Італійський щоденник
Міхаліцина Катерина
24.03.2014
"Італійський щоденник" заступника головного редактора "Видавництва Старого Лева" Катерини Міхаліциної про Міжнародну книжкову виставку у Болоньї, Італія.
22.03 – літак до БЕргамо. Саме з таким наголосом. Хоч сиділа й мимоволі згадувала про «Труфальдино из БергАмо» у виконанні А. Райкіна. І так, літати зовсім не страшно, особливо коли поряд гарні люди (в одного з яких припасені смачнючі канапки), а за ілюмінатором спершу клаптики полів (як у ґуґл-мепс), потім клаптики хмар, а потім великий ясно-малиновий пруг сонця, яке зависло десь посередині між темно синіми смугами, ніби обрій змістився.
У Бергамо дощ. В аеропорту впросили, щоби нас пропустили мало не першими, бо ми дуже квапимося, бо нам на автобус і до Мілана, бо якщо не тютєлька в тютєльку, то будемо до 5 ранку валандатися Міланом, посилаючи повітряні поцілунки стадіону Сансіро (принаймні я, бо обіцяла Саньці). Але Іванко молодець: купив квитки, заскочив нас у потрібний автобус. Поїхали. Позаду сидів величезний бородань і час до часу смачно цілував мініатюрну брюнетку, а між поцілунками перелічував італійські міста. Звучало як любовне заклинання.
В Мілані дощ. Справжній, весняний. Тепле пахке повітря. Цілком зелені дерева й кущі. Пакистанці з парасольками на продаж. Величезний, просто грандіозний залізничний вокзал епохи Мусоліні. Квитки на останній потяг до Болоньї (знову Іванко молодець). Кава/сік у Макдональдс. Негритянки там же в туалеті, які займалися дивними косметичними маніпуляціями. Обстрижені дреди в смітнику… Потяг відправляється з 23 платформи, а їх на вокзалі позначено 22… Містика! Ледве допиталися, куди бігти. Прибігли. Заскочили. Не закомпостували квитків, але провідник-італієць лише знизав плечима. 200 з хвостиком кілометрів дороги – і…
Болонья. М’який вітер. Таксівка. Пригальмована італійка – господиня апартаментів, та її подруга-перекладачка. Чудовий будиночок відразу біля залізничної колії з високими вікнами, дерев’яними віконницями і голими балками на стелі. Приємний бонус – продукти у холодильнику на сніданок (тут варто було б згадати, що 22.03 давно вже закінчилося, ішла третя година 23.03). І балкончик. О, той балкончик – ціла окрема історія. Як пахло нічне болонське повітря! Як прудко бігали по комунікаційних дротах і гілках дерев щурики, яких Іванко спершу назвав моїми глюками, а потім, зазирнувши в очі одному такому «глюку», сказав, що то – білка… Як добре було, переполовинивши продукти на сніданок, відбути ну дуже пізню вечерю і нарешті добратися до ліжка. «Поїзд» - прошепотіла крізь сон Мар’яна, коли за вікнами промчався перший, уже передранковий, treno regionale чи експрес…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно