Історія однієї обкладинки: Оксана Йориш і «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт
Цвик Олена
10.08.2020
Роман Елізабет Ґілберт про сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться, став бестселером в усьому світі, й Україна – не виняток. Однак в українському виданні читачів приваблює не лише атмосфера розкутості та ексцентричності у Нью-Йорку 30-40 років минулого століття, а й неймовірне оформлення Оксани Йориш, що апелює до розкоші стилю ар-деко й чимось нагадує обкладинки «Vogue» – найпопулярнішого жіночого журналу того часу.
Сьогодні дизайнерка розповість, як працювала зі шрифтами та орнаментами, занурювалася у стилістику того часу та шукала образи для обкладинки «Місто дівчат».Оксана Йориш – дизайнерка, ілюстраторка, викладачка «Комп'ютерної графіки та дизайну», входить у Національну спілку художників України.
– Як я готуюсь до роботи над новою обкладинкою? Читаю книжку. Але до того обов'язково спілкуюся з редактором, який її «веде», і з автором, якщо є така можливість. Якщо твір екранізований (як було з іншою книжкою Ґілберт «Їсти, молитися, кохати»), то обов'язково дивлюся фільм, можна підгледіти цікаві образи. Хоча тут є підступний момент: ризик зіпсувати собі враження від історії – екранізації, які мені траплялися, зазвичай слабші, аніж книжки. Зрештою, кіно – це все ж рефлексія режисера, а мені важливо викристалізувати своє уявлення, тому прочитати книжку і осмислити її – обов'язкова складова підготовки.
Важливий також момент зв'язку з читачем: спробувати побачити цю історію його очима. Адже моїм завданням як дизайнерки є не стільки задовольнити смаки письменника, скільки заінтригувати читача.
– Часто книжка у мене асоціюється з певними кольорами, буває викристалізовується якийсь образ – усі ці асоціації збираю на окрему дошку. Якщо текст прив'язаний до певного періоду історії, тоді додаю символи тієї доби. Наприклад, у «Місті дівчат» чітко переданий дух епохи: одяг, зачіски, місця тусівок. Переглядала фільми 40-х років, щоб краще відтворити в уяві антураж. У створенні обкладинки дуже допомогли графічні роботи того часу. Дізналась, які були модні тенденції в дизайні, патерни, шрифти та художні прийоми того періоду. Досить багато часу провела в архівах обкладинок до книжок й журналів, постерів тих років.
– Найбільше часу йде саме на обдумування ідеї книжки, аніж на безпосереднє її створення. Можливо, хтось з ілюстраторів викристалізовує ідею в процесі роботи, але це не мій варіант – я підходжу до роботи з готовою візією. Композиція може трохи трансформуватися, але ідея і засоби – ніколи. Чітко знаю, яку техніку буду використовувати. Так було і з новим романом Елізабет Ґілберт: я знала, що обкладинка буде векторна, а не вугільний малюнок (як з обкладинками до Кадзуо Ішіґуро), чи акварель (як до інших романів Ґілберт).
– Початково переді мною була дилема: вписувати обкладинку книжки стилістично у серію чи ні. Адже до того я працювала над оформленням «Їсти, молитися, кохати», «Природа всіх речей» Ґілберт та романів Мартен-Люган, словом – над перекладною жіночою прозою, оформлення якої було витримане в одній стилістиці. Але читачі «Міста дівчат» мене зрозуміють: це особлива книжка, яка вимагала особливого підходу. Відповідно, створюючи обкладинку, я залишила в фокусі жінку, бо це «місто дівчат і світ дівчат», але відмовилась від попередньої м'якої акварельної стилістики, надавши перевагу графічному дизайну, що був притаманний 30-40 рокам ХХ ст.
– Обов'язкові атрибути жінок 30-х – початку 40-х років ХХ ст – макіяж, ретельна стрижка та укладка. В моді дорогий декор та золото. Я зібрала велику добірку принтів, яка лягла в основу декоративних елементів обкладинки та форзаців. Дуже важливо було, щоб ця розкіш та екстравагантність не «загубилася» під час вибору матеріалів та друку. Тож окрема вдячність видавництву, що кінцевий результат вийшов дуже достойний, а золота фольга на шрифтах підкреслила загальну стилістику обкладинки.
– «Місто дівчат» – співзвучна мені книжка, на 200-й сторінці у мене перед очима вже був готовий образ. Процес роботи над обкладинкою йшов «зі смаком», мені хотілося зробити її цікавою, з елементами загадки. Я рекомендувала книжку усім своїм друзям і щиро прагнула, щоб читач засмакував роман.
Але, звісно, мені доводиться працювати не лише з «моїми-моїми» книжками. Я вимоглива читачка: мені може не подобатися стилістика тексту, можу не до кінця розуміти автора чи читачів книжки... Тобто як читачка я можу любити або не любити певні тексти, але як дизайнерка – ні. Кожен проєкт – окремий виклик і окрема цікавість.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно