужів до чергової перебудови. Підсумую лише, що книжка дасть можливість глибинного аналізу того невидимого досвіду, якого набуває кожен малюк народжений в «радянській» сім`ї. А допоки радянськість присутня у кожного з нас, і в мені теж. «Радянська влада здавалася вічною. Вистачить іще на дітей та онуків!»

В Києві під час візиту

ЯК?

Структурно. Книжка поділені на два розділи, тобто два десятиліття інтерв’ю-спогадів від 1991 до 2012 років. Тонкою ниткою пов’язані між собою історії. Вони рівноцінно відкривають і закривають книжку: розповіді фізичні знущання початку 20 століття і сучасні фізичні (!) знущання у білоруському відділені міліції. Наче нічого й не змінилося.

Відверто та невимушено.

Різносторонньо. Враховуючи віковий діапазон – від 63-річного пенсіонера до 21-річної студентки; та зайнятість респондентів – від апарату Кремля до звичайної матері, яка втратила доньку на війні.

Дуже детально. Дуже. Дуже.

КОМУ?

Боюсь рекомендувати, хоча певна річ варто усім.

Моїм ровесникам, поколінню моїх батьків, задля переосмислення і розуміння глибини тогочасних подій. Когось торкнуло, комусь пощастило. Чиїсь батьки розповідали про це, чиїсь – померли зі своїми таємницями. Читайте, обов’язково читайте. 

Іноземцям тим паче, що є переклади англійською, щоб чіткіше розуміли причини сумних та похмурих облич на старих радянських фото в музеях та причини властивій радянській людині неспроможності радіти життю.

Я точно до цієї книжки та своїх нотаток повернуся ще раз. А чи відважитеся ви відкрити сторінки людських переживань та суб’єктивної правди?


ЦИТАТИ:

Витягую тільки позитивні цитати, щоб у вас виникло бажання поширили їх у  соцмережах, записниках і думках. А все злісне та болюче хай залишиться для змістовнішого наукового аналізу.

А мені одне, що не набридло – дивитися, як пшениця жовтіє. Наголодувалася я за своє життя так, що найбільше люблю, як зерно половіє, колосся гойдається. Мені це – як вам картина в музеї…(ст.74)

Так ми звикли… Навіть у черзі досі стоїмо одне біля одного, якнайближче, аби разом. Ви помітили? (ст.89)

Війна – це болото, легко влізти й важко вилізти. Інше єврейське прислів’я: коли дме сильний вітер, найвище здіймається сміття. (ст.189)

«Як же ти залишився там живим?» – «Мене в дитинстві дуже любили». Нас рятує кількість отриманої любові, це наш запас міцності. Отак… Тільки любов нас рятує. Любов – це такий вітамін, без якого людина не здатна жити, в неї згортається кров, зупиняється серце. (ст.210)

Мені здається, я знаю секрет… Ці двері відчиняються тільки коханням… тільки коханням…(ст.203)

На добрі слова в мене була одна реакція – я заливалася слізьми, від добрих слів я плакала дужче, ніж удома від пострілів. Від крові. (ст.381)

ПОДЯКА

Видавництву «Дух і Літера» за наданий примірник. Очікуватиму разом з читачами на новий тираж і нову хвилю зацікавлення книжкою «Час second-hand (кінець червоної людини)».

АНОНС

До наступної середи Христина Содомора готує відгук про книжку Жозе Сарамаго  «Сліпота». Хто читав? Діліться враженнями. За нашими попередніми книжковими враженнями можна слідкувати на фб за тегом #Буквомама.

 

 

 

Вам може бути цікаво
Передпродаж книги Галини Вдовиченко «Містельфи»!
Кожна третя електронна книжка – безкоштовно!
Даруємо знижку на книжку тижня: «Мистецтво війни»!
«140 децибелів тиші». Уривок із книги
Ілларіон Павлюк: «Головна мета книжки показати, що добро існує»
Футорський Любомир
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати